США у В’єтнамі
Загальноприйнята назва “В’єтнамська війна” відноситься до Другої Індокитайської війни В’єтнаму з США, тільки в самому В’єтнамі війну називають Визвольною. Американці ж про В’єтнамську війну згадувати не дуже люблять: переможцями їм з неї вийти не вдалося.
До 1955 року В’єтнам вважався французькою колонією. Після цього держава розділилася на два табори: комуністичний – Демократична Республіка В’єтнам (ДРВ) і капіталістичний – Республіка В’єтнам. У 1956 році у В’єтнамі повинен був пройти референдум, метою якого було об’єднання держав. Однак проамериканський уряд Південного В’єтнаму відмовилося проводити його на контрольованій частини території. В результаті був створений Національний Фронт визволення Південного В’єтнаму (НФВПВ), який почав партизанську війну проти існуючого режиму. Національний Фронт користувався підтримкою ДРВ і СРСР, а уряд Республіки В’єтнам – підтримкою США.
Офіційною датою вступу у війну США вважається 2 серпня 1964. У цей день за інформацією, поширеною американцями, есмінець ВМС США “Меддокс” був атакований торпедними катерами поблизу узбережжя Північного В’єтнаму. Неспростовних доказів даної атаки американці так і не надали. У відповідь військово-повітряні сили США атакували військові бази на території ДРВ.
У 1965 року 200 тисяч американських солдатів, при підтримці 500 тисячної південнов’єтнамської армії розгорнули наступ проти сил національного фронту на території Південного В’єтнаму. Однак значних успіхів, також як і навесні наступного року, їм досягти не вдалося.
У 1966 вже мільйонна армія американців і їхніх союзників протистояла 250 тисячам супротивників. Треба сказати, що основна маса американської армії не брала безпосередньої участі в бойових діях, можливо, тому значних успіхів їм досягти не вдалося.
Національному Фронту же в 1968 році вдалося провести вдалу операцію під назвою “Тет”, в ході якої було захоплено кілька важливих об’єктів. Об’єднані війська їх супротивників війська в ході війни несли величезні втрати: тільки в період з 1966 по 1967 вони склали 150 тисяч чоловік і 1500 одиниць техніки. В результаті міністр оборони США Р. Макнамара пішов у відставку, а президент Л. Джонсон не наважився виставити свою кандидатуру на наступних виборах. Новий президент Р. Ніксон висловився за поступове виведення американських частин з В’єтнаму.
У 1969 відбулися переговори між представниками Національного Фронту та США. Однак сторонам не вдалося дійти згоди. У період з 1969 по 1971 р спільні американо-сайгонські війська продовжували наступальні операції, в ході яких вони намагалися вторгнутися на територію Лаосу і Камбоджі. Тим самим американці лише нажили собі нових ворогів.
У березні 1972 року війська Національного Фронту перейшли в масштабний наступ, і лише ціною величезних втрат противника його вдалося зупинити. Наступні авіаційні удари ВПС США також успіху не принесли. Уряд США змушений був піти на поступки і 27 січня 1973 року в Парижі було підписано Угоду про припинення війни, згідно з яким США зобов’язувалися припинити всі військові дії проти у В’єтнамі, евакуювати своїх солдатів і військові бази. В’єтнамцям ж надали можливість вирішувати проблеми власними силами. Незважаючи на солідну технічну і фінансову підтримку, яку американці надавали Сайгону, 30 квітня 1973 року він упав.
В ході бойових дій американська сторона втратила вбитими, зниклими безвісти і померлими від ран і хвороб понад 60 тисяч осіб і близько 5 тисяч літаків. Бойові втрати армії Республіки В’єтнам склали понад 250 тисяч, а В’єтнамської народної армії і Національного Фронту понад мільйон.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)