СТАРІ ПРИЯТЕЛІ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ

СТАРІ ПРИЯТЕЛІ

А Барбула тим часом без упину плавав уподовж берега і щомиті визирав з води, аби побачити, чи повертається його син. І знову плавав, плавав…

– Ет, і приспічило ж Давані саме зараз податися до чужого лісу,- ремствував він на свого приятеля, лісовика Даваню.- Ет! І в цю мить з глибини лісу долетіло:

– Ку-ку! – І трохи згодом: – Няв-няв! Даваня, коли йому кортіло зустрітися зі старим другом, завжди викликав його в такий спосіб.

– Нарешті! – вихопилося у Барбули. І він стрімголов кинувся до берестка, що стояв над берегом трохи вище затону.

– Я осьдечки! – вигукнув він, випірнувши поруч з берестком.- Ось я, бачиш? А тебе де стільки носило?

Проте господар лісу з’являтися на очі не поспішав. Замість свого приятеля Барбула угледів лише сучок, що, ніби павук по павутинці, ковзнув по стовбуру до нижньої гіллячки. Там сучок почав швидко виростати в усі боки. Спочатку з’явилися чотири сучечки, два вгорі, два внизу. Нижні відростали куди швидше, ніж верхні. То були прудкі ноги лісовика.

“Вправно ж як у нього виходить!” – захоплено подумав Барбула, спостерігаючи за стрімкими перетвореннями свого приятеля. Самому ж водяникові так і не довелося осягнути премудрості всіляких перетворень. Найбільше, що йому вдавалося,- це перетворитися на водорості, та й то такі, що плюнути хотілося, дивлячись на них.

А в горішній частині сучка почали вже вирізуватися тверді сухенькі плечі, жилава шия, нарешті з’явилася голова з хитрими усміхненими очицями.

– А осьдечки і я! – оголосив Даваня і усівся верхи на гілляку. Проте тут же зірвався на ноги і оббіг навколо стовбура. Барбула мимоволі розтягнув рота до вух, такою вже непосидючою істотою був його приятель. Ніхто ще не бачив його непорушним.

– Ось він, я,- вигукнув Даваня, з’явившись з іншого боку.- В мене стільки новин! Чекай… Ти що, не радий мені?

– Радий,- сказав Барбула.- Тільки тут таке трапилося! Слухай, ти мені справжній друг?

– Ще б пак! – Даваня підстрибнув на одній, потім на іншій ніжці.- А чого ти про це питаєш?

– Треба негайно дістатися до сано… санаторію. Треба дізнатися, чи не трапилося чогось з Бухтиком.

– А чого його туди понесло?

– Здається, нам загрожує небезпека. І він пішов дізнатися, яка саме.

– Тоді я миттю! От тільки ким я туди заявлюся? Вороною? Ні, ще грудкою по голові отримаю. Вовком, оленем? Теж ні, ще вистрелить хтось. О! Придумав! Стану я квіткою. Бувай здоровий, Барбуло, і не хвилюйся! Твій друг зробить все, що зможе!

Лісовик тут же пертворився на пугача і полетів у бік лісового санаторію.

На узліссі Даваня вирішив присісти на найвище дерево, аби трохи огледітися і вирішити, в якому саме місці вирости йому квіткою. І тут він угледів Бухтика, котрий щодуху мчав до річки. Його голова була щільно закутана рушником, і від того син Барбули більше скидався на ведмежатко, у якого розболілися зуби.

– Бухтику, спинись! – крикнув Даваня.- Що це з тобою? Проте Бухтик лише махнув рукою і помчав своєю дорогою далі.

– Дивно,- збентежився Даваня.- Нічого не розумію. А тому мушу обов’язково побувати там!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

СТАРІ ПРИЯТЕЛІ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ