Стратегія сталого розвитку
З питання про загальну оцінку сучасного стану цивілізації існують різні думки – від відносно оптимістичних до вкрай песимістичних. Як приклад дуже песимістичної оцінки можна навести досить розгорнуту характеристику ситуації, яку дають видатні вітчизняні вчені-екологи В. І. Данилов-Данільян і К. С. Лосєв. Свої висновки вони підтверджують п’ятьма такими доказами.
Це жорстокий екологічна криза, яка усвідомлюється ще далеко не всіма людьми і навіть політиками, хоча наслідки заперечення і навіть применшення цієї небезпеки непорівнянні з витратами, зажадавши за останню чверть століття для створення міжнародної та національної інфраструктур, з витратами на охорону навколишнього середовища і впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Це наростаючий соціальний кризу з такими його атрибутами, як зростання чисельності бідних і голодних, безробіття, розриву між багатими і бідними, і ін
Це демографічна криза, в результаті якого підтримується соціальна напруженість, знижується площа орних земель і обсяг продовольства на душу населення. До того ж на арену життя виходить величезна маса молодих людей, що вимагають свого місця і своєї частки благ. Нарешті, йде прискорений розпад геному людини.
Це підспудно розвивається економічна криза, яка час від часу проявляється у формі локальних фінансових криз, торгово-економічних воєн і т. д.
Це духовна криза людини, його “хронічна шизофренія” на тлі розпаду генома. [114]
У такій ситуації цілком закономірно, що світова спільнота давно вже почало вести пошук більш-менш єдиної стратегії дій, яку можна було б протиставити погіршення всіх перерахованих вище напрямків світового розвитку. Ця стратегія і отримала найменування стратегії сталого розвитку.
Концепція сталого розвитку (sustanable development) сходить, очевидно, до ідеї стійкої економіки, запропонованої ще на початку 1970-х рр.., Хоча коріння її йдуть в ще більш далеке минуле. На початку 1980-х рр.. керівник інституту “Уорлд-отч” у Вашингтоні Лестер Браун почав застосовувати цей термін до розвитку міст, сільського господарства, промисловості та інших сфер людської діяльності. Водночас у “Всесвітньої стратегії охорони природи” концепція сталого розвитку була безпосередньо пов’язана з екологічною проблематикою. Але в широкий ужиток вона увійшла в 1987 р. після опублікування звіту про роботу Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку (МКОСР), створеної Генеральною Асамблеєю ООН і очолюваній прем’єр-міністром Норвегії Г. X. Брундтланд, який вийшов під назвою “Наше спільне майбутнє “. Незабаром ця концепція отримала підтримку і на Другій всесвітній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992).
Саме поняття про сталий розвиток формувалося поступово. У звіті “Наше спільне майбутнє” говорилося про те, що “сталий розвиток – це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але й не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби”. На конференції в Ріо-де-Жанейро таке трактування була прийнята за основу, але значно вдосконалена – головним чином завдяки прямій ув’язці сталого розвитку з глобальною екологічною проблемою. У Декларації конференції сталий розвиток було охарактеризовано як “стратегія, реалізована таким чином, щоб в рівній мірі забезпечити задоволення потреб у розвитку та збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутніх поколінь”. У 2000 р. це визначення було беззастережно підтримана учасниками Саміту тисячоліття ООН.
У вітчизняній науковій літературі наводилася і більш детальна розшифровка цього поняття, що включає такі основні положення:
– У центрі уваги – люди, які повинні мати право на здорове і плідне життя в гармонії з природою;
– Охорона навколишнього середовища повинна стати невід’ємним компонентом процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього;
– Задоволення потреб у розвитку та збереженні навколишнього середовища має поширюватися не тільки на нинішнє, а й на майбутні покоління;
– Зменшення розриву в рівні життя між країнами, викорінення бідності та злиднів належать до числа найважливіших завдань світової спільноти;
– Щоб домогтися сталого розвитку, держави повинні виключити або зменшити які не сприяють цьому моделі виробництва і споживання.
При цьому слід зауважити, що хоча термін “сталий розвиток” в цілому, можна сказати, “прижився”, в російськомовній літературі він часто піддається серйозній критиці. Особливо непримиренним його противником виступав академік М. М. Моісеєв, на думку якого англійське словосполучення sustanable development на російську мову слід було б перекласти як “допустимий розвиток”, або “розвиток, узгоджене зі станом природи і її законами”. У трактуванні ж “сталого розвитку”, на думку вченого, застосування цього терміна може мати негативний ефект хоча б вже тому, що громадськість може розглядати такий розвиток в якості свого роду “панацеї” у боротьбі з кризою цивілізації. “Не вдаючись у деталі, що пояснюють, чому термін” сталий розвиток “безглуздий з наукової точки зору, – пише Н. Н. Моїсеєв, – скажу тільки, що поняття про розвиток – антипод поняття про стійкість і стабільності. Сталого розвитку просто не може бути, якщо є розвиток, то стабільності вже немає! [115] Аналогічні критичні зауваження стосовно цьому терміну не раз висловлювали і інші російські вчені – екологи та географи. Те ж можна сказати і про ряд зарубіжних фахівців. Деякі авторитетні міжнародні організації (ЮНЕП, МСОП) вже пропонували замінити його терміном “стійка життя”. Згадаймо й те, що одна з книг колишнього віце-президента США, видного еколога Альберта Гора називалася “Збалансована Земля. Екологія та дух людини “.
Незважаючи на такі термінологічні розбіжності, переважна більшість країн світу в цілому вже підтримало стратегію сталого розвитку. Причому саме це поняття отримало подальше поглиблення. Зокрема, Департаментом координації політики та сталого розвитку ООН розроблений набір індикаторів сталого розвитку, що включає економічну, соціальну та екологічну категорії. Відповідно до цього західними, а потім і російськими вченими були сформульовані три головних складових поняття сталого (збалансованого) розвитку.
По-перше, це стійке соціальний розвиток, при якому використання ресурсів має бути направлено на цілі забезпечення рівноправності людей і соціальної справедливості, на соціальне благополуччя, розвиток культури, на підтримку демографічної стабільності і викорінювання бідності. По-друге, це економічно сталий розвиток, яке має на меті підтримку створеного матеріального і людського капіталу (у тому числі інформаційного та культурного). По-третє, це екологічно стійкий розвиток, при якому благополуччя людей забезпечується збереженням джерел сировини і навколишнього середовища, недопущенням рівня викидів, що перевищує ассімілізаціонние здатності природи, організацією заміщення невідновлюваних ресурсів відновлюваними.
З перерахованих вище трьох складових частин особливу увагу в науковій літературі привертає екологічно стійкий розвиток. При цьому мова йде або про коеволюції природи і суспільства (Н. Н. Моісеєв), або про природного біологічного регуляції навколишнього середовища (В. Г. Горшков), або про досягнення динамічного екологічної рівноваги. Але проте завжди підкреслюється взаємозв’язок усіх трьох компонентів цього багатопланового поняття. І дійсно, сталий розвиток людства не може бути забезпечено без, по можливості, якнайшвидшого загасання демографічного вибуху з подальшою стабілізацією чисельності населення Землі. Воно не може бути забезпечено без загального підвищення добробуту, ліквідації бідності, злиднів, голоду, хвороб в світі, що розвивається. Воно має на увазі зниження питомих показників споживання сировини та енергії при одночасному поступовому переході від невідновлюваних до поновлюваних джерел природних ресурсів. Сприятливий вплив на сталий розвиток могло б надати і подальше оздоровлення міжнародного політичного клімату.
В аспекті стратегії сталого розвитку нині принципово по-іншому ставиться питання про економічне зростання і економічному розвитку.
Ще в 60-70-х рр.. XX в. поняття економічного зростання і економічного розвитку зазвичай розглядалися як синоніми. Але потім світовий досвід показав, що подібне ототожнення навряд чи можна вважати правильним. Так, приклад більшості країн, що розвиваються свідчить про те, що економічне зростання зовсім не забезпечує поліпшення життя людей. Американський вчений Лестер Браун назвав таке зростання без розвитку “ілюзією прогресу”. А на навколишнє середовище він робить найсильніший деформуюче вплив. Отже, економічне зростання, як такої, не може бути самоціллю.
Економіка, яка функціонує в межах глобальної екосистеми, повинна мати свої межі. А економічний розвиток може бути успішним лише в рамках екологічних обмежень. Це і є екологічний імператив. Під цим терміном Н. Н. Моїсеєв увазі сукупність обмежень і заборон, порушення яких має призвести до порушення і навіть руйнування сприятливих для життя людей властивостей навколишнього середовища. Можна сказати й інакше: під зростанням маються на увазі в першу чергу кількісні, а під розвитком – якісні зміни.
Вчені відзначають, що в аспекті сталого розвитку в даний час склалися два підходи, досить сильно різняться між собою. [116]
Перший підхід – це стратегія “тотальної очищення”, яка пов’язує сталий розвиток людства з екологічно чистої енергетикою, безвідхоними технологіями, замкнутими циклами виробництва. Даний підхід виходить з того, що зміни в навколишньому середовищі і деградація екологічних систем є наслідком неправильного ведення господарства і можуть бути усунені шляхом такої його перебудови, в результаті якої воно не буде пригнічувати навколишнє середовище. Однак сучасні екологічно чисті технології знешкоджують виробництво максимум на 90-95%, а досягнення абсолютно повного очищення вимагає занадто великих коштів. Створення абсолютно замкнутого технологічного циклу, ізолюючого виробництво від природи, також або неможливо, або дуже дорого. У всякому разі, здійснити подібну стратегію, незважаючи на певні спроби, не вдалося ні країнам з ринковою, ні країнам з централізованою економікою. Тому за допомогою першого підходу впровадити в життя в повному обсязі концепцію сталого розвитку навряд чи можливо.
Другий підхід – це стратегія обмеженого споживання. Вона виходить з положення, що людство споживає занадто багато природних ресурсів і саме це викликає їх виснаження і деградацію навколишнього середовища. Формування стратегії скорочення споживання відображає розуміння того, наскільки важко чи навіть неможливо реалізувати стратегію загальної очищення при тому, що людина дійсно перейшов допустимі межі у використанні ресурсів і в своєму впливі на геосистеми.
Можна сказати, що обидва охарактеризованих підходу виходять з того, що головним джерелом екологічних проблем служить занадто високий рівень споживання природних благ. Тільки в першому випадку найбільш небезпечним оголошується не споживання як таке, а його наслідок – відходи, а в другому випадку на перше місце ставляться масштаби самого споживання, в чому пов’язаного і з ростом населення.
Нарешті, в аспекті концепції сталого розвитку системи “суспільство – природа” формується і територіальний підхід до неї, що передбачає різні рівні.
Це може бути рівень окремих країн. Як приклад наведемо США, де розроблена своя національна програма досягнення сталого розвитку, яка має на десять головних цілей. Іншим прикладом може служити Китай, де стратегія сталого розвитку була сформульована в документі під назвою “Китайська повістка дня на XXI століття – Біла книга про населення, навколишньому середовищу і розвитку Китаю в XXI столітті”. З європейських країн у цьому контексті часто згадують Нідерланди, де неурядовою організацією “Друзі Землі” був розроблений документ, названий “План дій” Стійкі Нідерланди “.
Однак повинно бути ясно, що досягнення сталого розвитку в окремій країні в умовах сучасного рівня глобалізації – справа практично майже нездійсненне. Тому особливого значення набуває глобальний рівень здійснення цієї стратегії. На глобальному рівні, що цілком закономірно, особливу роль покликана зіграти Організація Об’єднаних Націй. У преамбулі до “Хартії Землі”, підготовленої для чергової Всесвітньої конференції з навколишнього середовища і розвитку (2002 р.), говориться: “Ми вступили в критичний момент в нашій історії, коли людство має вибирати своє майбутнє. Так як світ стає все більш і більш взаємозалежним і тендітним, майбутнє являє собою і велику небезпеку, і велику надію. Для того щоб розвиватися далі, ми повинні усвідомити, що, незважаючи на величезне різноманіття культур і форм життя, ми є однією сім’єю і одним взаємопов’язаним світовою спільнотою із загальною долею. Ми повинні об’єднатися і створити новий стійкий глобальне суспільство, засноване на повазі до природи, універсальних прав людини, економічної справедливості і культурі світу. Для цього необхідно, щоб ми, народи Землі, проголосили нашу відповідальність один перед одним, всесвітнім співтовариством і майбутніми поколіннями “. А в якості основних принципів Хартії сформульовані наступні: 1) поважати і піклуватися про живе співтоваристві; 2) забезпечити екологічну цілісність; 3) домогтися соціальної та економічної справедливості; 4) встановити демократію, ненасильство і світ. Всесвітня конференція ООН зі сталого розвитку відбулася в Йоганнесбурзі (ПАР) у вересні 2002 р. На ній обговорювалися дві головні проблеми – охорона навколишнього середовища та план допомоги багатих держав бідним. Але результати цієї конференції виявилися меншими, ніж очікувалося.
Як правило, розвиненим країнам Заходу виконувати рекомендації ООН набагато легше, ніж розвиваються. Хоча і в цій групі країн виникають свої труднощі. У літературі можна також зустріти твердження про те, що “золотий мільярд” живе значною мірою за рахунок п’яти мільярдів бідніших людей в іншому світі.
У підсумку в наші дні іноді пишуть про три варіанти (сценаріях) майбутнього розвитку: 1) інерційному, або розвиток “як звичайно” – з продовженням, хоча і уповільненим, руйнування навколишнього середовища; 2) ультратоталітарном, який чреватий безперервною боротьбою за ресурси, війнами і жорсткою політикою щодо як власного населення, так і “третього світу”; 3) трансформаційному, що передбачає прорив до нового світосприйняттям і новій системі цінностей на основі глобальних колективних дій. Розпочато здійснення стратегії освіти для сталого розвитку. Вона преполагает перехід до такої моделі навчання, в основі якої повинні лежати широкі міждисциплінарні знання, що базуються на комплексному підході до розвитку суспільства, економіки і навколишнього середовища.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)