Становлення нової російської державності (1991-2008)
19 серпня 1991 року було оголошено про перехід влади до Державного комітету з надзвичайного стану (Г. І. Янаєв, В. С. Павлов, В. А. Крючков, Д. Т. Язов, Б. К. Пуго і ін.) . В умовах фактичного розпаду країни партійна номенклатура зробила потерпілу поразку спробу збереження СРСР. У грудні 1991 р президенти Росії, України і Білорусії (Б. Єльцин, Л. Кравчук, С. Шушкевич) підписали в Біловезькій Пущі заяву про припинення дії Союзного договору 1922 і про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Сепаратизм, який зруйнував СРСР, спочатку відбився і на суверенної Росії. Першим серйозним кроком на шляху збереження єдності Росії став Федеративний договір, підписаний 31 березня 1992 більшість суб’єктів Федерації. Розвиток сепаратистського руху в Чечні призвело до розколу в керівництві республіки і збройних конфліктів сепаратистів з офіційною владою (1994-1996).
Восени 1993 р посилилося протистояння законодавчої і виконавчої влади, що призвело до відкритого збройного протиборства. Результатом конфлікту був розпуск Верховної Ради і прийняття 12 грудня 1993 Конституції Російської Федерації.
У зовнішньополітичній сфері Росія проводила політику поступок і відкритості, йшла назустріч стратегічним інтересам США. Росія зайняла місце СРСР в усіх міжнародних організаціях, але довгий час не мала необхідним авторитетом. У середині 1990-х рр. відзначається зростання ініціативності та самостійності зовнішньої політики Росії. Суперечливо складалися відносини з колишніми союзними республіками.
У 1990-х рр. населення Росії зіткнулося зі значними економічними труднощами. На початку 1992 року уряд, очолюваний Є. Т. Гайдаром, розробило програму радикальних реформ в галузі народного господарства на основі “шокової терапії” (лібералізація цін і приватизація). Результатом проведених реформ була фактична деіндустріалізація країни, різке падіння життєвого рівня і соціальної захищеності більшості населення країни, різко зріс рівень злочинності. Уряд В. С. Черномирдіна (1993-1998) зробив деякі заходи для виходу з небезпечного фінансової кризи. З цією метою була проведена деномінація рубля і прийнятий закон про банкрутство, але в серпні 1998 р в країні вибухнула, фінансова криза. Криза супроводжувався частою зміною глав уряду (С. В. Кирієнко, Є. М. Примаков, С. В. Степашин). У серпні 1999 р Головою Уряду Росії став В. В. Путін.
За кілька годин до настання нового 2000 року президент Б. Н. Єльцин несподівано заявив про дострокове завершення своїх повноважень і призначення В. В. Путіна виконуючим обов’язки президента. В. В. Путін проголосив головним завданням об’єднання суспільства і зміцнення російської державності. Політика президента В. В. Путіна в 2000-х рр. була націлена на забезпечення сприятливих умов для подальшого просування російського суспільства по шляху реформ, його включення в світове господарство, на створення передумов сталого, а не відновного зростання. У період президентства В. В. Путіна (2000-2008) і його наступника Д. А. Медведєва (2008-2012) втілені в життя заходи, підлеглі інтересам збереження єдності країни.
З початку 2000-х рр. міжнародне становище Росії істотно змінилося. Зовнішньополітичний курс країни став прагматичним. Зовнішня політика Росії залишається конфронтаційної і не силовий, спрямованої на зміцнення міжнародної безпеки і рівноправне співробітництво з усіма країнами.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)