Софокл “Цар Едіп” – образи
Центральний образ трагедії Софокла – цар Едіп, народ звик бачити в ньому справедливого правителя. Жрець називає його найкращим з мужів. Він врятував Фіви від чудовиська, мучити місто, звеличив країну мудрим правлінням. Цар Едіп відчуває свою відповідальність за долю людей, за батьківщину і готовий зробити все для припинення мору в країні. Думаючи лише про благо держави, він страждає при вигляді лиха громадян. Рушійною силою дій царя є бажання надати допомогу слабким, страждаючим (13, 318). Едіп НЕ деспот: він на прохання громадян припиняє сварку з Креонтом. Він вважає себе посередником між богами і людьми і кілька разів називає себе помічником богів. Боги велять, волю їх втілює цар Едіп, а громадяни повинні виконувати наказу. Навіть жрець в порятунку Фів від чудовиська бачить дію богів, які обрали Едіпа знаряддям своєї волі. Проте знати волю богів Едіпові не дано, і, вірячи в прозорливість жерців, він звертається до віщуна Тіресія.
Але варто було лише з’явитися підозрою, що жрець приховує ім’я вбивці, – і у Едіпа відразу виникає думка, що Тіресій сам брав участь у злочині: повага змінюється гнівом, якому він легко піддається. Йому нічого не варто назвати того, кого лише недавно закликав врятувати себе і Фіви, “непридатним з негідних” і обсипати незаслуженими образами. Гнів охоплює його і в розмові з Креонтом. Підозрюючи інтриги Креонта, Едіп в стані крайньої роздратованості кидає образа: у нього нахабне обличчя, він убивця, явний розбійник, це він затіяв божевільне справа – боротися за владу без грошей і прихильників.
Невоздержанний характер Едіпа був причиною вбивства старого на дорозі. Досить було візникові штовхнути Едіпа, як він, не володіючи собою, вдарив його. Едіп вміє глибоко відчувати. Страждання в результаті вчиненого злочину страшніше смерті. Він винен перед батьками, перед своїми дітьми, народженими в гріховному шлюбі. За цю провину, хоча і мимовільну, цар Едіп себе жорстоко карає.
Важливо відзначити, що хоча боги сильні, але у всіх діях сильним духом Едіп проявляє у Софокла вільну волю, і нехай він гине, але морально торжествує його воля.
Батьки Едіпа також намагалися уникнути передвіщеної їм оракулом долі. З точки зору людської моралі Иокаста, мати Едіпа, чинить злочин, погодившись віддати на смерть немовляти-сина. З точки зору релігійної вона скоює злочин, виявляючи зневагу до виреченням оракула. Той же скептицизм вона проявляє, бажаючи відвернути Едіпа від похмурих думок, коли говорить, що не вірить у прогнози богів. За свою провину вона розплачується життям.
Образ мнимого суперник царя Едіпа – Креонта – сильно відрізняється від його ж трактування Софоклом в трагедії “Антігона”. Креонт в “Цар Едіп” не прагне до абсолютної влади і “воліє завжди лише частку влади”. Хор підтверджує справедливість його промов, і це дає підставу прийняти висловлювання Креонта, підкріплені мудрими сентенціями, за думку самого Софокла. Вище всього він цінує дружбу, честь. У хвилину крайнього самознищення Едіпа Креонт приходить до нього “без зловтіхи в серці”, проявляє гуманне ставлення – “відплата благородства” і обіцяє заступництво дочкам Едіпа.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)