Стилізація
Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “Думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля Диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, чого в лузі гнешся” І. Франка – народної пісні і т. п. Вкраплення чужорідних стильових властивостей в авторський текст відбувається через переборення внутрішньотекстової опозиції (“чужий голос” – “авторський голос”), витворюючи своєрідне “двоголосся” з перевагою того Чи іншого протилежного компонента. С спроможна охоплювати всі мовні рівні – лексичні, граматичні, синтаксичні, семантичні тощо. Скажімо, фонетична С. полягає у звуконаслідуванні певної звукової системи (“А там дерева люлі / і все отак зозулі / Ку / ку!” – П. Тичина) або фонетичних особливостей чужої мови та в штучному творенні за фонетичним принципом нових слів (І. Котляревський в “Енеїді”: “Енеус”, “Турнус”, “поховаре” та ін.). Досить поширена біблійна та євангелійна С. (лексика, фразеологія, синтаксис тощо): “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осії. Глава XIV” Т. Шевченка, “Давидові псалми” Ліни Костенко та ін. Різновидом С. вважається літературна підробка, або пастіш (італ. pastissio – паштет), – такими, зокрема, трактуються деякі літописи XVII-XVIII ст. Однак їх не слід плутати із автентичними творами. Цікавою щодо С. давньоукраїнської книжної мови доби бароко є “Елегія Грабуздовська – на умолчаніє мелниці фамилної” М. Зерова:
На річці Чумгачку, без служби дворянин,
Бездійствуя, стоїш, отечественний млин […].
Досить часто С. вживається у прозових та драматичних творах, набуваючи рис “прототипного стилю”, добре відомого в українській літературі від часів “Наталки Полтавки” І. Котляревського (мова возного Тетерваковського). Втрата чуття естетичної міри при С призводить подеколи до порушення внутрішньо-текстової опозиції, до нівеляції “авторського голосу”, зумовлюючи епігонство, яким, зокрема у XIX ст., виявилася “котляревщина”, невдовзі – пошевченківська версифікація, в 60-ті XX ст. – стихійне наслідування творчої манери В. Симоненка та І. Драча. С. – своєрідний індикатор живучості раніше сформованих стилів, здатна потвердити їх актуальність за сучасних літературних умов чи заперечити у формі висміювання (пародія).
Related posts:
- НАСЛІДУВАННЯ Наслідування в літературному процесі – це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твору іншого письменника є більш високим, ніж при запозиченні. І це виправдано, оскільки наслідування має набагато вищий рівень новаторства та розвитку певної літературної традиції. У світовій літературі багато випадків наслідування має послання Горація […]...
- Мистецтво Японії і Китаю: традиції, спадщина, стилізація Протягом століть багатюща культура Японії і Китаю розвивалася майже в повній ізоляції від Європи і Росії. Більш-менш активна взаємодія з Китаєм почалося тільки в XVIII столітті, з Японією – і того пізніше, у другій половині XIX століття. Однак це не завадило самобутнього мистецтва Східної Азії зайняти гідне місце в світовій історії. Китай. Особливості Китайське мистецтво […]...
- Карикатура Карикатура (італ. caricatura, від сагісаге – перевантажувати, перебільшувати ) – сатиричний або гумористичний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. У літературі може реалізуватися в жанрі пародії – комічного наслідування твору певного автора або літературного напряму. Пародійно-карикатурне загострення характерне для роману М. де Сервантеса “Дон Кіхот”, творів І. Котляревського, (“Енеїда”), П. Куліша (“Куліш у […]...
- ЕПІГОНСТВО Епігонство (грец. έπίγονοζ – народження, пізніше – нащадок) – наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників. Епігонство тісно пов’язане з проблемами взаємодії традицій і новаторства в розвиткові світової літератури. Продовження кращих традицій, творчий підхід до засвоєння досягнень попередніх поколінь письменників є важливою ознакою прогресу в літературному розвиткові. Епігони виявляються […]...
- Т. ШЕВЧЕНКО І БІБЛІЯ. “ІСАІЯ. ГЛАВА35”. ЦИКЛ “ДАВИДОВІ ПСАЛМИ” 1. На початку твору “Ісаія. Глава 35” Т. Шевченко звертається… А До рабів. Б Злодіїв суспільства. В Господа. Г Ниви і землі. 2. Незрячі дива Господні побачать (“Ісаія. Глава 35”), якщо: А Отримають волю. Б Відвідають Ліван. В Будуть виявляти покірність своїм господарям. Г Умиються водою святою. 3. По закінченню суду (“Ісаія. Глава 35”) Бог […]...
- Записки наукового товариства імені Шевченка “Записки наукового товариства імені Шевченка”, або “ЗНТШ” – унікальні видання Наукового товариства імені Шевченка у : Львові, з 1897 – орган його історико-філософської та філологічної секцій. Вийшло всього 155 томів за редакцією Ю. Целевича, О. Барвінського, М. Грушевського, І. Крип’якевича, К. Студинського, В. Сімовича та ін. Перший том з’явився 1892. До 1895 у “ЗНТШ” активно […]...
- Літературний монтаж Літературний монтаж – (фр. montage – підбір, збирання) – специфічний твір, часто збірник, складений із тематично об’єднаних уривків художнього (чи будь-якого іншого) тексту (текстів). Таким чином, внаслідок поєднання фрагментів літературних творів з іншими джерелами (мемуарні та автобіографічні записи, документальні свідчення, критичні відгуки тощо), витворюється характеристика певного митця та контексту його творчості. Л-м. захоплювались футуристи, зокрема […]...
- Епігон Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні […]...
- ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ – Т. ШЕВЧЕНКО – ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ – УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА – 9 КЛАС 1.Чим повчальне для нас життя Кобзаря? 2.Гортаючи сторінки “Кобзаря”… (твір-роздум). 3. “Сини мої, гайдамаки…” (Відображення повстання 1768. р. у поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”.) 4.Якою б я хотів бачити обкладинку “Кобзаря”? 5.Образ України у поемі-містерії Т. Шевченка “Великий льох”. 6. Художня оцінка діяльності Б. Хмельницького у творах Т. Шевченка. 7.Образи українців у поемі “Сон” Т. Шевченка. […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Фонема Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін “Ф.” використав французький мовознавець А. Дуфрі – Держене в 1873 у значенні “мовний звук”. Згодом […]...
- ЗАПОЗИЧЕННЯ Однією із форм літературних зв’язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з’являються в такому випадку, мають виразні ознаки першоджерела. Однак запозичуючи в попередників, письменник дає власне ідейно-художнє розв’язання конфлікту. Класичним прикладом запозичення є використання так званих […]...
- Запозичення – ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС Однією із форм літературних зв’язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з’являються в такому випадку, мають виразні ознаки першоджерела. Однак запозичуючи в попередників, письменник дає власне ідейно-художнє розв’язання конфлікту. Класичним прикладом запозичення є використання так званих […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ – ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεωρία – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεωρία – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ – ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Історія літератури (від грец. іστορία – розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (наприклад історія китайської літератури, історія англійської літератури, історія української літератури), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками […]...
- ВАРІАЦІЯ Варіація (лат. variatio – зміна) – використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема, Μ. Рильському належить вірш “Варіації”, що є переробкою раннього твору М. Коцюбинського “Наша хатка”. При цьому М. Рильський зберіг розмір і ритмічну структуру першоджерела. У С Крижанівського є поезія “Звучить мій голос у темряві”, […]...
- ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Історія літератури (від грец. Ιστορία – розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (наприклад історія китайської літератури, історія англійської літератури, історія української літератури), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками […]...
- МОНУМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ МОНУМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ – характерний для літератури Київської Русі XI ст. Його ознаками є економність стилістичних елементів, обмежена кількість прикрас, простота синтаксису, сталість формул, зосередження на змісті, на його “діловому” викладі. Думка часто доведена до афористичної формули. Твори присвячені, як правило, одній темі, тому композиція їх досить проста й чітка. Найпоширенішими стилістичними прикрасами в них є […]...
- Варіація – ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС Варіація (лат. Variatio – зміна) – використання чужого тексту шляхом його переробки, при залишенні без змін окремих структурних рис оригіналу. Зокрема, М. Рильському належить вірш “Варіації”, що є переробкою раннього твору М. Коцюбинського “Наша хатка”. При цьому М. Рильський зберіг розмір і ритмічну структуру першоджерела. У С. Крижанівського є поезія “Звучить мій голос у темряві”, […]...
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Композиція і композиційний прийом “розповідь в оповіданні” Жодне гідне літературний твір не може обійтися без композиції. Адже вона являє собою побудову художнього творіння, розташування його окремих частин в системі і послідовності, яка підкреслить головну ідею твору і допоможе її розкрити найбільш максимальним чином. Поняття композиції в літературному творі Але про композиції не можна сказати, що це тільки визначення послідовності сцен роману або […]...
- Які основні риси літературного бароко? Література бароко відмовилася від принципу наслідування життя, його відображення. Вона створила власний світ за певними законами, мета яких – вразити читача. Тому представники цього напряму виявляли інтерес до ускладненої художньої форми. Вони вважали, що реальний світ – це ілюзія, а його предмети – символи та алегорії, які необхідно пояснити. Ознакою бароко є його контрастність. Вона […]...
- Тести для самоконтролю – Діяльність та доля Кирило-Мефодіївського братства у контексті життя і творчості Тараса Шевченка 1. Хто із дослідників творчості Т. Шевченка вперше поставив поета на один рівень із Пушкіним і Міцкевичем та відзначив його народність: А) П. Куліш; Б) М. Костомаров; В) І. Франко; Г) М. Драгоманов? 2. Хто із науковців довгий час очолював Наукове товариство імені Т. Шевченка і започаткував видання “Записок наукового товариства ім. Т. Шевченка”: А) […]...
- Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...
- Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
- Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
- Народна творчість Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній грі, драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання, тощо. Поняття “Н. т.” має термінологічний відповідник – слово англійського походження “фольклор” (букв.: […]...
- Житє і слово “Житє і слово” – літературно-художній та громадсько-політичний часопис, що виходив у Львові (1894-97) за редакцією І. Франка, спочатку раз на два місяці, а з липня 1896 – щомісяця, перетворившись із “Вісника літератури, історії і фольклору” на осердя громадського життя Галичини. Мав розділи: “Белетристика”, “Статті наукові та етнографічні”, “Критика і бібліографія”, “Хроніка”. Авторський колектив “Ж. і […]...
- СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ОЦІНКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ Багатоаспектність категорії оцінки спричинила її лінгвістичне вивчення у різних напрямах: комунікативному, лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Проблема особливості вираження оцінності у текстах певного стилю є однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики. Це зумовлено характерною для сучасної науки про мову активізацією уваги до функціонально-семантичних категорій у слов’янському мовознавстві. Є ряд досліджень, які стосуються різних аспектів категорії оцінки […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Епіграф, або Мотто Епіграф, або Мотто (грецьк. epigraphe – заголовок, напис) – напис, що розташовується автором перед текстом твору або його частиною; як правило, Е. – це цитата з відомого тексту, вислів з афористичним змістом, приказка тощо. У емблематичній поезії функцію Е. виконували “девізи” (“мотто”) – один із трьох (поряд із зображенням і підписом – епіграматичним віршем) компонентів […]...
- Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
- Вірш-діалог Вірш-діалог (грецьк. dialogos – бесіда, розмова між двома особами) – поетичний жанр, у якому зображено спілкування двох осіб, на відміну від полілогу чи монологу. Вживається не лише з метою зіставити різні, подеколи полярні погляди чи розкрити порозуміння між ними, а й задля пошуку істини: Перший голос У часи космічної ракети, Кібернетики та інших див За […]...
- Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. Для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
- Правда “Правда” – журнал, виходив у Львові (1867-98) з певними перервами, представляв ідеологію народовського руху, постаючи як “письмо наукове і літературне” або як “місячник політики, науки і письменства”. Спершу (1867-70) його редакцію очолювали Л. Лукашевич, І. Микита й А. Вахнянин, а до складу входили Є. Згарський, М. Коссак, В. Лучаківський, О. Партицький, К. Сушкевич. Хоч вони […]...
- Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені…” І. Франка; “Моє кохання”, […]...
- Малороссийский сборник повестей, сцен, рассказов и водевилей известных малороссийских писателей “Малороссийский сборник повестей, сцен, рассказов и водевилей известных малороссийских писателей” (Москва, 1899). У збірнику були надруковані твори українських класиків XIX ст. – Т. Шевченка (“Перебендя”, “Катерина”), П. Куліша (“Сіра кобила”, “Орися”), Г. Квітки-Основ’яненка (“Через що люди бідніють та що їм треба робити?”), Марка Вовчка (“Ледащиця”, “Викуп”), О. Стороженка (“Як бог дасть, то й у вікно […]...
- Сублімація Сублімація (лат. sublimo – звеличую, підношу) – перенесення творчої енергії із соціально та культурно осуджуваних теренів (зокрема, сороміцьких) на вищі, піднесені. Одними з перших зауважили цю проблематику німецькі письменники-романтики (Новаліс) та філософи (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше). На початку XX ст. поняття “С.” досить широко використовувалось у теорії психоаналізу. За його допомогою З. Фрейд намагався пояснити […]...
- Ізборник Ізборник – архаїчна рукописна хрестоматія, що містила різні вислови, уривки із богословських творів тощо, поширювалася на землях Київської Русі. Найдавніша така пам’ятка – “Ізборник 1073”, переписаний для київського князя Святослава з болгарського оригіналу, складеного на початку X ст., має понад 380 статей, що належать 25 авторам (переважно візантійським духовним письменникам), зокрема Георгію Хіровоску, котрий написав […]...