Спілкування як взаємодія
Інтерактивна сторона спілкування найчастіше проявляється при організації спільної діяльності людей. Обмін знаннями та ідеями з приводу цієї діяльності неминуче припускає, що досягнуте порозуміння реалізується в нових спробах розвинути спільну діяльність, організувати її. Це дозволяє інтерпретувати взаємодію як організацію спільної діяльності.
Психологічна структура спільної діяльності включає в себе наявність спільних цілей і мотивів, спільні дії і загальний результат. Загальна мета спільної діяльності – центральний компонент її структури. Під метою розуміється ідеально представлений загальний результат, до якого прагне група. Загальна мета може розпадатися на більш приватні і конкретні завдання, поетапне вирішення яких наближає колективного суб’єкта до мети. Обов’язковим компонентом психологічної структури спільної діяльності є загальний мотив. Наступний компонент спільної діяльності – спільні дії, тобто такі її елементи, які спрямовані на виконання поточних (оперативних і досить простих) завдань. Структуру спільної діяльності завершує загальний результат, отриманий її учасниками.
У психології все різноманіття взаємодій між людьми прийнято поділяти на наступні типи:
1) співробітництво: обидва партнера по взаємодії активно допомагають один одному, активно сприяють досягненню індивідуальних цілей кожного і загальних цілей спільної діяльності;
2) протиборство: обидва партнера протидіють один одному і перешкоджають досягненню індивідуальних цілей кожного;
3) ухилення від взаємодії: обидва партнера намагаються уникати активного співробітництва;
4) односпрямоване сприяння: коли один з учасників спільної діяльності сприяє досягненню індивідуальних цілей іншого, а другий ухиляється від взаємодії з ним;
5) односпрямоване протидія: один з партнерів перешкоджає досягненню цілей іншого, а другий ухиляється від взаємодії з першим;
6) контрастне взаємодія: один з учасників намагається сприяти іншому, а другий вдається до стратегії активної протидії першого (в подібних ситуаціях таку протидію може маскуватися в тій чи іншій формі);
7) компромісне взаємодія: обидва партнера проявляють окремі елементи як сприяння, так і протидії.
Узагальнення перерахованих вище видів дозволяє виділити два основних види взаємодії: 1) спрямоване на співпрацю і кооперацію і 2) засноване на суперництві і конкуренції, часто провідних до конфліктного взаємодії.
Конфлікт (від лат. Conflictus – зіткнення) являє собою зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії. В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що включає або суперечливі позиції сторін з якогось приводу, або протилежні цілі чи засоби їх досягнення в даних обставинах, або розбіжність інтересів, бажань, потягів опонентів і т. п. Конфліктна ситуація, таким чином, включає в себе суб’єктів можливого конфлікту і його об’єкт. Однак, щоб конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, коли одна із сторін починає діяти, ущемляючи інтереси іншої сторони. Якщо протилежна сторона відповідає тим же, конфлікт з потенційного переходить в актуальний.
Соціально-психологічний аналіз дозволяє виділити чотири типи конфлікту:
– Внутрішньоособистісний. Сторонами конфлікту можуть виступати дві або більше складових однієї і тієї ж особи – наприклад, окремі риси, типи або інстанції. У цьому випадку ми маємо справу з конфліктогенним зіткненням окремих особливостей особистості та поведінки людини;
– Міжособистісний конфлікт виникає між двома (або більше) окремими особистостями. При цьому спостерігається конфронтація з приводу потреб, мотивів, цілей, цінностей та / або установок;
– Особистісно-груповий конфлікт найчастіше виникає у разі невідповідності поведінки особистості груповим нормам та очікуванням;
– Груповий. У цьому випадку може відбуватися зіткнення стереотипів поведінки, норм, цілей і / або цінностей різних груп.
У динаміці конфлікту виділяють наступні чотири основні стадії.
1. Виникнення об’єктивної конфліктної ситуації. Ця ситуація не відразу усвідомлюється людьми, тому її можна назвати “стадією потенційного конфлікту”.
2. Усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації. Для того щоб конфлікт був усвідомлений, необхідний інцидент, тобто ситуація, при якій одна зі сторін починає діяти, ущемляючи інтереси іншої сторони.
3. Перехід до конфліктної поведінки. Після того як конфлікт усвідомлений, сторони переходять до конфліктної поведінки, яке спрямоване на блокування досягнень протилежної сторони, її прагнень, цілей, намірів. При переході конфлікту з потенційного в актуальний він може розвиватися як прямий або опосередкований, конструктивний, стабілізуючий або неконструктивний.
Конструктивним міжособистісним конфліктом вважається той, при якому опоненти не виходять за рамки ділових аргументів, відносин і не стосуються особистості протилежної сторони. При цьому можуть спостерігатися різні стратегії поведінки. К. У. Томас і Р. Х. Кілман виділили наступні стратегії поведінки в конфліктній ситуації:
1) співробітництво, спрямоване на пошук рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін;
2) компроміс – врегулювання розбіжностей через взаємні поступки;
3) уникнення, що полягає у прагненні вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму;
4) пристосування – тенденція згладжувати протиріччя, поступаючись своїми інтересами;
5) конкуренція – суперництво, відкрита боротьба за свої інтереси.
Неконструктивний міжособистісний конфлікт виникає тоді, коли один з опонентів вдається до морально засудженим методів боротьби, прагне придушити партнера, дискредитуючи і принижуючи його в очах оточуючих. Зазвичай це викликає опір іншої сторони, діалог супроводжується взаємними образами, вирішення проблеми стає неможливим, руйнуються міжособистісні відносини.
4. Вирішення конфлікту є заключною стадією його протікання. Воно можливе як за рахунок зміни об’єктивної конфліктної ситуації, так і за рахунок перетворення її образів, наявних у опонентів. Дозвіл може бути частковим (коли виключаються конфліктні дії, але спонукання до конфлікту залишається) і повним (коли конфлікт усувається на рівні зовнішньої поведінки і на рівні внутрішніх спонукань). Таким чином, можна назвати чотири можливих типи вирішення конфліктів:
1) повне вирішення на об’єктивному рівні за рахунок перетворення об’єктивної конфліктної ситуації – наприклад, просторове або соціальне розведення сторін, надання їм дефіцитних ресурсів, відсутність яких призвела до конфлікту;
2) частковий дозвіл на об’єктивному рівні за рахунок перетворення об’єктивної конфліктної ситуації в напрямку створення незацікавленості в конфліктних діях;
3) повне вирішення на суб’єктивному рівні за рахунок кардинальної зміни образів конфліктної ситуації;
4) часткове дозвіл на суб’єктивному рівні за рахунок обмеженого, але достатнього для тимчасового припинення протиріччя зміни образів у конфліктній ситуації.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)