СТО ТИСЯЧ – ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (ІВАН ТОБІЛЕВИЧ) (1845-1907) – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

(Комедія в 4 діях)

(Скорочено)

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Герасим Никодимович Калитка – багатий крестьянин.

Параска – жінка його.

Роман – син їх.

Савка – кум Герасима, крестьянин.

Банавентура – копач.

Невідомий – єврей.

Гершко – фактор1.

Мотря – наймичка.

Клим – робітник.

ДІЯ ПЕРША

До хати Герасима Никодимовича Калитки, сільського багатія, завітав єврей Невідомий із комерційною справою. Його зустрічає хазяйський син Роман і повідомляє, що батька немає вдома. Сюди ж приходить копач Банавентура, нікчемна людина, пустобрех, що вдає із себе вченого та освіченого. “Наче розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став, як бубон”, – характеризує копача Роман. І єврей, і Банавентура, не заставши вдома хазяїна, вирішили навідатись наступного разу. Герасим саме тоді був у місті. Він оформляв документи на куплену ним землю.

Згодом Калитка був уже вдома. Роман сповістив батькові, що його шукали жид і копач. Герасим залишається сам із собою та розмірковує: “Ох, земелько, свята земелько – Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Пріобрітав би тебе без ліку… Глянеш оком навколо – усе твоє… і все то гроші, гроші, гроші…” Калитка заздрить найбагатшій людині на селі Жолудю, хоч і вважає, що той наживається нечесними шляхами.

1 Фактор – маклер; професійний посередник в укладанні торговельних і біржових угод; посередник у розв’язанні різних побутових справ.

До Герасима заходить кум Савка із проханням позичити грошей. Калитка спочатку вагається, але вирішує, що можна і тут в чомусь виграти. Він пропонує Савці принести “запродажню запись на воли”. Селянин не може зрозуміти наміру Калитки. Він ніби і не збирався нічого продавати. На це Герасим відповів: “Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам, до Семена [свято], а на Семена ви віддаєте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа”. На пропозицію Савки залишити письмове зобов’язання Калитка згоди не дав. Згадуючи єврея, який бере великі проценти, він промовив: “Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай”.

Через деякий час з’являється жид Невідомий. Він пропонує Калитці купити фальшивих грошей, показуючи зразки новеньких купюр. “Та ти давай мені таких грошей хоч лантух – прийму”, – дивується Герасим, не відрізняючи фальшивих від справжніх. Він погоджується за п’ять тисяч карбованців купити сто тисяч фальшивих. “Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!” – промовляє Калитчина жадібність. Герасим укладає з Невідомим шахрайську угоду й домовляється про зустріч на вокзалі, щоб викупити ці бажані сто тисяч. А зразки фальшивих карбованців Герасим забирає, щоб розміняти їх у казначействі. Сам він іти до казначейства боїться, тому хоче довірити цю справу кумові Савці.

До хати заходить копач Банавентура. У розмові з Герасимом виникла думка одружити Романа з багатою дівчиною. Калитка відправляє сина з Банавентурою на оглядини у двір Пузиря. Роман намагається опиратися батькові, бо любить красиву й роботящу наймичку Мотрю, яка працює в їхній сім’ї. Герасим же марить приданим, яке може дати багатій за своєю донькою. Парубок нагадує батькові, як він, старий, дав придане за сестрою, одуривши сватів (пообіцяв п’ять тисяч, а дав дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови). “Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість”, – каже Калитка про зятя. Роман розповів Копачеві, як зі сватами билися півдня за придане.

ДІЯ ДРУГА

(…)

Ява II

Герасим (за коном1). Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга2 зайшла, пора скотину порать.

Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає – невсипущий.

Входе Герасим.

Герасим. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.

Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав?

Герасим. А що?

Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату. Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать – зараз дзінь, дзінь, дзінь; сам ще лежиш, а там встають.

1 Кін – спеціальний майданчик, на якому показують вистави; сцена.

2 Чепіга – тут; народна назва сузір’я Оріон.

Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері.) Чи не поснули знову, щось тихо у тій хаті? От вам і дзвінок, і вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!

Копач. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна Бог знає скільки викопать. Воно ще рано, тілько на світ благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Вже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиняє двері навстіж і стоїть на дверях.) Кажете рано, вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входе Клим.

Ява III

Тіжі Клим.

Клим. Що? Хліба взяв окраєць, поки до обіда, то їсти захочеться.

Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!

Ява IV

Тіжі Параска.

Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти гвалтуєш?

Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто.

Герасим. Один візьме, другий візьме – так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліба?

Клим. Тая ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Чуєш, Параско! Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти… (Пішла.)

Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад – гріх у неділю снідать.

Клим. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду на ногах, не ївши, охлянеш.

Герасим. Бійся Бога! Хіба ти з’їси до обіду півхліба?

Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіду півхліба.

Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.

Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов.)

Герасим (до Копача). Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться – вже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тілько чуєш, як губами плямкають.

Копач. Сарана.

Герасим. Гірш! Повірите, що у них тілько й думка – як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень – давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері.

Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.

Герасим. Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того; як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі… Мене вже ці думки зовсім ізсушили… До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать – і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять, як мертві.

Копач (зітхнувши). Щасливі люде… Я й сам від думок не сплю. (…)

Яви V та VI

Калитка відправляє Романа з Копачем до Пузирів. Хлопець не хоче їхати з Банавентурою, боячись, що з нього сміятимуться люди. На це Герасим каже: “З посміху люди бувають. От як викопає гроші, тоді нехай сміються…” Залишившись сам, Герасим уважно розглядає гроші, які дав йому Невідомий. Зайшовши до кімнати, Параска висловлює незгоду з його наміром одружити Романа з Пузирівною, бо дуже хоче мати за невістку покірну, роботящу й хазяйновиту Мотрю, яка вміє смачно пекти й варити. Герасим заперечує: “Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми”.

Ява VII

Ті ж і Савка.

Савка. Здрастуйте, з неділею будьте здорові.

Герасим. Спасибі, будьте і ви здорові.

Савка. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох…

Савка. Нагадали молодощі і буркотали?

Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)

Савка. Бач – “Парасю”. Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема – і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони, любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість взяла, що мало-мало не потяг віжками, а все гроші…

Герасим. Я, слава Богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пішечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.

Савка. От через те вам і Бог дає! Охо-хо-х! Приніс же я запродажню… А Роман куди збирається їхать?

Герасим (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря, хвалять завод… (Перелічивши, ліче другий раз.) Що то гроші, куме! Свині завід – ські, коні завідські, вівці завідські… (Дає гроші.)

Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше ніде було достать грошей, тілько од нечистого. Їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші.)

Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люди понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться і носа показать між них. (…) Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане… Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що у чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи… (Таїнствено.) Люди самі уміють робити гроші краще від чорта.

Савка. Тобто фальшиві?

Герасим (озирається, запара двері). Еге. Та ще й які гроші! В вік вічний не розбереш: чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.

Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?

Савка. Я? З охотою. Коли люди багатіють, то чом же нам не попробувать щастя… Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє – грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

Савка (витяга гроші з кишені). Що це ви, куме… Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого… (Розгляда.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, між ними є фальшиві: і таких грошей можна купить, скільки хочеш… Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.

Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре… Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає.) Ні… куме, може, ви жартуєте зо мною?

Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую!

Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.

Герасим. Угадайте самі.

Савка (розглядає). Не вгадаю.

Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три і одну рубльовку.)

Савка. Ніколи в світі б не подумав, що це фальшиві.

Герасим. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме…

Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?

Герасим. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.

Савка. Тото-бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол…

Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.

Савка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?

Герасим. А скілько хочете?

Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.

Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?

Савка. Заживем! Об землю злидні, а розторгувавшись, ще прикупимо… А тим часом гаяться нічого: давайте мені цих безбілетних окрімно, а замість їх дайте настоящих десять.

Обмінюють гроші.

Може, й це такі? Хе-хе-хе!

Герасим. Ні, більше десятки нема.

Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звідтіля у город. (Пішов.)

Герасим. Нехай вам Бог помагає і щастить на добреє діло… Якась полегкість на серці, і наче душа моя почуває удачу. Коли б Господь поміг, тоді земелька Смоквинова наша!

Яви VIII, IX, X

Мотря дізнається про те, що Роман їде на оглядини до Пузирів. Це її дуже схвилювало й образило…

Параска. Звели і нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко – три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов – ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов… Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.

Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук!

Герасим. То ти, а то коняка… Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову – робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера1 попотягали, то інша річ… Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз… Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.

Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.

Герасим. Отото-бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по – хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди… а коні одпочинуть – завтра робота…

Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люди з церкви, а ми в церкву.

Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими… а коней гріх ганять у неділю.

Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом!

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.

Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! Ух! Харциз – коняку жаліє, а жінку бить збирається… Тьфу!

Герасим. От же вдарю!

Параска. Бий, бий, я не тікаю!

Герасим. Ах ти ж відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)

Входе Копач. Калитка цілує Параску. (…)

1 Крумер – знаряддя для розпушування грунту.

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

Ява І

Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.

Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина… лини, карасі… (Стогне.)

Входить Роман.

Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, вчора приїхав пізно і не бачився ще з батьком. (Виходить.)

Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи, помилуй! (Оглядається кругом.) Спав… Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. (Витира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить.) Хлопці, вставайте! Чепіга зайшла.

Ява II

Входе Роман.

Роман. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.

Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув – і до цієї пори проспав. А ти ж чого це дома? (…) Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?

Роман. У них були гості: пани якісь, офіцери.

Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!

Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.

Герасим. Оце гарно… А сто чортів їх матері – хазяйського сина і в хату не закликали! Ну, а Банавентура ж що?

Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тілько під’їхав під крильце, а він зараз зскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люди аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Теж регоче і закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: “Кличте ж і його, це Калитчин син – хазяїн гарний…” А Пузир одказує: голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряга коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.

Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидача, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів… Чого ж ти там зостався? Було б круть – і додому.

Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.

Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свинями, коли вони самі гірш свиней.

Роман. Бачив я й дочок Пузиревих – ходили з охвицерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами – настоящі панночки.

Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір – не то зимою, а й літом – виходе тілько на шпацір1! На біса нам білоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось либонь під’їхав. (Біжить до вікна.) Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

1 На шпацір-тут: на прогулянку.

Роман вийшов.

(…)

Ява IV

Герасим (сам). От збилися діла докупи… Упустить землю Смокви – нова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, гріх смертельний – все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову – як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять – сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А Господи, чого він бариться? Ну, що як кума арештували? От тобі й сто тисяч. (…)

Ява V

Савка розповідає своєму кумові Калитці, як він перехвилювався, поки купував за фальшиві гроші гербову марку та розмінював їх у казначействі. На радощах вони випивають. А щоб замаскувати справжню причину гульні, Герасим вигадав іншу – влаштовує заручини Романа з Мотрею. –

Герасим. Випий, стара.

Параска. Що це з ним? (П’є.) Будьте здорові!

Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.

Герасим. А ти, Романе?

Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу. (…)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Декорація та ж.

(…)

Ява VII

Входе тихо Герасим, а за ним Савка,

Несе на плечах здоровий мішок з кожі. ….

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка. Ходім удвох.

Герасим. От тобі й маєш… А хто ж буде біля грошей?

Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?

Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю – береженого й Бог береже.

Савка. І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)

Ява VIII

Герасим сам.

Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось – хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братику, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив: поки мішок розшили – дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї – гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок – жид зашамотався, бере мішок, не дає… Давай гроші, каже. Слово за слово, а тут – третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі! Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.

Входе Параска.

Ява IX

Від жінки Герасим дізнався, що до нього прибігав Гершко і казав, щоб він завтра в обідню пору був у Смоквинова з грішми, бо “Жолудь землю перекуповує”. Поглянувши на мішок, Герасим сміється. Параска хоче знати, що він привіз, але той розлютився і мало не побив її. Параска налякалася і вибігла.

Ява Х

Герасим, а потім Савка.

Герасим. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а жидом перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ однесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.

Входе Савка.

Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та поки глуха північ, я собі піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди! (Вийма ніж з-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.

Герасим (вийма з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха – ха-ха! Тілько знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.) Це я для дороги мав… здіймайте лиш свиту, закривайте вікно та будемо ділиться…

Закривають вікна свитами.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться… а коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка.)

Герасим. То вам п’ять тисяч?

Савка. Десять… десять… кажу вам, десять… не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять… (Набік.) Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляда.) Оце одна, а це друга, а це третя…

Савка. Стривайте… куме, гляньте…

Герасим. А що?

Савка. Та це не гроші, це чистісінька бумага!

Герасим. Як?

Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тільки на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида.) Сама бумага… чистісінька бумага!.. (Несамовито.) Ха-ха-ха! Сто тисяч! Ха-ха-ха!

Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтесь, що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.

Савка. Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входе Параска.

Ява XI

Савка і Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.

Параска. Як?

Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.

Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Савка. Я й сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.

Голос Копача: “Поможіть, рятуйте!”

Чуєте? Хтось кричить!..

Параска. Ох, куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять, ходім.

Ява XII

Ті ж, Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на течах). Та поможіть-бо!

Помагають і кладуть Герасима на ліжко.

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милость Божу?

Копач. Це, я вам скажу, реприманд1! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима.) Ну, реприманд!

Параска. Та що воно? Що? Ради Бога, скажіть: що то за болість така?

1 Реприманд – тут: несподіванка.

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так… ви мене слухайте… стоп! (Прислухається до серця.) Тріть, тріть, тріть… Опит – велікоє діло… Серце наче ворушиться… A-а! Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну й йому б не жить на світі, якби не мій опис.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Все по порядку – коло одного центра. (…) Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього… (…) Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк… я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся – і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович. (…) Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса… і Никодимович упав на землю. Гляньте – дише.

Герасим поворушився і спазматично в себе потягнув воздух. (…)

Герасим. Де я? (Спазми.) (…)

Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманили.

Копач. A-а! Зразу догадався! Опит – велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія. І багато видурили?

Савка. П’ять тисяч…

Герасим (захльобується воздухом). Ой… Ой!..

Копач. Бризкайте водою.

Бризкають. Герасим піднімається.

Та годі вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь… Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам’яна фігура… Не я буду…

Герасим. Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)

Завіса.

З літературознавчих джерел

У комедії І. Карпенка-Карого висміюється скупість заможного селянина Герасима Калитки, для якого гроші дорожчі за здоров’я дружини, щастя сина, порядність у ставленні до наймитів, навіть за власне життя. Жадоба наживи змусила Калитку піти на шахрайство – купити фальшиві гроші. Але знайшовся інший спритник, який хитро обдурив Герасима й отримав його справжні гроші за мішок паперу. Ситуації, змальовані автором, і смішні, і трагічні, адже господар Калитка ласий до грошей, скнара і водночас брутальний, жорстокий.

У своїй комедії автор висміює хазяїв, для яких багатство стало метою всього життя, а не засобом для існування. Такі люди ладні продати все на світі, навіть щастя власних дітей, щоб тільки збільшувати маєтки. Ганяючись за прибутками, Герасим Калитка стає жертвою шахраїв, що грають на його жадобі та отримують від цього чималий зиск.

П’єса зображує згубний вплив сили грошей на людину, яка в гонитві за багатством стає бездуховною, втрачає здоровий глузд, людську подобу, нормальну родину, її життя позбавляється сенсу. Засуджується негативна риса характеру людини – прагнення збагатитися нечесним шляхом, що призводить до моральної деградації.

У п’єсі “Сто тисяч” І. Карпенко-Карий утверджує ідею духовності як основи людського життя. Насамкінець буде доречним навести слова Ісуса Христа: “Не збирайте собі скарбів на землі…” Адже душа – дорожча…

До речі…

У 1889 році на хуторі Надія І. Карпенко-Карий написав п’єсу “Гроші”, яка згодом здобула популярність під назвою “Сто тисяч”.

Через рік комедію було інсценізовано. Головну роль Герасима Калитки (у першому варіанті п’єси прізвище героя було Капшук (торбинка із шнурочком для грошей) виконував автор. В основу п’єси покладено реальний факт. На той час на півдні України активно діяли шахраї, які продавали заможним селянам фальшиві гроші. У п’єсі “Сто тисяч” виведено образ господаря, який, прагнучи швидко розбагатіти, потрапляє у трагікомічну ситуацію.

NB!

Драматичний твір (від гр. “драма” – дія) – художній твір, у якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору і сатири розвінчуються негативні суспільні або побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Трагікомедія – драматичний твір, у якому об’єднані риси трагедії й елемент комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв’язка якого закінчується комічно, не вимагає обов’язкової загибелі героя.

Театр корифеїв1 – перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветтраді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим керівником був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

1 Корифей – заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури.

Учасники українського театру корифеїв: Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та ін.

1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр. У репертуарі театру були такі вистави, як “Енеїда” Котляревського, “Запорожець за Дунаєм”, “Продана наречена”, “Галька”, “Катерина”. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою “Ревізора” Гоголя.

М. Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими, ніж в інших київських театрах.

Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царська влада закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.



(2 votes, average: 4.50 out of 5)