США на сучасному етапі

Після розпаду СРСР в 1991 році США залишалися єдиною наддержавою, і здавалося, всі перешкоди на шляху утвердження “Американського століття” усунені. Однак уже в ході виборчої кампанії 1992 року стало ясно, що в принципово новій обстановці США належить знайти відповіді на нові виклики.

Ця місія випала на долю чергового президента США – демократа Вільяма (Білла) Клінтона. З його ім’ям пов’язують чергову спробу поновлення ліберальної ідеології, її адаптації до умов постіндустріального суспільства. Ведені Клінтоном демократи заявили, що епоха “великого уряду” закінчилася. Це не означало, що ліберали нового покоління відмовляються від активної соціальної політики, але акцент робився на “відповідальну фінансову політику”, засновану на підтримці збалансованого бюджету і подальшого приведення його до профіциту. Цю задачу Клінтон в цілому виконав. Що стосується досягнень в сфері соціальної політики, то вони були не настільки однозначні. Найважливіша мета лібералів – введення системи загального медичного страхування – залишилася нереалізованою. Адміністрація Клінтона постаралася компенсувати цю невдачу значним підвищенням мінімуму заробітної плати і збільшенням витрат на освіту. Ускладнило становище демократів і так звана “справа Моніки Левінські”, в зв’язку з яким проти Клінтона була навіть розпочата процедура імпічменту.

Однак головний докір, який республіканці пред’являли адміністрації Клінтона, стосувався того, що, незважаючи на сприятливі умови, створені розпадом біполярної системи, нова однополярна модель міжнародних відносин так і не була створена. Хоча Клінтон міг як контраргумент привести ряд вдалих, з точки зору США, зовнішньополітичних акцій (Дейтонський світ, створення НАФТА, розв’язання кризи в Косові, розширення НАТО на Схід), все це не могло компенсувати невдачі в будівництві однополярного світу.

Суперечливі підсумки правління демократів зумовили напружену виборчу кампанію 2000 року. Вона увійшла в історію через скандал, пов’язаного з підбиттям підсумків виборів у Флориді. Від того, хто переміг в цьому штаті, залежав загальний результат президентських виборів. Лише в середині грудня 2000 було прийнято остаточне рішення – переможцями були визнані республіканці. Президентом став Джордж У. Буш-молодший, а ключові пости в його адміністрації зайняли представники правих республіканців.

На всі дії першої адміністрації Буша-молодшого великий вплив зробили події 11 вересня 2001 року. Терористичні акти, відповідальність за які взяла на себе ісламістське організація “Аль-Каїда”, дозволили президенту США оголосити про готовність США очолити глобальну війну з міжнародним тероризмом. Ця установка справила визначальний вплив на всю внутрішню і зовнішню політику Буша-молодшого.

В області внутрішньої політики це виразилося в стрімкому збільшенні військових витрат і обмеження громадянських прав американців. Під гаслом забезпечення внутрішньої безпеки були значно розширені права спецслужб щодо стеження за підозрюваними особами та інтернування підозрюваних в пособництві тероризму; трохи пізніше був прийнятий спеціальний закон про реформу розвідувальної служби.

У зовнішній політиці цей курс вилився у війну проти уряду талібів в Афганістані, яка підтримувала тісні контакти з базувалася на території цієї країни “Аль-Каїдою”. В ході швидкоплинної операції режим талібів було повалено і замість нього на чолі країни був поставлений лояльний США Хамід Карзай.

Оскільки тема боротьби з міжнародним тероризмом виявилася вельми виграшною, забезпечуючи президенту високі рейтинги популярності, було вирішено продовжити розпочатий курс. У січні 2002 року Буш-молодший заявив, що всьому цивілізованому світу, і в першу чергу США, загрожує якась “вісь зла”, головною ланкою якої був Ірак. Хоча США так і не змогли привести переконливих доказів агресивних задумів режиму Саддама Хусейна, в березні 2003 року американські війська вторглися до Іраку. Військова фаза цієї операції завершилася для США успішно: уряд Хусейна було повалено (пізніше він був заарештований і страчений), а територія Іраку була окупована коаліційними силами на чолі з американськими військами. Окупаційна влада почала готувати грунт для “прилучення Іраку до демократії”. Все це дозволяло Бушу-молодшому постійно заявляти про успіхи в боротьбі з міжнародним тероризмом.

Цю тему він зробив головною у виборчій кампанії 2004 року, і вона принесла йому успіх. Однак другий термін перебування на посаді президента обернувся серйозними неприємностями для республіканців. Стало очевидним, що США загрузли в Іраку, який перетворився на джерело перманентної нестабільності: фаза прямих зіткнень змінилася фазою затяжний контрпартизанських війни з сунітами, а в політичному плані шиїти наполегливо вимагали проведення виборів. Втрати американців неухильно росли до 2008 року, як росли і витрати на утримання окупаційних військ.

У 2008 році американці виявилися перед лицем важкого фінансово-економічної кризи, який обрушився на економіку США і викликав крах ряду банків, величезний бюджетний дефіцит, спад виробництва, масове безробіття.

Все це справило глибокий вплив на хід виборчої кампанії 2008 року, в ході якої офіційні кандидати на пост президента США – республіканець Джон Маккейн і представник демократів Барак Обама – вели напружену боротьбу. 4 листопада 2008 року на президентських виборах перемогу здобув Барак Обама, перший в історії США темношкірий президент.

Перше завдання, з якою зіткнулася адміністрація Обами – боротьба з наслідками фінансової кризи. Був запропонований антикризовий план, націлений на підтримку і стимулювання рівня споживчих витрат, а також на створення 3,5 млн робочих місць на тлі загального зниження податків. Незважаючи на активну протидію республіканців і представників стихійно організованої Чайної партії, яка звинувачувала президента в заходи соціалістичного характеру, Конгрес прийняв законопроект в лютому 2009 року.

Суперечить передвиборчим обіцянкам рекордне збільшення бюджетних витрат призвело до перевищення запланованого ліміту державного боргу, яке могло привести до дефолту за фінансовими зобов’язаннями США. Після серії переговорів з республіканцями Обамою був підписаний компромісний законопроект, що підвищує даний ліміт.

Наступним завданням стало реформування системи охорони здоров’я, яка повинна була ввести систему обов’язкового медичного страхування, дозволяючи 95% населення отримати медичну страховку до 2014 року. Реформа викликала серйозний опір з боку республіканців, які гальмували прийняття законопроекту. Однак він був підписаний Обамою до внесення в нього поправок, що викликало подачу судових позовів від 14 штатів. Для зниження напруженості демократам через день довелося провести додатковий проект компромісних поправок, який також був підписаний.

Зовнішня політика Обами була відзначена низкою значущих подій. Одним з перших дій була ліквідована створена попередньою адміністрацією системи тюрем для підозрюваних в тероризмі за межами території США. Курс нового президента в сфері боротьби з тероризмом йшов врозріз з курсом Дж. Буша-молодшого – була запропонована стратегія виведення основного контингенту військ з Іраку, заборонені тортури в тюрмах. Колишній віце-президент США Дік Чейні після прийняття цих заходів звинуватив президента в тому, що він піддає США небезпеки.

У серпні 2010 року основний контингент американських військ був виведений з Іраку, що залишилися 50 тисяч солдатів взяли участь в навчанні іракських збройних сил. 1 вересня 2011 року було оголошено про офіційне закінчення операції “Іракська свобода” 15 грудня над Багдадом був спущений прапор Збройних сил США, що ознаменувало кінець майже дев’ятирічного перебування військ США в Іраку. Там залишаються військові консультанти, покликані допомагати місцевим органам охорони правопорядку.

Однак на тлі закінчення операції в Іраку політика Обами щодо Афганістану помітно відрізняється – на його думку, необхідно сконцентруватися на антите-тичних діях в Афганістані, що є продовженням політики попереднього президента.

Переломним моментом в антитерористичній політиці США стало знищення “ворога номер один” – лідера “Аль-Каїди” Осами бен Ладена, вбитого 1 травня 2011 року (за американським часом) в пакистанському Абботабаді. Проте боротьба з “Аль-Каїдою” не може вважатися завершеною, так як через 5 днів ця організація визнала загибель бен Ладена і обіцяла помститися за неї. На цьому тлі присутність американських військ в Афганістані отримало додаткову легітимність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

США на сучасному етапі