СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ КОЛЬОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У МОВОТВОРЧОСТІ В. ВИННИЧЕНКА

Володимир Винниченко у своїй творчості широко користується кольоративною лексикою, яку вживає як у прямому, так і в переносному й символічному (традиційно-асоціативними) значенні.

Тропічна кольоротивна система представлена порівняннями, епітетами, метафорами. Кольоротавним порівняльним зворотам властиві як традиційні, народно-поетичні, так і оригінальні риси, асоціативні ознаки: проведення подвійних порівняльних паралелей, заперечно-протиставні відношення між суб’єктом і об’єктом порівняння, максимальне уточнення кольорної ознаки завдяки нагромадженню епітетів, яскрава метафоричність зворотів.

Кольоративні епітети в мовотворчості Винниченка утворюють поширені синонімічні гнізда, збагачені авторськими новотворами: двокомпонентними словами, що, крім власне кольористичного, несуть інформацію про іншу зовнішню чи внутрішню ознаку характеризованого об’єкта. Письменник вдається до гіперболізації цього типу епітетів, вживаючи кольоративи в такому контексті, в якому їхня семантика частково або повністю змінюється, а також у колірній номінації того, що зазвичай не має або не потребує колірного атрибута.

Найпоширенішими стилістичними фігурами, які репрезентують кольоропозначення, у досліджуваних творах є: ампліфікація, антитеза, амфіболія (зустрічається тільки серед порівняльних конструкцій), апосіопеза, еліпсис.

Символічне значення кольративів тісно пов’язане із здатністю кольору (у природі) до мінливості, варіювання своїх відтінків. Багатобарвність дозволяє письменникові використовувати кольоративи як у традиційному символічному або емоційно-оцінному значенні, так і в інверсованому. І навпаки – однотонність, невиразність барви позбавляє можливості вживати відповідну кольороназву з кількома асоціативними значеннями. Кольоративи мають широкі потенції характеротворення. Спостерігається виразна тенденція письменника до кодування в кольори змах певної інформації, яка розкриває внутрішні риси персонажів.

Отже, можна зазначити, що В. Винниченко не обмежився лише лексичним добором кольористичного матеріалу. Письменник ретеліьно обробив лексичний матеріал мови, максимально користуючись її стилістичними можливостями і разом с тим уникаючи перенасичення творів різними ускладненнями й фігуральністю. Кольоративна лексика в мовотворчості В. Винниченка, виступаючи імпресіоністичним засобом відтворення дійсності, є важливим елементом увиразнення оповіді, її індивідуалізації, прикладом великих стилістичних можливостей слова.

Винниченко В. Вибрані п’єси.- К.: Мистецтво, 1991.- 605 с.

Винниченко В. Записки кирпатого Мефістофеля // Прапор.- 1989.- №№ 1-5.

Винниченко В. Краса і сила.- К.: Дніпро, 1989.- 752 с.

Винниченко В. Лепрозорій // Вітчизна.- 1999.- №№ 1-6.

Винниченко В. Намисто.- К.: Веселка, 1989.- 385 с.

Винниченко В. Пісня Ізраїля/ Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори.- К.;-Лвів, 1997.- С. 53-128.

Винниченко В. Поклади золота.- Нью-Йорк, 1988.- 752 с.

Винниченко В. Пророк//Вітчизна.- 1992.- № 4.- С. 15-52.

Винниченко В. Слово за тобою, Сталіне!- Нью-Йорк, 1971.- 374 с.

Винниченко В. Сонячна машина.- К.: Дніпро, 1989.- 619 с.

Винниченко В. “Уміркований” та “щирий”.- К.:Молодь, 1992.- 416 с.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ КОЛЬОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У МОВОТВОРЧОСТІ В. ВИННИЧЕНКА