Співвідношення типів викладу у структурі передорученої розповіді
Традиційно в художньому прозаїчному тексті розрізняються чотири типи викладу – авторське мовлення (АМ), діалогічне мовлення (ДМ), внутрішнє мовленя (ВМ) і невласне-пряме мовлення (НПМ) – які формують його вертикальну структуру [2,с.133]. Їхня репрезентованість у художньому тексті значною мірою визначається вибором форми художнього викладу – розповіддю від 3-ої особи, або розповіддю від 1-ої особи.
На думку дослідників В. А. Кухаренко і Г. Г. Ярмоленко, передоручене оповідання накладає обмеження на використання типів викладу. Скорочення номенклатурного списку типів викладу в складі розповіді, організованої точкою зору персонажа, пояснюється тим, що остання не характеризується рухливістю (подібно до авторської) і може бути спрямована тільки на відтворення зовнішніх подій. Можна стверджувати, що оповідальну структуру передорученого оповідання формують лише два типи викладу: мовлення оповідача і діалог. Таким чином, у сказовій розвовіді, як правило, не використовуються невласне-пряме і зображене внутрішнє мовлення, завданням яких є зображення внутрішнього світу героїв [3,с. 97].
Представляючи собою відмову від явної присутності автора у творі і передачу викладу вигаданій особі, передоручена розповідь безпосередньо залежить від типу цього оповідача.
Суб’єкт мовленя визначає мовну організацію такої розповіді. При цьому, на думку Н. Кожевникової, між суб’єктом мовленя і типом розповіді існує двосторонній зв’язок: не тільки суб’єкт мовлення визначає лінгвістичні особливості нарратива, але й самі по собі форми мовлення викликаютьіз відомою певністю уявлення про суб’єкта, будують його образ [1,с.104].
Проведене дослідження передорученої розповіді в сучасній англомовній прозі дає всі підстави стверджувати, що перехід на точку зору персонажа-оповідача, здійснюваний у передорученій розповіді, спричиняє не тільки зміну мовної організації нарратива, але і впливає на композиційні особливості твору, що виявляється у використанні типів викладу.
Даний тип нарратива характеризується специфічним співвідношенням типів викладу. Мовлення оповідача є переважним типом викладу. На його частку припадає понад половину всього текстового масиву творів. У складі передорученої розповіді так зване “чуже мовлення” піддається ніби повторній передачі з боку оповідача, який на свій розсуд може не включати окремі діалогічні фрагменти у виклад або ж передавати репліки інших персонажів своїми словами. Це веде до скорочення текстового обсягу діалогічного мовлення.
Співвідношення типів викладу також залежить від модифікації оповідача, тобто того, хто виступає в ролі оповідача (доросла людина, дитина або тварина). Велику роль відіграє вік, освітній статус і соціальний стан оповідача.
Важливе значення для обчислення співвідношення типів викладу має також тип мовленнєвої діяльності нарратора – усний або письмовий. У творах, організованих точкою зору персонажа, що будуються як усна розповідь, відсоток діалогу вищий, ніж у творах, орієнтованих на письмове мовлення (листи, щоденники тощо).
Кожевникова Н. А. О соотношении типов повествования в художественніх текстах // Вопросы языкознания.- 1985.- №4.- С. 104-114.
Кухаренко В. А. Интерпретация текста.- М., 1988.
Ярмоленко Г. Г. Особенности сочетания типов изложения в структуре художественного текста // Матеріали доповідей міжвузівскої наукової конференції.- Измаил, 1995.- С. 96-97.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)