СТРІЛЕЦЬКІ ПІСНІ
Українці століттями героїчно боронили свій край, свою волю від агресивних чужинців, і ця боротьба знайшла відгомін у різножанрових тематичних комплексах фольклору – козацького, гайдамацького, опришківського, стрілецького, повстанського 40-х-50-х pоків XX ст. З XX ст. у свідомості й пам’яті українців яскравою залишилася пісенність Українських Січових Стрільців – унікальний пласт нашої пісенної лірики, пов’язаний з Визвольними змаганнями українців часу Першої світової війни. Феноменальність цієї пісенности в тому, що поіменно знаємо майже всіх її авторів, місця створення пісень, з безпосередньої історичної близькости бачимо її злиття з фольклорною традицією національного ліро-епосу визвольних змагань. Уже сам легіон Українських Січових Стрільців, що зродився у перші дні війни 1914 року з добровольців-патріотів, був незвичайним явищем: у нього влилася переважно освічена інтелігентна молодь, яка взяла в руки не тільки зброю, а й чітку програму національно-просвітницької праці на постоях між боями, створювала школи, читальні, хорові й оркестрові гурти, пресові листки, журнали і т. ін., спрямовані на те, щоб “піднести українську свідомість і честь”, як значилося у Правильнику “Пресової квартири” УСС. Такого не знає мілітарність у світовій історії!
Розмаїта творча праця поетів, композиторів, співаків (Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Степан Чарнецький, Левко Лепкий, Юліян Назарук, Юрій Шкрумеляк та ін.) кристалізувалася буквально в горнилі боїв на полях Поділля і Галичини, оживляючи історичну тяглість давньої фольклорно-літературної традиції української патріотичної пісенности. Свідченням того є присутність у стрілецькій пісенності мотивів і образів козацької лірики, пісенних творів на слова багатьох поетів ще з ХІХ та початку XX ст.: Ю. Федьковича, І. Франка, О. Маковея, О. Колесси, П. Карманського, М. Вороного, а також творів безіменних, що зродилися у середовищі українських патріотичних молодіжних товариств “Січ”, “Сокіл” ще до війни та в повоєнний час окупованої ласими на чуже сусідами України. Шкода, що в поле зору укладачки названого збірника не потрапили патріотичні пісні на слова П. Чубинського “Ще не вмерла Україна”, І. Франка “Не пора, не пора!”, О. Кониського “Боже Великий, Єдиний”, які постійно були в січовому пісенному комплексі – досить заглянути в “Січовий співаник”, упорядкований Кирилом Трильовським (Відень, 1921). Стрілецька пісенність в окупованій Україні явно і підпільно завжди слугувала моральною підпорою рухові Опору, своїм змістом, образами і мотивами органічно вросла в пісні-хроніки, колядки, гаївки, баладні пісні, у новий повстанський ліро-епос.
Стрілецькі пісні, а згодом і повстанські пісні, у ХХ ст. зазнали тоталітарного нищення, адже вони асоціювалися з історичними епохами, коли Україна намагалася ствердитися як незалежна держава. Незважаючи на відверті заборони і переслідування, стрілецькі та повстанські пісні збереглись і не втратили своєї популярності. Адже у них розкриваються від домашнього затишку та освіти заради боротьби за національну ідею.
Січові стрільці і вояки української повстанської армії, які і колись козаки, – це охоронці своєї споконвічної землі. Вони не завойовники, не гнобителі інших народів. Вони боронили право на власну Землю, Волю й Державу. Тому в козацьких, стрілецьких і повстанських піснях чоловік постає як носій лицарського духу, державницької ідеї. Саме таким закарбований у пісні образ Юрія Тютюнника – українського військового діяча, генерал-хоружого Армії Української Народної Республіки, розстріляного у Москві 1929 року.
У стрілецьких піснях мотив священного обов’язку’ перед Батьківщиною завжди поєднаний з високими інтимними почуттями – любов’ю до матері, дружини, сестри, коханої. Тому, попри весь героїзм та пафос стрілецької творчості, тут присутні і лірика, і тонкий гумор, поетика та мелодика, багато в чому запозичені з давніших народних пісень.
Січові Стрільці з задоволенням переспівували народні пісні, пристосовуючи їх до своїх реалій. Проте, незважаючи на глибоку спорідненість із народними, більшість стрілецьких пісень мають своїх авторів. Тексти і мелодії цих пісень переписувалися в рукописні збірки й передавалися з вуст в уста, а потім видавалися і виконувались у професійних обробках відомих композиторів.
У повстанських піснях терміни “козак”, “стрілець”, “повстанець” вільно змінювалися в різних варіантах, оскільки українські вояки ототожнювали себе з героями минулого. Повстанські пісні творилися значною мірою на існуючі мелодії козацьких і стрілецьких пісень, і їх авторство встановити важче.
Серед найвідоміших творців слів і мелодій стрілецьких пісень – Роман Григорович Купчинський (1894-1979) – українських письменник, критик, композитор. Однією з найулюбленіших серед українців його пісень є жартівлива “Зажурились галичанки”, написана у 1918 році в день відходу Вишколу й Коша Українських Січових Стрільців (УСС) на Херсонщину. Пізніше пісня стала популярною й на Східній Україні під назвою “Плач галичанок”. “Пиймо, друзі”, – написана у 1918 році у Вишколі Українських Січових Стрільців (УСС), залишалася дуже популярною серед галицької інтелігенції у 30-х роках.
Творцем музики й слів стрілецьких пісень був також Левко Лепкий.
Лепкий Левко (1888-1971) – письменник, видавець, композитор, автор музики й слів пісень “Гей видно село”, “Бо війна війною” та інших. Великої популярності набув і його романс “Човен хитається”, написаний автором у 1917 році під впливом місячної ночі. Цей твір завжди мав велику популярність й нині звучить з концертної естради у різних виконавських інтерпретаціях.
Гімном січових стрільців була народна пісня на слова Степана Чернецького “Ой у лузі червона калина”, з якою Українські Січові Стрільці йшли на війну. У Легіон Українських Січових Стрільців добровольцями записувалися юнаки, які гуртувалися в молодіжних організаціях “Пласт” і “Сокіл” – цвіт української молоді.
Похідним маршем стала пісня “Гей гу, гей га…”, гімн пластового куреня “Лісові Чорти”.
Стрілецькі й козацькі пісні для хорового виконання опрацьовували видатні українські композитори-класики – Анатоль Вахнянин, Миколи Лисенко, Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, Станіслав Людкевич, Василь Барвінський та інші композитори.
У цій роботі козацькі, стрілецькі та повстанські пісні подані в хоровому опрацюванні Остапа Нижанківського (1863-1919) (“Ой, на горі там женці жнуть”), Миколи Леонтовича (1877-1921) (“Зажурились галичанки”), Євгена Козака (1907-1988) (“В’язанка українських народних пісень”), Івана Недільського (1895-1970) (“Засяло сонце золоте”), українським хоровим диригентом із Канади Степаном Гумініловичем (“Розпрощався стрілець”) та сучасними диригентами й композиторами – Миколою Колессою (1903) (“Тиха вода” та “Пиймо, друзі”), Андрієм Кушніренком (1933) (“Сивий коню”), Павлом Зібровим (1957) (“Стрілецький романс”), Богданом Антковим (1942) (“Вперед, вперед”, “О, Україно” на слова М. Вороного) та іншими митцями.
Оригінальні твори на стрілецьку тематику писав відомий диригент із США Григорій Китастий, серед яких особливу популярність здобула “Пісня про Тютюнника” на слова Івана Багряного.
Останніми роками у професійній хоровій культурі відродився інтерес до стрілецьких і повстанських пісень. Цей жанр пісень найактивніше озвучує чоловіча хорова капела “Боян”, представивши слухачам такі концертні циклові програми як “Пісні визвольних змагань”, “Зажурились козаченьки”, “Героїчний епос українського народу”, “Канти”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)