Способи зображення рельєфу дна океанів

Перша спроба зображення розповсюдження якого-небудь елементу по земній кулі за допомогою системи кривих ліній, проведених на мапі через місця, де знаходяться однакові за величиною елементи, належить французькому гідрографія Бюашу, який збудував в 1737 р. карту рельєфу дна Ла – Маншу з лініями рівних глибин. Звідси цей прийом вираження нерівностей вже був перенесений на сушу.

Для проведення на карті ліній рівних глибин користуються наступним прийомом. Вирішивши, через які вертикальні отстояния (ступені) будуть їх проводити, і припустивши, що між кожними двома цифрами глибин на карті останні змінюються пропорційно горизонтальній відстані між ними, відшукують між точками глибин місця, де повинні були б припадати глибини, що виражаються цілими числами метрів або сажнів (500, 1000, 1500, 2000, 3000 і т. д.), і вже через знайдені таким шляхом точки на карті і проводять лінії рівних глибин.

Однак після Бюаша пройшло більше 100 років, перш ніж зібралося стільки вимірювань глибин, що Морі міг видати в 1855 р. свою першу карту рельєфу дна північного Атлантичного океану.

З першого погляду, здавалося б, не представляє особливого утруднення на підставі нанесених на карті глибин провести через них приголосні криві однакових знижень океанського ложа. Насправді це робота дуже складна і важка, і ступінь її труднощі можуть добре собі усвідомити тільки картографи і гідрографи, практично з такими роботами знайомі.

Коли на карті є стільки точок висот, що в даному масштабі і помістити, більше не можна, то й тоді проведення горизонталей дуже важка справа, тому що їх можна буває провести різному і трапляється, що важко вирішити, яке рішення найбільш добре передає рельєф місцевості.

При вирішенні такого завдання для наземної поверхні необхідно користуватися картою більш великого масштабу, але і тоді можуть виникнути непорозуміння.

Тільки топограф, що знімає місцевість (неодмінно мензулою), може намалювати на планшеті положення горизонталей по точках висот, нанесеним на планшеті, досить правильно. Дійсно, топограф при цьому бачить перед собою рельєф місцевості і проводить горизонталі по точках висот, руководясь картиною природи, розкинутої перед його очима. Але навіть і при подібних умовах роботи нерідко, при складному рельєфі, робляться помилки.

У разі гідрографічної роботи умови виходять багато важчі. Гидрограф має у своєму розпорядженні тільки деяке число точок глибин і по них повинен провести лінії рівних глибин. Дійсний рельєф дна для нього схований і перед його очима нічого немає, крім окремих точок глибин. Очевидно, в такому вигляді завдання стає дуже важким, і помилки в вираженні підводного рельєфу повинні траплятися багато частіше і бути серйозніше за своїм, значенням.

Положення океанографа при вирішенні такого завдання подібно гідрографії, але тільки ще важче. Гидрограф має справу з малими глибинами, причому місця глибин нанесені на карті добре і досить точно за масштабом креслення.

Океанограф має у своєму розпорядженні мале число глибин, місця їх недостатньо точно відомі, та й точність їх різна. Він, як і гидрограф, не бачить перед собою рельєфу дна, який він зображує.

Тому – то на батіметріческіх картах океану, незважаючи на їх відносно невеликий масштаб, дуже багато місця Світового океану мають зовсім неточне вираз підводного рельєфу, абсолютно незалежно від бажання будували карту вчених.

Найкращі способи побудови батіметріческіх карт океану можуть бути різні. Наприклад, в одному випадку укладач керується виключно даними одних промірів, ретельно перевіреними. В іншому випадку автор майбутньої батиметричної карти приймає до уваги й інші океанографічні відомості, наприклад розподіл в придонному шарі температури (потенційної), і у разі недостатності вказівок рельєфу безпосередньо одними глибинами проводить ізобати,, керуючись своїми міркуваннями, заснованими на непрямих даних.

Так, наприклад, побудована вюстит батіметріческая карта Атлантичного океану в масштабі 1: 20 000 000, прикладена до опису праць експедиції Метеора.

Помилки можливі в обох випадках. Наприклад, Вюст на підставі розподілу придонних температур (потенційних) вирішив, що від Ньюфаундленду до Ісландії йде підводний підйом дна.

Картина обстеження рельєфу дна океану має велике значення, тому що вона малює в значній мірі і взагалі сучасний стан наших відомостей про фізичну природу Світового океану.

Дійсно, особливо до початку промірів звуковим лотом, майже всі вимірювання глибин супроводжувалися та іншими океанографічними спостереженнями на різних проміжних глибинах. Отже, відсутність вимірювання глибини до певної міри показувало, що в цих місцях океану і взагалі не було зроблено жодних досліджень природи океану.

Навіть на промірах кабельних судів (тобто промірах для прокладки телеграфних кабелів) вимірювалися не тільки глибини, а й виходили зразки грунту дна і температури придонного шару води.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Способи зображення рельєфу дна океанів