СТО ТИСЯЧ – Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Комедія

(Скорочено)

Дійові люди

Герасим Никодимович Калитка – багатий селянин,

Параска – жінка його,

Роман – син їх,

Савка – кум Герасима, селянин,

Бонавентура – копач,

Невідомий – єврей,

Гершко – фактор1,

Мотря – наймичка,

Клим – робітник.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА І

В хаті яку хвилину нема нікого; входить Невідомий.

Невідомий. Нікого нема… Охо-хох! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будєт гендель2, єжелі удастся… Попробуєм!..

ЯВА IV Копач і Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Замєть – це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у меня опит і практіка. Я на них насмотрєлся… Командовал зводом, так пров’янт 3 і фураж 4 часто получав, знаю їх, да і они меня знають!.. Ха-ха-ха! А батько купчу 5 й досі ще не совершив?

Роман. Ще в городі.

Копач. Хотів поздравити його з приобрєтєніем земельки… А Прасковєя Івановна?..

Роман. У попа.

Копач. Так! Торічелієва пустота 6… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш – це з фізики. В такім разі – адіо 7! К обіду я прийду. (Пішов).

1 Фактор – посередник.

2 Гендель (єврейське) – прибуток, виторг.

3 Пров’янт – провіант, запас продовольства у війську.

4 Фураж – корм для коней.

5 Купча – договір про купівлю землі.

6 Торічелієва порожнеча – фізичний термін, означає вакуум.

7 Адіо – адью; французькою “Бувай”, “Прощай!”

ЯВА VI

Герасим і Роман.

Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?

Роман. Тут чоловік якийсь питав вас і Копач. (Вийшов).

Герасим (один). Чоловік – то діло, а Копач – морока. Ху! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свята земелько – Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар1, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин – шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок – так-так!.. Чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей – не зрозумію… Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував м’ясом у різницях, а тепер – багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш – і тільки ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені… Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив2 – видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато не мало – п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать того, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках… Страшно тільки, щоб не влопатись 3… Обіщав єврей сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.

ЯВА VII

Савка і Герасим.

Савка. Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.

Герасим. Хіба у мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти і вдаришся? Лихвар 4 злупе такого процента, що ніяк не викрутишся потім.

1 Орати на пар (русизм) – орати на зяб, орати восени для того, щоб посіяти ярові зернові культури навесні.

2 Заложив і перезаложив (русизм) – заклав і перезаклав (за борги).

3 Не влопатись (русизм) – не попастися (на гарячому).

4 Лихвар – людина, яка дає гроші в борг під великий відсоток; позичальник-здирник.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка. То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш – всі віддав за землю.

Савка. Де ж ті гроші, куме?

Герасим. Та Господь їх знає. Я й сам не раз, не два над цим думав.

Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадувати, сатани, то, може, й другі так само достали… Тільки де ж вони з ним познайомились і як? Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя… Повірте, звав, нехай Бог простить, Гната безп’ятого 1 Так що ж – не вийшов, тільки налякав.

Герасим. Цікаво! Розкажіть, будь-ласка…

Савка. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: “Вийди до мене, безп’ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду…” А він – і тепер моторошно – зайцем мимо мене – тільки фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло… Прости Господи! Дві неділі слабів2: бувало, тільки що шерхне, так увесь і затремтю і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.

Герасим. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були…

Савка. От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам – хліб зостанеться за Жолудьом без суда. От, єй, правду вам кажу, куме, якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов би кликать, так грошей треба.

Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме… З вами і не такі діла можна робить.

Савка. Ха! Страшно тільки без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.

Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу 3; тільки платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.

Савка. П’ять?.. Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.

Герасим. Принесіть же мені запродажню 4 запись на воли.

Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?

1 Гнат безп’ятий – те саме, що “куций”, “рогатий” – слова на позначення чорта.

2 Слабів (діалектне) – хворів, слабував.

3 Для домашнього обіходу – тут: на домашні витрати.

4 Запродажня – документ, який засвідчує акт купівлі-продажу.

Герасим. Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа.

Савка. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?

Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.

Савка. Та візьміть, куме, векселя 1, навіщо вам ця плутанина?

Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня надежніше векселя…

Савка. Так… Ну, добре. То, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?

Герасим. Дома.

Савка. Так… Прощайте. (Набік). Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить).

ЯВА VIII

Герасим і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуйте. (Набік). Той самий єврей… аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?.. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний 2, де тут фальшиві, а де настоящі?

Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда). Не вгадаю!

Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт.

Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені – прямо настоящі, і не кажи… Як дві каплі води, всі однакові… руб – руб, три – три, однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невідомий. Оце одна – руб, а це друга – три.

Герасим. Оці-о? Оці? Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Нащо вам усе знать? Товар нравиться – візьміть, не нравиться – не беріть. Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші).

1 Вексель – борговий документ встановленого зразка про обов’язкову сплату боржником вказаної суми у наперед обумовлений термін.

2 Почтенний (русизм) – шановний.

Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрики.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невідомий. Побєй меня Бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова прикажчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є… Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам Бог помагає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота… У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна – усе можна!

Герасим. А ці дві бумажки дай мені, я пробу зроблю, куплю на них що-небудь.

Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є? А между прочім, візьміть…

Невідомий виходить.

Герасим. Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі1 … Самому страшно, щоб не влопаться… Хіба кума взять у компаньйони 2? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розміняти гроші…

ЯВА IX

Герасим і Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздоровляю з пріобрєтєнієм земельки, дай Бог єщо столько прикупить… Опит… Хе-хе-хе! Только гляну – зараз бачу.

Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.

Копач. Так, так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость 3! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-Богу! Чого ви! Думаєте – шуткую? Які тут шутки? Хазяйствений мужик – велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини… Пани горять, а мужички з пожару таскають… Гляньте навколо: Жолудь – десять тисяч десятин, Чобіт – п’ять тисяч десятин, Пузир – три тисячі; а тут і ви помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.

Копач. Опит – велікоє діло! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолудьом…

Герасим. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

1 Казначейство – державний фінансовий орган; тут: банк.

2 Компаньйóн – товариш, напарник; тут: співучасник у справі.

3 Предприїмчивость (русизм) – заповзятливість.

Копач. І це діло таке, що одразу не можна, – ще не наскочив! Це не пустяк, діло важне; примети такі, що не можна сумніваться, вєрьте!

Герасим. Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.

Копач. Як не знайшов?! А дерево окам’яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть1 подивиться: пудів п’ять важить, всі листочки, всі віти так як напечатано! Предмети інтересні для науки; я їх одіслав одному професорові,.. забув, як фамілія… він кургани розкопує…

Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!.. Ви грошей давайте!

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться… Отоді зашумить Бо – навентура-копач!

Герасим. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа?

Копач. Знаю. От хоч би й у старшого Пузиря – дві дочки на возрасті 2.

Герасим. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми? Як думаєте?

Копач. Не скажу. А знаєте що? Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів… Так, ніби поросят купувати – у них завод 3 добрий. Там кабани – прямо хоч лягай на спині. Як добре угодуєш, пудів вісім сала! Вам треба парочку поросят таких купить… Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.

Герасим. Тисячу?

Копач. Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє 4 їхать до Пузиря на оглядини?

Герасим. А що ж, з Богом! Хіба коней наймать, чи що?

Копач. Жаль тільки, що Роман французького язика не знає… Хе-хе-хе! Це важкий предмет.

Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші – гроші всьому голова.

Входить Роман.

ЯВА X

Ті ж і Роман.

Роман. Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.

Копач. Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

Герасим. Ну, ходім, замість окорока 5 борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку 6.

1 Стоїть (русизм) – варто.

2 На возрасті (русизм) – на порі, на віданні; дівчата шлюбного віку.

3 Завод – тут: порода.

4 Предложеніє (русизм) – пропозиція.

5 Окорок (русизм) – окіст, задня частина туші тварини; найкраще м’ясо зі стегна чи лопатки; шинка.

6 Підстриже під польку – підстриже по-модному, як собі дозволяли в місті багатші люди (не селяни).

Роман. Для чого?

Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном Копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового фургона і сам одягнешся по-празниковому.

Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люди багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат.

Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.

Герасим. То я жартував, щоб вона старалась у роботі.

Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. І чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

Роман. Мотря така дівка…

Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.

Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.

Герасим. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість.

Роман. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.

Герасим. А нас хіба не били? Били й нас.

Копач. Цікаво. І зятя били? Ану розкажи, будь ласка.

Герасим. Та що його слухать!

Роман. А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка – цяцянка… Сват назвав батька мошеником1, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба – саме отут на виску… я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а таки викрутився.

Копач. Молодець, запорожець! Ну, і що ж потім?

Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились. Отаке-то придане… нарешті, батькові два зуби вибили…

Герасим. Та брешеш, бо одного… а другий випав сам на третій день.

Копач. А хто ж битву виграв?

Герасим. Виграв я, бо п’ять тисяч зосталось у калитці2 – не дав таки зятеві.

Роман. Отакого й нам Пузирі дадуть приданого, як ми дали за сестрою.

Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто…

1 Мошеник (русизм) – шахрай.

2 Калитка (архаїчне) – гаманець.

Діалог із текстом

1. Як ставиться до Невідомого копач Бонавентура? Про що свідчить його негативна оцінка шахрая і пройдисвіта?

2. Чи задумується Калитка над причинами швидкого збагачення окремих землевласників? З чим пов’язані його роздуми? Який висновок Герасим робить для себе?

3. Що саме наштовхнуло Калитку на ідею купити певну суму фальшивих грошей? Яка сума цілком влаштовує Герасима?

4. Як ви думаєте, справжні чи фальшиві купюри показував Невідомий Калитці? На основі чого ви зробили такий висновок?

5. Як ви вважаєте, чи треба копача Бонавентуру зараховувати до людей, підвладних ідеї стати мільйонером в одну мить? Чому?

6. З якою метою копач радить Калитці купити в Пузиря пару свиней, а заодно представити Пузирів – нам Герасимового сина Романа? Яку з цих двох порад Калитка вважає слушною та чому?

7. Навіщо драматург від імені Романа згадує про обіцяний посаг Калитчиній дочці? Які риси характеру батька розкрилися у сварці й бійці зі сватами?

8. Навіщо, на вашу думку, автор увів у текст вихваляння Герасима про те, що він здатний обдурити кого завгодно, а його ніхто не зможе обвести навколо пальця?

9. З якою метою автор увів у комедію епізод спроби запродання Савкою власної душі чортові? Про які досі йому не відомі риси характеру кума довідується Калитка? Який висновок робить для себе?

10. Які риси Калитки виявляються у стосунках із Савкою?

11. Що наштовхує на висновок, що кум Савка собі ж неабияк шкодить необдуманими діями і постійно завдає чимало клопотів власними авантюрами?

12. З якою метою Невідомий легко віддав Герасимові дві справжні грошові банкноти?

13. Уявіть, що міг подумати Герасим Калитка, коли Невідомий байдуже, без жодного натяку на те, що селянин повинен повернути гроші, дав йому кілька купюр. Висловіть уголос уявні думки Калитки.

14. Цю саму ситуацію подайте від імені Невідомого.

15. Що саме стало причиною того, що Герасим узяв собі у спільники кума Савку? Доведіть, що у цьому вчинку виявилася далекоглядність і обережність Калитки.

16. Незважаючи на кримінальну відповідальність за махінації, лихоманка швидкого збагачення, що неодноразово підкреслюється в комедії “Сто тисяч”, охопила всі нижчі стани суспільства: селян, гендлярів, шахраїв. Як ви думаєте, чому саме ці люди підпали під такі життєві випробування?

17. З якої причини Калитка вимагав, щоб Роман модно підстригся, одягнувся в новий одяг і у новому фургоні їхав до Пузиря найкращими кіньми? Про що мав свідчити зовнішній вигляд Романа й транспорт, на якому він із Бонавентурою вирушали до Пузиря?

18. Що до весілля обіцяв Калитка дати дочці в посаг, а що дав насправді? Чи можна твердити, що батько кривдить рідну дитину?

19. Як ставиться до бійки сватів на весіллі Копач і чому випитує найменші подробиці? На ваш погляд, Бонавентура потай сміється зі скупого Калитки чи щиро схвалює його вчинки? Чому ви так думаєте?

20. Спочатку комедія Івана Карпенка-Карого мала назву “Гроші”, але пізніше автор змінив її, уточнивши суму. Як ви вважаєте, котра з двох назв краща й чому саме? Чи можна вважати, що назва “Сто тисяч” стає ключем до розуміння змісту твору?

21. Які засоби сміху використовує Іван Карпенко-Карий для змалювання Бонавентури? А Калитки? Чому Бонавентура видається Калитці нікчемою і нахлібником, а Копач Бонавентурі – примітивним селюком? Наведіть цитати на підтвердження своїх висновків.

22. Доведіть, що жарт й іронія властиві Бонавентурі, а Герасим Калитка взагалі не має почуття гумору.

23 Пригадайте з історії, з якої причини російського царя Івана ІІІ назвали Іваном Калитою? Чому Іван Карпенко-Карий своєму героєві дає подібне, тільки зменшувальне прізвище – Калитка?

Мистецькі діалоги

1. У Київському академічному театрі на Подолі у 2008 році режисер Віталій Малахов поставив комедію Івана-Карпенка Карого “Сто тисяч”. Роль Герасима Калитки зіграв народний артист України Богдан Бенюк, який, до речі, не вважав цього персонажа негативним: “Калитка виведений трудівником, хліборобом. Але він потрапив у такий час, коли “з вовками жити – по-вовчому вити” У стосунках із селянами Калитка вимогливий, але не деспотичний1. Так що не треба плювати в бік Калитки. Таких людей поважати треба”.

Яка ваша особиста думка про Герасима Калитку? Суперечить вона висновку актора чи суголосна його трактуванню образу Герасима Калитки? Чому саме?

Розгляньте театральну афішу вистави “Сто тисяч” і висловіть свої думки про цей рекламний продукт. Що саме ви можете вважати художньою знахідкою, а що – зовсім недоречним?

2. Розгляньте світлину, на якій зображено сцену з вистави. Як ви вважаєте, з виразу обличчя Невідомого зрозуміло, що перед нами шахраювата і надзвичайно хитра людина? Яким чином акторові, що грав роль Невідомого, вдалося домогтися цього?

Який настрій у Герасима Калитки на фото? Доведіть, що, знайшовши спосіб легко й швидко розбагатіти, цей персонаж таки здатний почуватися щасливою людиною.

Театральна афіша вистави “Сто тисяч” у Київському академічному театрі на Подолі (2008)

1 Деспотичний – свавільний, який не зважає на волю та бажання інших.

Сцена з вистави “Сто тисяч”

ДІЯ ДРУГА

ЯВА ІІ

Герасим за коном: “Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга1 зайшла,

Пора скотину порать”.

Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає – невсипущий.

Входить Герасим.

Герасим. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.

Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав? Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать – зараз дзінь, дзінь, дзінь; сам ще лежиш, а там встають.

Герасим. Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері).

Копач. Воно ще рано, тільки на світ благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Вже ж я їм і оченаша 2 Даю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиня двері навстіж і стоїть на дверях). Кажете рано, вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Параско, пора до корів, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входить Клим.

ЯВА III

Ті ж і Клим.

Клим. Що? Хліба взяв окраєць, поки до обіду, то їсти захочеться.

Герасим. Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Однеси хліб назад. Стара, Параско!

ЯВА IV

Ті ж і Параска.

Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти гвалтуєш 3?

Герасим. Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто.

Герасим. Один візьме, другий візьме – так і хліба не настачиш! Де ти взяв?

Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

1 Чепіга – народна назва небесного сузір’я Оріона.

2 Оченаш (простонародне) – молитва “Отче наш”, тут це слово вживається в значенні “вичитувати”, “присікуватися”, “з лайкою гнати до роботи”.

3 Гвалтувати (простонародне) – кричати, волати.

Параска. Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти… (Пішла).

Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад – гріх у неділю снідать.

Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіду півхліба.

Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.

Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов).

ЯВА V

Герасим і Роман.

Роман. Ну, та й не хочеться мені їхать до тих Пузирів, коли б ви знали, та ще з Бонавентурою.

Герасим. Не вигадуй, не вигадуй.

Роман. Хто побаче мене з ним, то засміють.

Герасим. З посміху люди бувають. От як викопає гроші, тоді нехай сміються.

Роман пішов.

Цілу ніч не спав, все міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші і розглядає). Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого Бог береже – треба розмінять у казначействі.

Стук.

Чи не кум?

За дверима голос Параски: “Та відчини-бо!”

Жінка. І чого її чортяка несе? (Одмика двері).

ЯВА VI

Герасим і Параска.

Параска. Що ти затіваєш, скажи, на милость Божу?

Герасим. Звідкіля вона довідалась?! Знай свою діжу1, а у мої діла носа не тикай!.. Іди собі, іди, не заважай мені думать.

Параска. Та ти на старість щодня дурніший робишся.

Герасим. Не чіпляйся! У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.

Параска. Що це ти затіяв – женить Романа на Пузирівні?

Герасим. А-а! То ти про це? (Набік). Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло. Ну, так що ж?

Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч2 Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів – одно слово, хазяйка; в хаті як у кімнаті, я вже нездужаю, а против неї, скільки їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять – не нахваляться.

1 Діжа – широка і низька бочка, у якій розчиняли, а коли викисало й підходило, місили тісто на хліб.

2 Опріч (архаїчне) – крім.

Герасим. Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми.

Параска. Тьфу на твою дурну голову.

Герасим. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить).

Входить Савка.

ЯВА VII

Ті ж і Савка.

Савка. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох…

Савка. Нагадали молодощі і буркотали?

Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла).

Савка. Бач, “Парасю”. Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тільки лаємось і все через гроші: того нема, другого нема – і раз у раз гир-гир – гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: “У других, – каже, – фургони, любо глянуть, а я – на возі, такий ти хазяїн”, – каже. Така мене злість взяла, що мало-мало не потяг віжками1, а все гроші…

Герасим (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря, хвалять завод… (Перелічивши, лічить другий раз). Що то гроші, куме! Свині завідські 2, коні завідські, вівці завідські… (Дає гроші).

Савка. Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше ніде було достать грошей, тільки од нечистого, їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші).

Герасим. Люди самі уміють робить гроші краще від чорта.

Савка. Тобто фальшиві?

Герасим (озирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші! В вік вічний не розбереш: чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

Савка. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж із Варшави привозив майстрів, а тільки випустив – зараз і піймався.

Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?

Савка. Я? З охотою. Коли люди багатіють, то чом же нам не попробувать щастя… Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

1 Потягтм віжками – когось ударити віжками.

2 Завідські – породисті.

Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

Савка (витяга гроші з кишені). Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого… (Розгляда). Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшиві; і таких грошей можна купить, скільки хочеш… Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.

Савка. Сто тисяч!

Герасим. Отже, незважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші: як казначей прийме, то всяке прийме…

Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?

Герасим. Скажете, що ви продали незнайомому чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, та й край.

Савка. Добре, їду! Тільки договір краще грошей! Скільки ви мені дасте, як купите?

Герасим. А скільки хочете?

Савка. Скільки? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої кревні терять, а ви тільки поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.

Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?..

ЯВА IX

Роман і Мотря.

Мотря. Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш!

Роман. Та ти божевільна?

Мотря. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа і не глуха, чула, що їдеш на оглядини; бач, як вирядився.

Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат…

Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить… (Штовха його од дверей і виходить).

Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка – сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав1, а я таки женюсь на Мотрі.

1 Скакати цапа – те саме, що “дибки ставати”, щосили опиратися чомусь.

ЯВА XI

Герасим і Параска.

Параска. Звели і нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко – три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов – ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов… Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.

Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук!

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.

Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синців не виходила, бий і на старість! У! Харциз 1 – коняку жаліє, а жінку бить збирається… Тьфу!

Герасим. Ах ти ж, відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очіпок).

Входить Копач. Калитка цілує Параску.

Діалог із текстом

1. Чому Герасим будить наймитів далеко до сходу сонця? Чим пояснює свої викрики?

2. За що саме Калитка ганьбить Клима? Чи можна так робити?

Кум Савка заздрить начебто добрим стосункам подружжя Калиток. А які в нього самого стосунки з власною жінкою? Процитуйте відповідний уривок.

3. З якої позиції ви розцінюєте той факт, що Калитка позичає Савці разом з іншими купюрами й десять нібито фальшивих карбованців?

4. Як ви оцінюєте те, що на людях Калитка афішує своє добре ставлення до жінки? Як він ставиться до Параски насправді?

5. Про що свідчить той факт, що хліб у хаті зберігають під замком?

6. Чому Герасим і його жінка Параска мають зовсім протилежні думки про те, хто є бажаною невісткою?

7. Що стало причиною конфлікту між Мотрею і Романом? Чому дівчина заявляє, що сердиться лише на себе?

8. Що саме найбільше цінує в Мотрі Роман? Чи можна сказати, що він, як і його батько, на перше місце ставить вигоду? Доведіть свою думку.

9. Як згадує своє життя з Герасимом в молоді літа Параска й чому називає чоловіка харцизом? Слово “харциз” відповідає лексемі “розбійник”. Що ж це слово означає в розмовно-побутовій лексиці?

1 Харциз – розбійник.

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

ЯВА І

Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.

Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора! Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могоричу поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. (Виходить).

Герасим (сонний, бурмоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше). Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так само). Е-е-а-ам, а-а-а-м. (Говорить хутко). Не дам, не дам, не дам! (Стогне). У-у-у! (Схоплюється). Господи, помилуй! (Оглядається кругом). Спав… Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить). Хлопці, вставайте! Чепіга зайшла!

ЯВА II

Входить Роман.

Роман. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.

Герасим. Чи вподобались дівчата? Га?

Роман. У них були гості: пани якісь, офіцери.

Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!

Роман. Та мене, тату, у горниці 1 і не кликали, я на кухні й обідав.

Герасим. Оце гарно… А сто чортів їх матері – хазяйського сина і в хату не закликали. Ну, а Бонавентура ж що?

Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тільки під’їхав під крильце 2, а він зараз зіскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люди аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Теж регоче і закликає його у хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: “Кличте ж і його, це Калитчин син – хазяїн гарний…” А Пузир одказує: “Голяк масті, чирва світить 3! Нехай, – каже, – розпряга коні та йде у застольну 4, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить”.

Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана 5! Ах ти ж пузир з горохом!.. Стривай лишень, хтось, либонь, під’їхав. (Біжить до вікна). Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

Роман вийшов.

1 Горниця (русизм) – світлиця, вітальня, в якій приймають гостей.

2 Крильце (русизм) – ганок.

3 Голяк масті, чирва світить – голодранець, некозирна карта (у переносному значенні – “не великий пан”).

4 Застольна (архаїчне) – їдальня, де обідають слуги.

5 Мужва репана – споконвічний мужик, селянин з діда-прадіда.

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою… Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Ідеш день – чия земля? Калитчина! Ідеш два – чия земля? Калитчина! Ідеш три – чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає… а скотини, а овець розведу – земля під товаром 1 буде стогнать… Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

Входить Гершко, одягнений чисто, по-городському.

ЯВА III

Гершко і Герасим.

Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.

Герасим. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим, та ще й Никодимович?

Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна… Всі знають.

Герасим. Невже всі? (Набік). От тобі й чирва світить. (До Гершка). А чого ж ти приїхав до мене?

Гершко. Єсть гендель – хотітє купить землю?

Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень і вночі тільки про це й думаю… Одна біда – грошей не вистача.

Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

Герасим. Як? Грошей даси?

Гершко. Зачим гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.

Герасим. А може, так. Ну, показуй же твій розум!

Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте йому п’ять тисяч під закладну, візьміть добрі проценти – і земля буде ваша.

Герасим. Яким побитом?

Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля перезаложена ув банк; прийде строк платить – її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк – і земля ваша.

Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи… Кума ще нема… Голова тріщить! (До Гершка). Треба подумать.

Гершко вийшов.

ЯВА IV

Герасим (сам). Упустить землю Смоквинова – все одно що посиротить свою землю на віки вічні. А тут знову – як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: За п’ять – сто тисяч! Господи! Коли б тільки кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю. Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тільки гроші. А кума нема. Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

1 Товар – тут: худоба.

Входить Савка.

Кум! Слава Богу, діждався… думав – умру. Що?..

ЯВА V

Савка і Герасим.

Герасим. Не мучте, куме! Кажіть…

Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук).

Герасим. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози). Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!

Савка. Годяться! Пустіть, сідайте. Вип’ємо, я вам розкажу.

П’ють.

Ви думаєте, я мало трусився в городі? Зціпив зуби, підійшов до віконця… Не знаю як – само зірвалось з язика: “Розміняйте гроші!” – “Давай, – каже, – чого стоїш?” Я дав, а в самого думка: “Тікать чи ждать?” І стою, як окам’янів. Коли це мене штовхають: “Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?” Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна – як п’яний, хитаюсь. Помалу виліз надвір, аж тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та всім усміхаюсь… А якийсь пан питає: “Чого смієшся? Раденький, що дурненький?”

Герасим (цілує). Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!

Савка. А у мене тільки десять!

Герасим. Куме! Я подарю вам ті сто рублів! (Вийма запродажню і рве). От вам запродажна! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне – на вокзал… Я ніколи не гуляю, щоб не було підозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі – буде причина нашій гульні. (Гука). Параско! Мотре! Романе! А йдіть сюди!

ЯВА VI

Ті ж, Мотря, Параска й Роман.

Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.

Герасим. А ти, Романе?

Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу.

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА VI

Параска і Мотря.

Параска. Іди, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.

Мотря пішла.

І що це старий задумав? Щось тут є, а що – не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню 1 стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи Господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні 2 були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було 3. Аж страшно мені робиться од цих приборів 4, і слова тобі не скаже, що задумає робить.

ЯВА VII

Входить тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка. Ходім удвох.

Герасим. От тобі й маєш!.. А хто буде біля грошей?

Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?

Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю – береженого й Бог береже.

Савка. Одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов).

ЯВА VIII

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Я не то що, я й єврея сьогодня обманив: поки мішок розшили – дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї – гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок – зашамотався, бере мішок, не дає… Давай гроші, каже. Слово за слово, а тут – третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тільки три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.

ЯВА Х

Входить Савка.

Савка. Ну, куме, ніде нічичирк! Давайте мені моє, та поки глуха ніч, я піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? (Вийма ніж з-за халяви). Бачите? Не розпалюйте мене, бо тут вам і амінь!

Герасим (вийма з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тільки знаєте, це все чортзна-що! (Ховає ножа). Це я для дороги мав… здіймайте лиш свиту, закривайте вікно, та будемо ділиться…

Закривають вікна свитами.

1 Обідня – Богослужіння в церкві, яке служать у першій половині дня, до обіду.

2 Ставні (русизм) – дерев’яні віконниці, якими знадвору зачиняли вікна.

3 Щоб і ляльки тут не було – щоб не було ні душі.

4 Прибори (архаїчне) – тут: приготування.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться… а коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка).

Герасим. То вам п’ять тисяч?

Савка. Десять… десять… кажу вам, десять… не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять… (Набік). Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляда). Оце одна, а це друга, а це третя…

Савка. Стривайте… куме, гляньте…

Герасим. А що?

Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага!

Герасим. Як?!

Савка. Чиста бумага! Тільки на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида). Сама бумага… чистісенька бумага!.. (Несамовито). Ха-ха-ха!.. Сто тисяч! Ха-ха-ха!

Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтесь, що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входить Параска.

ЯВА XI

Савка і Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув1?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.

Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Савка. Я сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.

Голос Копача: “Поможіть, рятуйте!”

Чуєте! Хтось кричить!..

ЯВА XII

Ті ж, Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо! (Помагають і кладуть Герасима на ліжко).

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть, на милость Божу? Що?

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так… стоп! (Прислухається до серця). Тріть, тріть, тріть… Опит – велікоє діло… Серце наче ворушиться… А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну й йому б не жить на світі, якби не мій опит.

1 Галаснути (діалектне) – скрикнути, заверещати.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Щастя маєте, що я ліг в клуні спать… Тільки сниться, щось мене по носі чирк, чирк… я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився, мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся – і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.

Параска. Боже мій, Боже, яке тяжке нещастя! (Плаче). Старий, старий!

Герасим. Де я? (Спазми).

Копач. Пийте воду. (Подає).

Герасим п’є.

Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманули.

Копач. На тім тижні в городі була така сама оказія1! І багато видурили?

Савка. П’ять тисяч…

Герасим (захльобується воздухом). Ой… Ой!.. Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає).

Завіса.

1 Оказія – пригода, випадок.

Діалог із текстом

1. Чи сподобалося Герасимові, як його сина зустріли Пузирі? Чи була така реакція господаря очікуваною і чи вважав Калитка таку поведінку багатія для себе ганьбою? Чому?

2. Прочитайте й проаналізуйте монолог Герасима, в якому йдеться про його заповітну мрію. Доведіть, що в душі Калитка може бути навіть тонким ліриком.

3. Як ставиться Герасим до ідеї Гершка обплутати Смоквинова свіжим боргом? Прочитайте вголос уривок, де йдеться про те, що Калитка ніколи собі не пробачить, якщо прогавить землю поруч зі своїми нивами.

4. Перекажіть близько до тексту пригоду кума Савки з нібито фальшивими купюрами. Чому гумор є основним засобом сміху в цьому епізоді?

5. Чи можна сказати, що рішення Калитки сватати Мотрю за сина Романа було зумовлене не тільки образою на Пузиря, а й упевненістю у своєму завтрашньому дні надзвичайно багатої людини?

6. Як змінюють великі гроші характери Калитки й Савки?

7. Як ви ставитеся до того, що Герасим побожно цілує мішок з грішми?

8. Що ви можете сказати про шахрайську жилку в характері Калитки? На яку суму він обдурив Невідомого і як саме це йому вдалося зробити?

Як зреагував Герасим на те, що замість грошових банкнот йому підсунули звичайнісінький папір? Чи можна поспівчувати Калитці?

10. Чому Роман дуже дивується, що батько вперше в житті проспав схід сонця та ще й звечора з кумом пив за власні гроші?

11. Чому Калитка зробив висновок, що фальшиві гроші пройшли найсуворішу пробу й тому їх можна купувати без жодних сумнівів?

12. Для чого драматург уводить у текст п’єси епізод, у якому Роман погоджується ув’язатися в чергову авантюру з пошуками скарбів, запропоновану Бонавентурою? Чи підкреслює цей епізод думку, що “золота лихоманка” в суспільстві триває?

13. Чому і Савка, і Калитка бояться навіть на мить відійти від мішка з грішми?

14. Про що саме свідчить висновок Герасима Калитки: “Краще смерть, ніж така потеря”? Чому в читачів і глядачів ця фраза неодмінно викликає сміх?

15. Доведіть, що бездуховність – велике зло в суспільстві взагалі й у житті окремої людини зокрема.

16. Уявіть, що Бонавентура й Роман взялися за розкопки. Опишіть, що вони знайшли й чим закінчилася їхня витівка.

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте перше фото із сучасної постановки комедії “Сто тисяч” Київського академічного театру на Подолі. Знайдіть у тексті комедії уривок, який відповідає змісту фото, й прочитайте відповідну сцену в особах.

2. Яку сцену комедії ілюструє друге фото? Чи вдало, на вашу думку, актор Роман Халаїмов ужився у роль кума Герасима Калитки – Савки? Чому ви так вважаєте?

3. Якби ви були режисером, якого сучасного актора ви запросили б на роль Герасима Калитки? Чому ваш вибір саме такий?

Сцени з вистави “Сто тисяч” у Київському академічному театрі на Подолі



(2 votes, average: 3.00 out of 5)