Становлення і формування особистості
У цій частині лекції ми більш детально зупинимося на тому, як людина стає особистістю.
Особистість – це суспільно розвинена людина. Особистісні якості людини відповідають його природі і продукують самодіяльність. Тому доцільно визначитися з тим, які умови впливають на становлення особистості, що характерно для її формування.
Позначимо умови становлення особистості. Вони неоднозначні в розумінні різних мислителів.
Можна йти по шляху, представленому К. Марксом, і охарактеризувати чотири модусу суспільного життя, вони ж – умови, що сприяють становленню особистості:
– економічні (господарсько-виробничі);
– політичні (владно-правові);
– соціальні (індивідуально-предметні);
– духовні (ідейно-моральні).
Такий четирехуровневий підхід був прийнятий і ідеологічно закріплений в суспільствознавство радянського періоду. Він встановлював непорушність цих сфер суспільного життя, а якщо особистість – функціонально суспільна людина, то його становлення і розвиток визначалося специфікою відносин у цих сферах життя суспільства: економічно зрівняний, політично відданий, соціально структурований, ідейно підготовлений. Ця ідеологічна конструкція формування особистості була прийнята в СРСР і країнах соцтабору XX сторіччя. Особистість “штампувати” (“ідеологічна соціалізація”) в тоталітарній “комуністичної парадигмі”, без уваги та обліку її індивідуальних особливостей, а, тим більше, потреб.
Варто відзначити, що були й інші концепції, що стосуються проблеми формування особистості, пов’язані з іменами 3. Фрейда, Ф. Ніцше, П. Сорокіна, Г. Лассуелла та інших представників наукових шкіл Заходу. Вони дуже цікаві й повчальні.
Тому, ми будемо говорити про проблему формування особистості з урахуванням різних теоретичних побудов і представимо цей процес відповідно до методології побудови сфер суспільного життя, як самостійних системоутворюючих інститутів житті суспільства, які докладніше будуть представлені в XIII-XV лекціях. Тут же нас будуть цікавити сферними особливості формування особистості.
Відома концепція сферірованія суспільного життя Л. Зеленова. Суть цієї концепції полягає в розумінні родової діяльності суспільства, якій обумовлена поява і розвиток восьми сфер суспільного життя – економічної, екологічної, управлінської, педагогічної, наукової, художньої, медичної та фізкультурної.
Стосовно до зазначеним сферам життя суспільства відбувається формування особистості та її всебічний розвиток, яке безпосередньо пов’язане з процесом соціалізації. Зокрема, у сфері економіки, характер функціонування якої об’єктивованим потребами суспільства, що включають виробництво, споживання, обмін і розподіл товарів і послуг, індивід засвоює накопичений поколіннями досвід економічної діяльності, відбувається формування необхідних соціальних якостей, що дозволяє йому професійно здійснювати діяльність і вдосконалюватися. Це – загальний методологічний підхід. Відповідно до нього оцінюється характер діяльності в інших сферах життя суспільства і рівень її впливу на формування і всебічний розвиток особистості.
Чим досконаліша суспільство в функціонального взаємозв’язку сфер його життя, тобто системоутворюючих інститутів, тим предметніше процес формування особистості та її всебічний розвиток (освіта – навчання – виховання: самоосвіта – самонавчання – самовиховання). Відповідно з цим зростає її зворотний зв’язок із суспільством, через персональну віддачу знань, умінь, установок у конкретних видах діяльності і в цілому в сферах суспільного життя.
Варто відзначити, що восьмісферная (родова) концепція суспільного життя, представляючи науковий інтерес, не може претендувати на однозначність, вона знаходиться в діалектичному процесі співвіднесення можливого і дійсного у суспільному житті, її змісту і форми.
Сфери суспільного життя історичні, засновані на базових формах громадської діяльності (суспільної, тут – значущою і необхідною для функціонування всього суспільства) і являють собою самостійні системоутворюючі інститути життя суспільства зі сформованими правилами, принципами, нормами, культурою. Їх становлення є закономірністю суспільного розвитку, обумовленої потребами і потенціалом суспільства. Відповідно до цією закономірністю логічно виглядає десятісферная структура суспільного життя, що включає крім зазначених восьми сфер, сферу оборони – Збройні сили та оборонно-промисловий комплекс і сферу громадської безпеки, історичне виникнення і функціонування якої обумовлено потребою суспільства щодо припинення зовнішніх і внутрішніх загроз, що виходять від терористичних, націоналістичних, кримінальних економічних, корупційних та інших деструктивних структур, методами спеціальної, розвідувальної, міліцейської, дипломатичної, охоронної, митної, судово-правової, антимонопольної та іншої спрямованості. Крім того, в недалекій історичній перспективі станеться становлення ще однієї сфери життя суспільства, в якій індивід буде реально персоніфікуватися як особистість – це сфера космонавтики, яка на даний епохальний момент розвитку суспільства представляє область (вид) професійної діяльності, тобто розглядається узкопредметно в системно – функціональному полі суспільного буття. Але, це – вже доля теорії, а трансформація даного професійного інституту в сферу суспільного життя, т. Е. Системоутворюючий інститут життя суспільства, об’єктивна.
У чому ж сутнісної сенс формування особистості, виходячи з зазначеної специфіки Сферна підходу і, відповідних сфер, умов буття людини?
Сенс у тому, що особистість формується в процесі діяльності. Діяльність – це той адаптивний субстрат, який визначає як момент становлення особистості людини, так і характер її подальшого розвитку. У ньому також важливий елемент спілкування, елемент комунікації. В цілому формування людини як особистості здійснюється в процесі діяльності, в процесі соціалізації, тобто поступового освоєння вже наявного людського досвіду (освіта – навчання – виховання: самоосвіта – самонавчання – самовиховання). Діяльність передбачає функціональне становлення якостей особистості, а соціалізація вимагає від індивіда продуктивної активності, що виражається в постійному коригуванню своїх дій, вчинків, поведінки відповідно до засвоєнням соціального (життєвого) досвіду поколінь. У процесі соціалізації відбувається поступова трансформація засвоєного досвіду в персональні якості особистості. В основі цієї трансформації лежить діяльність людини. Діяльність як доцільне взаємодія індивіда з предметним світом у цілому і в конкретній сфері життя суспільства зокрема. Доцільність людської діяльності виражається у двох формах: 1) сообразность соціальним цілям (як культурним програмам суспільства); 2) сообразность особистісним цілям (як творчим програмам особистості).
Якщо слідувати соціокультурним програмам (історично сформованим, стабілізувати формам, способів, методів), то створюється лише можливість репродуктивної діяльності (відтворення вже наявного), а проходження особистісним програмам – припускає можливість творчої, новаційної діяльності.
В основі діяльності людини лежать потреби – спонукальні сили (мотивація) і здібності – діяльні сили (реалізація).
Способом діяльності є сформовані у суспільстві програми, методи, моделі, прийоми.
Побудником діяльності є суспільна потреба, яка виступає по відношенню до індивіда як борг, як зовнішнє повинність, як об’єктивна сила (вона може набувати форму примусу, матеріального і морального стимулювання).
Таким чином, діяльність з боку особистості детермінована “боргом” і “стандартів” (загальноприйнятими правилами). Оскільки ж і повинність, і стандартні програми виробляються суспільством, а не самою людиною, остільки вони утворюють як би зовнішню для людини детермінацію, якою він об’єктивно змушений підкорятися. Це те, що в повсякденній свідомості сприймається і оцінюється як “робота”. Але це і той фон, те середовище, де формується особистість.
Особистість поза діяльності не існує, вона є сукупність соціальних і суспільних відносин, власних генетичних та інтелектуальних, фізичних і психічних особливостей, що сприяють прояву потреб і здібностей людини в її професійному середовищі: космонавт або вчений, водолаз або лікар, педагог або льотчик, фермер або офіцер.
Їх вісім: суб’єкт, об’єкт, засоби, процес, умови, результат, система, середовище (Л. Зеленов).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)