Становлення європейського фінансово-економічного союзу
Ще один крок у розвитку західноєвропейської інтеграції стартував з Спільного евпропейского акту, прийнятого в 1987 р, і з програми створення грошового і фінансового союзу, розробленої комітетом Жака Делора на початку квітня 1989 г. На підставі “плану Делора” до грудня 1991 був вироблений Маастрихтський договір про Європейський союз. Договір підписано 12 державами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) на початку лютого 1992 року, ратифікований і набрав чинності з 1 листопада 1993 р.
Європейське суспільство стало офіційно називатися Європейським союзом (ЄС). Маастрихтський договір враховує поетапне складання політичного, фінансового і грошового союзу:
I кордон (1990 – 1993 рр) передбачав розвиток фінансового та грошового союзу, включаючи попередні події. Наприклад, відбувалося зближення значень фінансового становлення держав, знижувалися темпи інфляції, скорочуються бюджетний дефіцит, стабілізувалися курси валют, йшло оздоровлення державних фінансів. У ці роки звичайно відклали грошові обмеження, стартувало вільне переміщення капіталів усередині союзу і між третіми державами. Дані заходи готували вступ євро як спільної валютної одиниці.
II кордон (1994 – 1998 рр) зажадав найбільш точних вчинків від держав – членів ЄС, які наближують впровадження євро. Як уже зазначалося, в 1994 р почав працювати Європейський фінансовий інститут, що не залежав від національних урядів і наднаціональних європейських органів. Йому належало забезпечити необхідну підготовку для впровадження євро. Підсумками роботи стали: посилення кооперації державних ЦП, координація грошової політики держав ЄС, вірний контроль за потрясіннями валют в масштабах ЄС, відбудовані платіжні системи та системи грошового регулювання, посили (правові, організаційні та матеріально-технічні) для створення Європейського центрального банку.
Нарешті, Європейський фінансовий інститут з’явився фундаментом для створення Євро ЦБ, який почав працювати з середини 1998 г. Основне завдання його роботи – підтримка стійкості тарифів і, відповідно до цього, спільної валюти.
На початку травня 1998 року керівники держав і урядів 15 країн-учасниць, виходячи з фінансових ознак за 1997 р, зважилися про те, які з них задовольняють аспектам конвергенції (з’єднання) для вступу в Грошовий альянс:
-рівень стагнації економіки не має можливості перевершувати 1,5% від значення 3-х держав з меншими темпами інфляції;
– недолік держбюджету не може перевищувати 3%;
Сукупність казенний борг – 60% ціни валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідного держави;
– прибуткові ставки рефінансування можуть тільки на 2% перевищувати ставки рефінансування по держпозики в 3 державах з найбільш стабільними тарифами;
– національні валюти зобов’язані протягом 2 років – у відсутності найбільших потрясінь курсу – бути частиною європейської грошової системи.
III кордон (1999-2002 рр.) Передбачав перехід до спільної валюти – “євро”. З січня 1999 курси валют всіх країн-членів валютного союзу по відношенню до ЕКЮ були строго зафіксовані, обмінні курси національних валют крім того були встановлені за обопільною домовленістю і без права змін.
Потім був здійснений переклад ЕКЮ в євро за курсом 1 до 1. Центральні національні банки зняли з себе відповідальність за валютну політику і базисну ставку рефінансування і поклали її на Європейський ЦБ. Державна валюта зберігалася виключно у вигляді паралельної валюти до 2002 р
З 1 січня 2002 р стартував випуск купюр і монет євро, на які обмінювалися національні валюти. До середини 2002 р закінчився повний перехід домашнього обороту країн-учасниць на одиничну валюту.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)