Столиця Чорногорії – Цетіньє
Маленьке містечко Цетіньє, з населенням всього лише п’ятнадцять тисяч чоловік, затишно розташувався в долині, оточений неприступної стіною вапнякових гір. У п’ятнадцятому столітті Чорногорія, як і деякі інші країни східної Європи, змушена була вступати в нерівні сутички в війнах з Османською імперією.
Навали турків погрожували знищити не тільки столицю Чорноморського держави того часу, Жабляк, а й всю країну. Тоді правитель країни Зета, Івана Черноєвіч, прийняв рішення збудувати нову столицю, оточену найвищими стінами в світі. І раптово рішення прийшло саме по собі. Навіщо зводити штучні стіни, якщо Господь вже подбав про це? Хіба незлочинні гори, створені ним, не є найнадійнішою фортецею, здатною укрити і захистити від біди цілий народ?
Так Іван Черноєвіч прийняв рішення звести для себе і свого народу нову столицю, яку назвали Цетіньє, під назвою річки, яка протікала по долині, біля гори Ловчен. 1482 рік – офіційна дата заснування міста. Місто швидко зростав. Митрополит Зети побудував тут монастир, і, таким чином, Цетіньє став не тільки політичною столицею і притулком, а й духовним центром всього князівства. Але гори не змогли зберегти Цетіньє. Те турки, то венеціанці періодично штурмували місто. Оскільки для Османов, які сповідують іслам, православні були невірними, гяурами, а для католиків-венеціанців – єретиками, які не визнають владу Святої Католицької Церкви та Папи Римського, намісника Божого на землі, то ніхто із завойовників не ставив за мету зберегти православні святині. Монастир був зруйнований дощенту, як і палац князів Черноєвічей.
Але в 1697 році до влади в країні знову прийшли слов’яни. Династія Петровичей-Негошей зробила все можливе для звільнення не тільки Цетіньє, а й усієї країни. Місто поволі став знову розквітати. Шикувалися нові храми і зводилися палаци, а після Берлінського конгресу в 1878 році, на якому Чорногорія була визнана незалежною суверенною князівством, Цетіньє став столицею нової європейської країни. Та й саме місто поступово набував більш європейський вигляд. У ньому побудували готелі, звели красиві будівлі для посольств, наймальовничішими з яких вважаються російське, французьке, італійське, австро-угорське і англійське.
Цетіньє, хоч і є однією і найменших столиць світу, все ж вміщує в себе і старовинні бібліотеки, безлічі музеїв, монастирі, лікарні, храми, і, звичайно ж, більярдні! Найдавніша бібліотека, в якій дивом збереглися, не знищені в пожежах численних воєн, стародавні рукописи і манускрипти, знаходиться в монастирі Цетіньє, заснованому в п’ятнадцятому столітті. З появою книгодрукування методом ксилографії, винайденим Іоанном Гуттенбергом, в Цетіньє з’явилися друкарні, що належать друкованого дому Черноєвічей. Треба зауважити, що саме вони внесли величезний вклад в поширенні саме кириличного письма не тільки в Чорногорії, а й у багатьох інших слов’янських країнах, друкуючи церковно-слов’янські книги на сербській мові.
Після закінчення Другої Світової війни в парламенті Чорногорії постановили перенести столицю з маленькою, затишною Цетіньі в Титоград, місто з населенням в дев’яносто шість тисяч чоловік, багатий різними виробництвами. Напевно, в той час повної розрухи, це було правильним рішенням. Необхідно було відбудовувати країну знову, зводити нові будинки, виробляти машини і меблі… І все ж Цетіньє завжди залишався духовним центром всієї Чорногорії, маленьким, але таким величезним серцем, що належали всі сербам одноразово. Не дивно, що незабаром, до Цетіньє повернувся його статус столиці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)