Стендаль: спостерігач людських сердець – НА ЗОРІ РЕАЛІЗМУ – РОМАН ХІХ ст
Ви це знаєте
1. Пригадайте, яку роль у сумній історії Паоло і Франчески, описаній Данте, відіграв любовний роман (і який саме). Що на основі цього епізоду можна сказати про ставлення італійського митця до романів?
2. Як і чому Данте визначив жанр свого головного твору? Чому це не роман?
3. Чому першим російським реалістичним романом став роман у віршах?
Стендаль: “спостерігач людських сердець”
“Спостерігач людських сердець” – так називав себе французький письменник XIX ст. Стендаль (1783-1842). Підлітком він писав: “Моя мета? Стати видатним поетом. Для цього треба прекрасно знати людей”. Сучасники (за винятком небагатьох, зокрема Гете й Пушкіна) вважали його “уламком минулого століття” чи й просто випадковою людиною в літературі. А от наступні покоління нарікали, Що Стендаль народився надто рано, аж такою близькою здавалася їм творчість цього митця. Російський письменник XX ст. Максим Горький навіть називав книжки Стендаля “листами в майбутнє”. Один з таких “листів” – роман “Червоне і чорне” (1830) – ми намагатимемося осмислити.
Саме цей роман уславив Стендаля. І саме цей твір став одним з двох перших реалістичних соціально-психологічних романів європейської літератури. З другим таким романом – “Євгеній Онєгін” Пушкіна – ви докладно ознайомилися в дев’ятому класі. Минулого навчального року ми також говорили про роман як провідний жанр літератури XIX – XXI ст., про його основні ознаки та класичні різновиди, що сформувалися в першій половині XIX ст. й існують до сьогодні. Пригадаймо ці відомості.
Механізми творчості
Соціальний роман – роман, у якому показано залежність людини від суспільства та її спроби позбутися цієї залежності. Герої таких творів не згодні миритися зі своїм соціальним становищем і діють усупереч усталеним нормам моралі.
Творцями цього різновиду роману були романтики Франсуа Рене де Шатобріан, Жермена де Сталь, Бенжамен Констан, Альфред де Віньї та інші.
Соціальний роман, що має істотну морально-психологічну складову, може бути визначений як морально-психологічний.
У європейській літературі морально-психологічний роман став перехідною ланкою до реалістичного соціально-психологічного роману.1 Якщо протягом приблизно двох перших десятиліть XIX ст. романтики створили соціальний роман, то 1830 р. було відкрито роман соціально-психологічний.
Механізми творчості
Соціально-психологічний роман – твір, що має на меті встановити внутрішню логіку в зовні суперечливих почуттях і вчинках героїв, показати їхню зумовленість як зовнішніми (суспільними), так і внутрішніми (психологічними) чинниками людської поведінки.
Відтак повернімося до розмови про автора одного з перших соціально-психологічних романів Стендаля. Важко повірити, але за життя твори цього надзвичайно популярного в XX ст. письменника ніхто не хотів ані друкувати, ані купувати. Отож митець змушений був служити чиновником і писати “в шухляду”.
О. Й. Содермарк. Портрет Стендаля. 1840 р.
Музей Стендаля в Греноблі
Анрі Марі Бейль (справжнє ім’я Стендаля) народився у французькому місті Греноблі в сім’ї адвоката судової палати. У сім років майбутній письменник утратив матір. Проте образ цієї мрійливої, тендітної жінки, якій важко було миритися з грубістю, зарозумілістю й холодною педантичністю чоловіка, назавжди залишився в його серці. До речі, герої з характерами батьків є в більшості художніх творів Стендаля (у “Червоному і чорному” це подружжя де Реналь).
Надалі Анрі виховувався в родині діда по матері – вільнодумця й шанувальника просвітницьких ідей. Освіту хлопець здобував у гренобльській Центральній школі. Згідно з республіканськими декретами, основну увагу в цьому закладі приділяли природничим і точним наукам, а також громадянському вихованню. Згадуючи молодість, Стендаль писав: “Моє захоплення математикою, можливо, виросло з моєї ненависті до лицемірства: мені здавалося, що в математиці неможливо лицемірити”. Не дивно, що юнак вирішив продовжити навчання в столичній Політехнічній вищій школі. Однак його наміри розвіяв вихор історичних подій.
1В історії російської літератури цю послідовність було порушено, адже після соціально-психологічного роману О. Пушкіна “Євгеній Онєгін” з’явився морально-психологічний роман М. Лєрмонтова “Герой нашого часу” (1840).
Приїхавши до Парижа, сімнадцятирічний Стендаль вступив у військо Бонапарта драгунським корнетом і потрапив до Італії. Як би заздрив йому юний Жульєн Сорель, який мріяв народитися за часів Наполеона й уславитися в його армії! Однак Стендаль марив себе “видатним французьким поетом, рівним Мольєру”. Задля своєї мети юнак невдовзі звільняється зі служби, повертається до Парижа й поринає в навчання. Він читає античних авторів і французьких просвітителів, вивчає англійську мову, бере уроки акторської майстерності, пише філософські есе й комедії.
Уже на початку літературного шляху Стендаль знаходить свій творчий метод на все життя: “Застосувати прийоми математики до людського серця і покласти цей принцип в основу творчого методу й мови почуттів. У цьому – усе мистецтво”. Як можна застосувати прийоми математики до людського серця? Вочевидь, ідеться про намір дослідити природу почуттів, душевних станів людини й зрозуміти, причиною яких учинків вони є.
Незважаючи на чітко визначену мету, Стендаль не став письменником відразу. Напевно, основною причиною цього була бідність. Перший досвід служби (у торговому домі в Марселі) переконав митця-початківця в тому, що кар’єра комерсанта не для нього. Відлуння такого висновку є в романі “Червоне і чорне”. Жульєн Сорель відмовляється від вигідної пропозиції торгувати лісом, тому що це суперечить його честолюбним планам. Проте самого Стендаля покинути комерцію змусило зовсім інше: він був абсолютно нездатний до такої діяльності. Натомість саме честолюбство спонукало письменника вступити до війська імперії Наполеона. Після тривалих вагань у віці двадцяти трьох років Стендаль знову записався до армії. Успішної кар’єри він не зробив і тут, але у воєнних походах здобув найважливіше для себе – досвід “спостерігача людських сердець”. Інтендант наполеонівських військ Анрі Марі Бейль об’їздив усі фронти Європи. Він був свідком Бородінської битви в 1812 р., очевидцем московської пожежі й відступу славної наполеонівської армії, що перетворилася на юрбу мародерів.
Упродовж багатьох років Жульєн “повторював собі, що Бонапарт, невідомий і бідний поручик, став володарем світу за допомогою своєї шпаги”1. Тимчасом виснажений війною Стендаль мав до імператора протилежні почуття: “Я програв разом з Наполеоном у 1814 році. Особисто мені це дало тільки задоволення”. Саме так, адже письменник побачив чимало людських характерів, став свідком “найдивнішої моральної події” свого століття1, зрештою, усвідомив, що наполеонівські війська й порядки нічим не ліпші за будь-які інші. Це так і не спало на думку Жульєнові за всі двадцять три роки його життя…
1Тут і далі цитати з роману “Червоне і чорне” наведено в перекладі Д. Паламарчука.
Анрі Марі Бейль дійшов такого висновку в тридцять один, тож переїхав до Мілана й розпочав активну літературну діяльність (писав біографічні й критичні твори, книжки на теми історії та культури). В Італії, що на той час перебувала під владою Австрійської імперії, письменник познайомився з карбонаріями2. Цей факт, а також вільнодумність його творчості не сподобалися владі, тому 1821 р. митець мусив повернутися до Парижа.
Французька поліція завзято охороняла відновлену монархію, цензура пильнувала ідеологічну благонадійність літератури. Тільки через сто років з’ясувалося, що автором статей без підпису, надрукованих тоді в англійських журналах, був Стендаль. “Шляхетна душа діє в ім’я свого щастя, але її найбільше щастя полягає в тому, щоб дарувати щастя іншим… Уряд повинен робити людей якомога щасливішими, а це можна здійснити лише за такої влади, яка надає громадянам найбільшу свободу, не заважаючи благополуччю родини, розквіту промисловості, і оберігає свободу, бо без неї немає щастя і людина не в змозі розвинути свої здібності” – такі думки письменника були абсолютно неприйнятними за доби Реставрації.
Стендаль вважав свободу обов’язковою умовою нормального існування людини і вірив, що література допоможе поліпшити світ. Однак, на думку митця, завдання письменства щодо суспільства – не просвітницьке (повчати і навчати), а радше романтичне (визначити діагноз). Іншими словами: запитання, на яке має відповісти література, полягає не в тому, що слід робити, аби людина була щасливою, а в тому, чому людина нещаслива.
Сам Стендаль називав себе романтиком уже тому, що романтизм – це щось нове, революційне, протиставлене старому й віджилому (класицизму). Завдання письменника він вбачав у тому, щоб “давати народам такі літературні твори, які за сучасного стану звичаїв можуть подарувати їм найбільшу насолоду”. Щоправда, Стендаль завжди уточнював, що він “справжній романтик”, відмежовуючись від “рою молодих людей, які розробляють “мрійливий жанр”, “таємниці душі” і, вгодовані й задоволені, не втомлюються оспівувати людські скорботи та радість смерті”. Згодом “справжнього романтика” Стендаля назвуть реалістом, але в 1830 р., коли побачив світ його роман “Червоне і чорне”, такого поняття в літературознавстві ще не існувало.
Ви, певно, пам’ятаєте, що героєм чи героїнею романтичного твору мала бути непересічна, піднесена особистість, якої не розуміє суспільство, а його дія зазвичай відбувалася в екзотичній країні чи в давнину.
1Найдивнішою моральною подією свого століття Стендаль назвав масовий вихід населення Москви слідом за російською армією, що відступала під натиском наполеонівських військ у 1812 р.
2Карбонарії – члени таємної організації, що боролася за національну незалежність та єдність Італії.
Стендаль, тим часом, і героя, і сюжет свого головного роману знайшов у “Судовій газеті”. Його зацікавила кримінальна справа Антуана Берте, яку було розглянуто в суді міста Гренобля 1827 р.
Антуан, син коваля, за підтримки місцевого священика вступив до духовної семінарії, але був виключений за читання світських книжок. Талановитий самоук став домашнім учителем у родині промисловця Мішу, а незабаром між ним і дружиною господаря виник роман. Потім Антуан Берте навчався у вищій духовній семінарії і працював вихователем у домі де Кордона. Незважаючи на те що аристократи ставилися до освіченого плебея як до слуги, його покохала донька хазяїна. Тим часом пані Мішу написала де Кордону листа, що вкрай негативно характеризував Антуана. Не стерпівши ганьби, молодий чоловік вистрілив у пані Мішу, коли вона молилася в церкві.
Механізми культури
Переконаний республіканець, Стендаль стверджував, що закінчив роман раніше липневих подій 1830 р., інакше Жульєн Сорель обов’язково взяв би участь у революційному перевороті, про який так мріяв. Утім, існує версія, що письменник навмисно не дав герою дожити до Липневої революції, щоб не порушувати логіки розвитку літературного характеру. Та й чого б, власне, домігся Жульєн Сорель на барикадах? Позиції міщан зміцнилися, позиції дворян послабилися, король Луї Філіпп більше значення надавав капіталу, ніж походженню, але суспільство по суті не змінилося. Так само, як і за часів Реставрації, у Франції точилася боротьба за владу й гроші.
Є й інша версія щодо часу написання роману. Знавець французької літератури Ілля Еренбург стверджував, що задум “Червоного і чорного” виник у Стендаля восени 1829 р. в Марселі й уже за два місяці першу частину твору було завершено. У січні 1830 р. автор продовжив роботу над рукописом, а в квітні здав його в набір. Після Липневої революції вже готовий до друку роман було доопрацьовано з огляду на актуальні події.
Після Липневої революції Стендаля, який перебував на дипломатичній службі, призначили консулом у глухе італійське містечко Чивіта-Векк’я. Це було майже заслання. Відтак єдиною розрадою митця стала творчість. Щоправда, тему батьківщини, яка не виправдала його сподівань, було вичерпано. Останній завершений роман Стендаля “Пармський монастир” (1839) описує сучасну автору Італію. У ньому митець укотре намагається з’ясувати, у чому полягає щастя і чи можливе воно.
“Пармський монастир” закінчується присвятою “Для небагатьох щасливців”. Вочевидь, таких і справді було небагато. Можливо, творчість Стендаля не стала популярною серед сучасників саме тому, що суперечила їхнім романтичним очікуванням. Навіщо, наприклад, Жульєнові заманулося стріляти в пані де Реналь? Чому його таки засудили до страти? Читачі були налаштовані на романтичний фінал: герой здобув славу й владу, піднявся над юрбою. Однак “спостерігач людських сердець” не міг так схибити, адже від початку обрав для своєї творчості два девізи: “Правда, гірка правда” і “Досліджуємо – у цьому все XIX століття”.
Перевірте себе
1. Які жанрові різновиди роману сформувалися в європейській літературі першої половини XIX ст.? Сформулюйте їхні визначення. Які романи зазначеного періоду ви прочитали минулого навчального року?
2. Що ви дізналися про життя і творчість Стендаля? Чи зажив письменник популярності серед сучасників? Чим це можна пояснити?
3. Розкажіть про погляди Стендаля на літературу та завдання митця в суспільстві.
4. Розкажіть про “справжній романтизм” Стендаля та про те, за якими ознаками письменник відрізняв його від “несправжнього”.
5. Що ви знаєте про історію створення роману “Червоне і чорне”?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)