Совість як основа моралі

Совість – здатність людини критично оцінювати свої думки, вчинки і бажання. Критика виходить з їх невідповідності належного. Совість є принципом морального виховання особистості. Борг – усвідомлення особистістю безумовній необхідності виконання моральних норм і цінностей, які відповідають моральному ідеалу суспільства. Борг кожної людини полягає в проходженні по шляху добра, в здійсненні вчинків на благо інших людей і протистоянні злу. Борг усвідомлюється так само і як внутрішня потреба душі, і як зовнішній примус індивіда впорядковувати свої вчинки за допомогою культурних і громадських норм.
Совість і борг не завжди узгоджуються з принципом гуманності і можуть суперечити йому в тому випадку, якщо пригнічують особисту ініціативу і творчий порив. У цьому протиріччі німецько-американський філософ, основоположник неомарксизма Е. Фромм бачив основна відмінність між авторитарною і гуманістичною совістю:
1) авторитарна совість – прийняття зовнішнього авторитету в якості внутрішнього принципу морального життя особистості. Її причина – страх перед покаранням чи надія на винагороду. Вони приймаються як внутрішні регулятори життя людини. Будь-яке непокору, критика і незгода з волею авторитету породжують почуття винності. Вина – це усвідомлення того, що тобою не задоволені. Тому почуття провини пригнічує сили індивіда, перетворює його в безвольне істота, що не прагне творчо себе реалізувати. “При авторитарній совісті, – писав Е. Фромм, – волевиявлення і творіння – це привілей авторитету”;
2) гуманістична совість – реакція особистості на правильні вчинки або нехтування ними. Дії людини визнаються моральними, якщо вони ведуть його до творчої реалізації. Гуманістична совість виражає інтереси цілісної особистості. Пригніченість, помилкова самовідданість, зневіру вступають у протиріччя з нею.
У реальності людина володіє одночасно двома видами совісті, і від переважання однієї з них залежить його моральний розвиток. Совість і борг – основа визначення морального імперативу. Моральний імператив – загальний, моральний закон, що походить з внутрішнього почуття обов’язку. Моральні цінності, що прирівнюються до морального імперативу, мають характер веління і сприймаються як належні до виконання. Моральної цінністю визнається те, що усвідомлюється індивідом як імперативу. Моральний імператив відповідає належному, тому він невіддільний від розуміння обов’язку і совісті. Він є не зовнішнім авторитетом, а правилом, яке стримує будь-які спроби утвердження авторитарної совісті як панування одних людей над іншими. Його загальний і об’єктивний характер ставить його поза залежністю від суб’єктивних переваг і зовнішніх авторитетів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Совість як основа моралі