СОЛОВЕЙКО – Микола Костомаров

Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли в ніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенької

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині…

Один біля могили сам

Співає на ялині.

Щебече він – не то співець

Віршами люб’язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

Затьохка він – не то біди

Оплакує людськії,

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк…

Терликнув – вп’ять залився,

Не то співець в останній раз

Із миром розпростався!

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странній спів його людей

Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець – ніхто йому

З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало,

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава.

Де дівчина сиділа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

СОЛОВЕЙКО – Микола Костомаров