Структура політичного рішення
Будь-яке політичне рішення включає в себе дві основні сторони:
(1) процес визначення цілей політичної дії;
(2) вибір політичних засобів і методів досягнення цієї цих мети.
Перша складова політичного рішення – принципово політична, змістовна, вона в тій чи іншій мірі відповідає політичним програмам суб’єктів політичного процесу – партій, окремих соціальних спільнот, еліт, громадян тощо
Друга сторона політичного рішення – технологічна, відповідає на питання, як поставлені політичні цілі реально будуть досягатися, за допомогою яких засобів, інструментів, методів.
У цьому плані друга, технологічна, сторона політичного рішення являє собою певну технологічний ланцюжок дій, пов’язану з отриманням особливого інтелектуального та організаційного “продукту” – шуканого політичного рішення. Воно, як правило, має бути таким, щоб, по крайней мере, не погіршити наявну політичну ситуацію, не “обвалити” її до якогось нестійкого стану і тим більше до політичного хаосу.
У політичній же практиці можна знайти приклади різних за ступенем успішності та спрямованості рішень – одні з них вели політичні системи відповідних товариств до позитивної динаміки їх розвитку, інші ж надовго виводили з ладу або ж навіть відкидали політичний розвиток країн і народів на багато десятиліть тому. Ухвалення політичного рішення – надзвичайно відповідальне діяння, від якого залежать долі народів, і ставлення до нього з боку політичних суб’єктів має бути саме таким, що в політичному житті, на жаль, часто-густо порушується.
В якості позитивного прикладу можна навести політичне рішення щодо подальшого розвитку Німеччини в середині XIX ст. Як відомо, в силу своєї роздробленості ця країна ніби випала зі економічної системи світу і програвала іншим передовим країнам. Тоді було знайдено вірне політичне рішення, і завдяки йому Німеччина досить швидко змогла ліквідувати своє відставання шляхом… масштабного будівництва на своїй території залізниць. У результаті Німеччина опинилася в центрі світової торгівлі, придбала величезний економічний потенціал і ресурси для подальшого свого розвитку.
В якості негативного прикладу прийняття політичних рішень слід навести цілий блок політичних рішень в СРСР на початку і середині 1980-х років. Відомо, що перед так званою перебудовою потенціал і динаміка розвитку СРСР були на багато більшими, ніж у той же період у КНР. Проте в результаті тих політичних рішень, які були прийняті політичним керівництвом СРСР на чолі з Горбачовим, наша країна не тільки не поступилася КНР свої позиції в світі, але і не змогла зберегти навіть своїй цілісності. Політичне ж керівництво КНР, перебуваючи спочатку в набагато гірших стартових умовах по відношенню до СРСР, своїми зваженими і обгрунтованими рішеннями змогла не тільки надолужити мало місце відставання, а й піти далеко вперед за останні 20-25 років. Подібних прикладів, які показують пряму залежність політичної системи і політичних процесів від впливу на них прийнятих політичних рішень, – безліч.
Ясно, що змістовна і технологічна боку політичного рішення взаємопов’язані і взаємозумовлені, утворюють якесь цілісне єдність як між собою, так і визначення тієї конкретної ситуації, для вирішення якої приймається дане політичне рішення. Остання обставина називають урахуванням політичної кон’юнктури даного політичного рішення. І він пов’язаний не тільки з політичною обстановкою в даний час і в даному політичному просторі, а й інтересами конкретних політичних суб’єктів, що беруть ці рішення, з пануючими політичними стратегіями. Все це надзвичайно ускладнює процес прийняття та реалізації політичних рішень, робить його залежним від безлічі факторів як раціонального, так і ірраціонального характеру, від різного роду суб’єктивних і випадкових обставин.
Таким чином, можна констатувати, що основною проблематикою теорії і практики прийняття політичних рішень є наступні проблеми:
(1) суть і природа політичних рішень;
(2) основні чинники, від яких залежить прийняття політичних рішень;
(3) основні теоретико-методологічні підходи до прийняття політичних рішень;
(4) основні вимоги, пропоновані до політичних рішень;
(5) особливості прийняття політичних рішень;
(6) основні типові задачі прийняття політичних рішень;
(7) технологія і методи прийняття політичних рішень;
(8) експертні методи прийняття політичних рішень;
(9) прийняття рішень в умовах невизначеності і ризику;
(10) суть і види відповідальності при реалізації політичних рішень;
(11) особливості контролю за ходом реалізації політичних рішень та ін.
Розглянемо основні проблеми прийняття політичних рішень, основна увага приділяючи насамперед їх технологічним аспектам.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)