Стан неспання
Будь-яка діяльність організму протікає на тлі певної активності мозкових структур, яка залежить від комплексу обставин: часу доби, попередньої діяльності, включеності мотиваційних процесів і т. Д. Ця фонова діяльність називається функціональним станом.
Традиційно дослідники виділяли два основних функціональних стану організму – сон і активне неспання. Уже в назві “активне неспання” укладено протиставлення неспання (активного пристосування до зовнішнього світу) – сну (періоду відпочинку).
Передбачалося, що ці функціональні стану різняться за рівнем активації мозку, причому малося на увазі, що сон обумовлений його зниженням, а неспання – наростанням. Однак з того моменту, коли стало очевидним, що сон – особливе функціональний стан з властивим тільки йому специфічним малюнком активності мозкових структур (від найнижчих значень до досить значних), таке прямолінійне поділ цих станів за величиною рівня активації стало некоректним.
Психофізіологічний аналіз сну буде запропонований в розділі 9, тут же розглядаються ті фізіологічні процеси, які лежать в основі стану неспання і тісним чином переплітаються із сприйняттям, увагою, пам’яттю, навчанням, емоційним ставленням і т. Д.
Стан неспання – це результат активного пристосування організму до мінливих умов існування; він залежить від уміння людини фіксувати зовнішні і внутрішні сигнали (сприйняття), від його бажань (мотиваційна сфера), від завдань і цілей, які він визначає для себе (пізнавальна сфера) і від його можливостей переміщатися (рухова сфера) (рис. 8.1) . Всі ці процеси, протікаючи на тлі стану неспання, самі беруть активну участь у його зміні.
Неспання не є унітарною станом. Дитина, лежачи спостерігає за комашкою, вчений, що сидить за комп’ютером, бігун, що бере участь в Олімпійських іграх, – всі вони знаходяться в стані неспання. Людина може бути бадьорим і уважним або розслабленим і розсіяним, і залежно від цього буде змінюватися ефективність конкретної діяльності, виконуваної в цей момент (рис. 8.2).
У найбільш ранньої концепції стан неспання описувалося як континуум активації (Блок, 1970), т. Е. У вигляді безперервного ряду станів активності – від коми (стан знерухомленості при відсутності свідомості) до афекту (крайній ступінь емоційного переживання). Передбачалося, що пасивний спокій має електрофізіологічні кореляти у вигляді регулярного альфа-ритму на ЕЕГ. Активне, насторожене неспання, увага корелює зі зникненням альфа-ритму і появою низьковольтної швидкої активності (Линдсли, 1979) (див. Гл. 2).
Можна виокремити два типи процесу активації: загальне підвищення рівня активності мозкових структур і приватне зміна активності в окремих областях кори або підкоркових структурах, пов’язаних з процесами уваги.
Останнє розглядається як короткочасний процес активації, входить у систему орієнтовної реакції. Виділено і вивчені електроенцефалографічні компоненти реакції активації і орієнтовної реакції, такі як десинхронізація, що виявляється у вигляді гноблення альфа-ритму на ЕЕГ, домінування високочастотної активності і реакції пробудження – arousal – (перехід від повільної ритміки до високоамплітудними коливанням у вигляді альфа-хвиль) (Ілюхіна, 1988, 2006). Механізми уваги будуть проаналізовані в 10 главі.
Дослідження П. К. Анохіна (1968; 1975) спростували існування єдиної активационной системи і виявили, що в основі різних видів поведінки (харчового, оборонного та ін.) Лежать різні активаційні процеси. В даний час виділяють дві основні активують системи. Перша обумовлена функціонуванням ретикулярної формації стовбура мозку, префронтальних і премоторних відділів лівої півкулі; друга – септогіппокампальних структур.
На поведінковому рівні робота першої фіксується у вигляді зрушень загального рівня активності індивідуума, другий – як зміна його емоційно-особистісної сфери (Хомская, 1999).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)