Стоїть Україна в задумі – Творча робота з української мови

Наталія Паславська

Стоїть Україна в задумі. Долю свою виглядає…

Славних синів зродила! Пісню чудову має. Мову-дитину – Калиною зве.

Та болять їй рани. Від руки яничара. Свого яничара.

І дивиться вічність у вічі. Не хоче змаліти у часі. Гордо Мойсея рідна земля чекає…

Та перехрестились дороги віку. Руду квітку Чорнобиль гойдає. Десь гасла про кризу верхи рознесли… Там ділять трибуну й пастки. А онде зростають могили й хрести.

Підняла в благанні руки. Сина Тараса згадала…

Стоїть Україна в задумі. Вона ж не руїна. І не окраїна.

Та знову ринки – торги. “Кайданами міняються”, слово святе розпинають.

І відчай вливається в серце.

Скільки дітей схоронила, щоб волю її воріженьки не брали в колючі дроти!

Стоїть Україна в задумі. Наче в лиху годину року дев’ятнадцятого. Брат йшов на брата тоді. Кров материнську під небом високим на чорній землі проливали. Шматували двовір’я, топтали живих і ненароджених. Забули про померлих.

Стоїть Україна в задумі.

… І дітям воздається по вірі їхній.

“Чиї сини? Яких батьків?”

І рядками легенди істина глаголить:

– Виділив Бог цій країні землю, що залишив був для раю. і наказав берегти її, бо інакше – зостанеться вона ворогу. Назвали цю землю – Україною…

Так! Не руїною, а Україною! Тією країною, де буйно колоситься нива, де Дніпро тече – не витікає, де садок вишневий коло хати!..

Україною, в якій зростала Роксолана, співала найчарівніше Чураївна, а свободу палко оберігали запорозькі козаки…

Україною, в якій мандрував щасливо Григорій Сковорода, сміявся щиро, по-українськи, на весь світ Іван Котляревський, на шлях життя вийшла ранньою зорею Леся Українка.

Так, Україною! Бо саме в ній зродився “дух, що тіло рве до бою”, зросли ті сини, котрі по-стусівськи “в смерті обернулись до життя”. І молитовно зізнався Тарас Шевченко:

– Я так її, я так люблю мою Україну…

А Шевченків вогонь найвищим акордом проніс Василь Симоненко:

– Ніхто не перекреслить мій народ!

“Обніміться ж, брати мої!”

– Обніміться ж, брати мої!

Із глибини століть чую віщий голос нашого Тараса.

– Обніміться…

Заради тихого раю на рідній землі. Заради злагоди у кожній сім’ї. Заради сім’ї вольної і нової.

Щоб не стала нам рідна земля мачухою, відправляючи своїх дітей на чужинецький хліб заробітчанський. Щоб прощальне журавлине “кру” не стугоніло у скронях сумлінням. Щоб не згасла свічка надії, щоб до Храму святого несли віру єдину і правду одну.

І Господа за це молімо!




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Стоїть Україна в задумі – Творча робота з української мови