Специфіка пригодницької літератури
Зміст
1. Загальна характеристика пригодницької літератури.
2. Історія питання.
3. Жанрові ознаки пригодницької літератури.
4. Жанрова диференціація пригодницької прози.
Ключові слова: пригодницька література, проза, жанр, жанровий різновид.
Особливостями літератури для дітей та юнацтва є сюжетність оповіді, сталість правил гри та світобудови в художньому універсумі, побудова тексту на історичному або екзотичному матеріалі, що приваблює цікавою інформацією, природною гостросюжетністю, затвердженням певних етичних норм безвідносно до культурного контексту. Важливими для літератури для дітей та юнацтва є ліризм розповіді, емоційність мови твору, наявність у ньому предметного, конкретно-життєвого художнього образу. Неодмінною умовою є і письменницька майстерність, що полягає насамперед в умінні явити перед читачем художній світ у доступному для нього форматі, майстерно балансуючи при цьому на межі дитячого світовідчуття та світорозуміння й водночас досвідом дорослої людини.
Означеним властивостям відповідають пригодницькі твори для дітей та юнацтва. Пригодницька література – комплекс творів різних за жанрами (оповідання, повісті, романи), тематичною приналежністю (історія, школа, наукові відкриття, подорожі позаземними цивілізаціями чи то віртуальними світами), що рельєфно відтворюють здебільшого у прозовій формі складний механізм взаємодії автора й читача і виступають індикатором життєдайності авторських інтенцій з позиції відповідності потенціалу структурних принципів і прийомів тим жанрам та їх модифікаціям, що втілюють у своєму змісті пригодницький компонент.
Кожна історико-літературна епоха продукує певні жанрово – стильові канони пригодницької літератури, що формуються в результаті взаємовпливу літературного розвитку й певних соціальних механізмів, що включають авторську настанову й запити читачів.
Середньовічні лицарські романи й героїчні пісні оспівували доблесні подвиги і пригоди лицарів, які протистояли велетням і драконам, вступали у двобої, демонструючи при цьому свою доблесть (“Смерть Артура” Т. Мелорі; “Амадіс Галльський” Р. Монтальво). Д. Дефо своїм романом “Незвичайні й дивовижні пригоди Робінзона Крузо” явив світові образ героя – символу життєстійкості й сили людського розуму. Наслідком його неймовірної популярності стала т. зв. “робінзонада”, пригодницькі твори, що розповідали не лише про пригоди, а й розкривали на прикладах героїв процес становлення особистості. Плекаючи ідеали високої романтики, пригодницька література щодалі презентувала сильних духом героїв, оспівувала ідеали високої романтики, моделювала історичні події (О. Дюма “Граф Монте-Крісто”, “Три мушкетери”).
Романи М. Твена “Пригоди Тома Сойєра” і “Пригоди Гекльберрі Фінна” – пригодницькі твори, в яких головними персонажами виступають діти. Спираючись на досвід літератури, в якій пригодницька складова займала посутнє місце (грецький роман епохи еллінізму, лицарський епос 12 – 16 століть, роман бароко, літературу подорожей 17 – 18 століть, готичний роман доби передромантизму), пригодницька література поступово набувала комплексу канонічних ознак й оформлювалася в систему з особливими сюжетами, композицією, атмосферою, передісторією тощо, на підставі яких той чи інший твір сьогодні маркується як пригодницький.
Ідентифікація пригодницької прози розпочалася лише в ХХ столітті. Цей факт констатує А. Вуліс у своїй монографії “У світі пригод. Поетика жанру” [13]. Дослідник зазначає, що широке літературознавче визнання термін “пригодницька література” починає отримувати лише в 50-60 роки минулого століття зі з’явою статті А. Ю. Наркевича в “Короткій літературній енциклопедії”, де автор намагався показати структурну схожість літератури подорожей, наукової фантастики, детективу, авантюрного роману, їх залежність від грецького, лицарського, готичного романів, зв’язок з неоромантизмом тощо.
М. Моклиця пояснює термін “пригодницька література” як “епічний прозовий жанр, який базується на зображенні пригод (виключних подій), відрізняється напруженою, примхливо ускладненою сюжетністю, посиленням розважальної функції, щасливим фіналом, романтичною прямолінійністю”. Пригодницький роман визначається літературознавцями як твір, “сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується несподіваним їх поворотом, великою динамікою розгортання” [56]. Йому притаманні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування.
Основною категорією поетики пригодницької літератури є сюжет твору. Пригодницьке з’являється в літературі, як тільки вона починає себе усвідомлювати літературою, і являє собою домінування гостросюжетного начала над описовим и дії над героєм. Основними ознаками пригодницької літератури є:
– випадковий збіг як монтажна основа композиції;
– раціональні мотивації як корегуючий елемент пригодницької композиції;
– гра як змістова властивість пригоди і разом з тим компонент форми;
– реальний драматичний підтекст;
– атмосфера дива як компонент пригоди;
– реалістична вмотивованість;
– етичний імператив, що організовує сюжет твору, дає поштовх до дії.
Основою будь-якого пригодницького твору виступає певна подія, що постає в ньому за допомогою набору структурних принципів і прийомів, властивих конкретному жанру (повісті, роману тощо). Водночас досвід розвитку літератури пригод свідчить про те, що автори (так само як і читачі) часто не задовольняються лише карколомним перебігом подій. На їх тлі виразно проступає ще й образ героя твору. Прикладом цього може слугувати історія про Робінзона Крузо, яка демонструє читачеві не лише його пригоди, а й крок за кроком відтворює складний механізм його становлення як особистості.
Дотримуючись пригодницької сюжетної канви, письменники дедалі більше звертали увагу не стільки на власне пригоди, скільки на переживання – психологічний бік оповіді. Наслідком став більш докладний опис характеру героя, його оточення, міжособистісних взаємин. Романи, де пригоди, як і перше, були осереддям художніх спостережень, виносилися в заголовок (“Пригоди Олівера Твіста” Ч. Діккенса), нині сприймаються радше як твори психологічні, побутові, соціальні, історичні (В. Скотт і В. Гюго тощо).
Пригодницьке у творах такого типу виступає швидше прийомом, типом художнього мислення-відчуття письменника, засобом романтизації світу тощо. Саме тому змістовий зріз творів В. Скотта, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса сьогодні частіше за все дає підстави дослідникам називають їх такими, що стоять “на перехресті” літератури пригодницької й серйозної.
Пригодницький компонент виступає складником прозових та поетичних текстових структур і в класичній літературі, де він підкорений осягненню внутрішнього світу героя, глибини буття, його прихованої внутрішньої суті (М. Гоголь “Мертві душі”, М. Булгаков “Майстер і Маргарита”). Сюжетний комплекс пригод, що відрізняється гостротою колізій, динамізмом ситуацій спроможний впливати на емоційну оцінку пригодницьких ситуацій, породжуючи відмінні концепції подієвої реальності.
Причому у площині читацького сприйняття акценти, розставлені свого часу автором, можуть зміщуватися в іншу площину. Так, наприклад, роман “Мандри Гулівера” Дж. Свіфта, що визначається сьогодні науковцями як сатиричний, чи “ДонКіхот” М. Сервантеса, сучасна ідентифікація якого зафіксована як “пародія на лицарський роман” в дитячому сприйнятті виглядають усе ж як пригодницькі романи про незвичайні обставини й несподівані ситуації, що трапляються з головними героями цих творів.
Вертикаль історичного розвитку пригодницької літератури для дітей та юнацтва в Україні тісно пов’язана з іменами Ю. Смолича, М. Трублаїні, О. Копиленка. 1926 рік вважається роком народження перших пригодницьких творів – “Останній Ейджевуд” Ю. Смолича, “Сеньчині пригоди” О. Копиленка.
Перу Юрія Смолича належить більше тридцяти романів, повістей, оповідань, публіцистичних статей і памфлетів. З перших кроків на літературній ниві письменник рішуче обстоював дійову сюжетність, фабульну насиченість, динамічну, конструктивну форму оповіді. Ці моменти багато в чому визначили провідні напрямки його подальших художніх шукань, що виразно продемонстрували тяжіння до гіперболізації, умовності, фантастичних перетворень. Романи “Господарство Доктора Гальванеску” (1928), “Ще одна прекрасна катастрофа” (1930) та “Що було потім” (1933) репрезентують читачеві роздуми письменника про долю науки й сучасного суспільства, захоплюють читача динамічністю сюжету, майстерністю зображення персонажів творів на тлі захоплюючих пригодницьких подій. Науковці схильні стверджувати, що творчість Ю. Смолича визначила вектори розвитку української пригодницької літератури ХХ століття. Розрахована на дорослого читача, вона зберігає свою актуальність і для юних читачів.
Розквіт пригодницької прози в українській літературі 30 – 50 р. р. ХХ століття небезпідставно пов’язують з ім’ям М. Трублаїні. Письменнику в своїх творах вдалося майстерно поєднати пригодницький компонент з цікавим науково-пізнавальним матеріалом. На прикладі зображення суворого життя Півночі, її незвіданих земель і неповторних мешканців М. Трублаїні розкриває читачеві незаперечні життєві закони: для того, щоб знайти себе у цьому світі й не загубитися серед розмаїття “людських характерів”, людині потрібно пройти крізь низку випробувань, вистояти у двоборстві зі своїм сумлінням, порядністю, честю. Саме ці духовні якості втілюють у собі найкращі його герої. Найхарактернішими рисами пригодницької поетики письменника є загострення обставин, що укрупнює мужні людські постаті, романтика героїзму, художня ідеалізація винятково позитивного героя, обов’язкова присутність неназваного героя, який у творі рухає механізм пригоди. Досвід письменника став поштовхом для розбудови пригодницької літератури молодшими українським письменниками.
Жанрова диференціація пригодницької прози
До пригодницької літератури відносять детектив, що наділений відповідними канонічними ознаками. Незважаючи на порівняно тривалий час існування (близько 200 років), його осмисленням займалося здебільшого зарубіжне літературознавство, зокрема німецька, американська, англійська, французька школи. Натомість в Україні (так само, як і в інших республіках колишнього СРСР), де панував ідеологічний нагляд, детективознавство розвивалося в дозволених, контрольованих межах. Лише останнім часом спостерігаються помітні зрушення завдяки працям А. Вуліса, М. Вольського, Ю. Щеглова, А. Бритікова та ін. Свій внесок у теоретичну розробку детективу зробили польські (М. Скаліцкі), українські (Людмила Кицак, Ганна Лещенко) дослідники. Його літературознавчі інтерпретації побудовані здебільшого на матеріалі зарубіжної літератури.
Фантастична пригодницька література демонструє читачеві історії про вигаданих істот та їх пригоди, вигадані події, що відбуваються з персонажами творів. Дія може відбуватися на інших планетах, у минулому чи майбутньому, а персонажами виступати інопланетяни, казкові істоти тощо. Теоретичні проблеми фантастичної літератури обгрунтовані в дослідженнях Н. Кирюшко, О. Ковтун, С. Олійник, О. Стужук, Ц. Тодорова та ін. У літературі для дітей та юнацтва авторами пригодницько-фантастичних творів є В. Бережний (“А ви ще не були на Марсі?”, “Чудодійний екстракт”, “Повернення галактики”, “Останній рейс “Бурана””), О. Бердник (“Дивні Грицеві пригоди”), Б. Комар (“Мандрівний вулкан”), А. Дімаров (“Друга планета”, “Три грані часу”), А. Костецький (“Мінімакс – кишеньковий дракон, або День без батьків”, Ксенія Ковальська (“Канікули прибульців із Салатти”) та ін. Фантастичні історії для дітей створені письменниками з використанням арсеналу поетичних засобів, притаманних раціональній фантастиці, і потребують аналізу з урахуванням індивідуальних стильових авторських інтенцій.
У фантастичній літературі сьогодні прийнято виділяти раціональну (або наукову) фантастику й фентезі. На відміну від раціональної фантастики, у якій висвітлюється науково-технічний потенціал, реалізується уявлення письменника про віддалене майбутнє цивілізації, роль кіберів, контакти з позаземними цивілізаціями тощо, фентезі розуміється як жанровий різновид фантастики, в якому використовуються ірраціональні мотиви чарівництва, магії, рицарського епосу, поєднані з реалістичною нарацією, змальовуються віртуальні світи із середньовічними реаліями, нетехнічною психологією.
В Україні фентезі почало розроблятися лише наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. У літературі для дітей та юнацтва фентезі представлене іменами О. Ільченка (“Таємниця старої обсерваторії”, “Загадкові світи старої обсерваторії”), Любка Дереша (“Дивні дні Гані Грак”), Марини Рибалко (“Подорож туди, де сніг”), Валерія й Наталії Лапікур (“Чарівна брама”), О. Денисенка (“Межник, або Всесвітнє свавілля”), Галини Пагутяк (“Королівство”, “Книгоноші з Королівства”) та ін. Віковий ценз творів доволі різний: від молодшого та середнього шкільного віку (О. Ільченко, Любко Дереш) до старшого шкільного (Галина Пагутяк) і творів для широкого кола читачів (В. і Наталія Лапікури).
Історична пригодницька література показує певну дистанційовану від автора й читача епоху. Авторська вигадка в ній визначається не так історичною правдою, як художньою. Відтворюючи атмосферу й деталі праминулого побуту, письменники залишають за собою право робити головними героями вигаданих, а не історичних осіб, щоразу занурюючи їх у нові захоплюючі події.
На думку В. Разживіна, історико-пригодницька проза створює родючий шар зацікавленості минулим, історією своєї країни, свого народу, є грунтом для глибшого осмислення давніх і сучасних подій. Твори такого типу наслідують переважно вальтерскоттівський тип роману, в основі сюжету якого на першому плані виведено вигаданого героя, а історичні особи посідають другорядне місце.
Так звана “шкільна проза” – твори, сюжети якої розкривають той чи той бік шкільного життя (необов’язково обмежений топосом школи), зображають стосунки дітей, що часто організовані за пригодницьким принципом.
Осібне місце в прозовому доробку українських письменників другої половини ХХ ст. посіли пригодницько-шкільні твори. Пригодницький компонент пожвавлює не лише зображення життєдіяльності шкільних освітніх закладів, а й значною мірою рецепцію дій і вчинків героїв творів. Пригодницько-шкільні твори Вс. Нестайка, Я. Стельмаха та інших авторів виразно артикулюють авторську концепцію, несуть позитивний заряд, характеризуються оптимістичним настроєм.
Питання для самоконтролю:
1. Що таке пригодницька література? На підставі яких критеріїв вона диференціюється?
2. Які жанрові ознаки пригодницького твору?
3. Назвіть приклади пригодницьких творів зарубіжної дитячої літератури.
4. Що Ви можете сказати про пригодницькі твори М. Трублаїні?
Висновки
Пригодницька література – комплекс творів різних за жанрами (оповідання, повісті, романи), тематичною приналежністю (історія, школа, наукові відкриття, подорожі позаземними цивілізаціями чи то віртуальними світами), що рельєфно відтворюють здебільшого у прозовій формі складний механізм взаємодії автора й читача і виступають індикатором життєдайності авторських інтенцій з позиції відповідності потенціалу структурних принципів і прийомів тим жанрам та їх модифікаціям, що втілюють у своєму змісті пригодницький компонент.
Написані спеціально для дітей та юнацтва, пригодницькі твори максимально враховують їх інтереси, користуються найбільшим попитом і є найбільш адекватними щодо співдії художнього тексту, його автора й авторської свідомості з реципієнтом. Набір типологічних жанрових ознак пригодницьких творів дозволяє авторові “приховати” дидактичний аспект, уникнути примітивного моралізаторства; зміст же дозволяє інтерпретувати їх як такі, що в межах того чи того жанру, жанрового різновиду дозволяють діалогізувати з читачем на важливі й актуальні для нього проблеми.
Література
1. Будугай О. Д. Пригодницько-шкільна повість для дітей 1960-1980-х років: жанрові особливості (О. Огульчанський, Б. Комар, А. Давидов) : дис. … канд. філол. наук : 10.01.01 / Будугай Ольга Дмитрівна ; Нац. авіаційний ун-т. – К., 2007. – 213 с.
2. Вулис А. В мире приключений : поэтика жанра / А. Вулис. – М. : Сов. писатель, 1986. – 384 с.
3. Вулис А. Поэтика детектива [Электронный ресурс] / А. Вулис. – Режим доступа:
Http://literra. websib. ru/volskv/1255. – Загл. с экрана. – Дата обращения: 06.09.13.
4. Кердівар Н. І. Творчість Миколи Трублаїні і становлення пригодницького жанру в українській літературі першої половини ХХ століття : дис. … канд. філол. наук : 10.01.01 / Кердівар Наталя Іванівна ; Південноукр. нац. ун-т ім. К. Д. Ушинського. – О., 2011. – 200 с.
5. Kyzylova V. Communicative paradigm of cape-and-dagger fiction novels for children and youth / Vitalina Kyzylova // European Applied Sciences. – 2013. – № 1/2. – Р. 18-21.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)