Софісти. “Маєвтика” Сократа
Наступна віха в античній філософії – софісти V-IV ст. до н. е. – Протагор, Горгій, Гіппій. Назва цієї школи походить від грецького “софія” – мудрість. Вони іменували себе також “торговцями знанням”, так як були професійними вчителями, уроками заробляють собі на життя. Саме при софистах склався склад “семи вільних мистецтв”, що залишалися зразком аж до Нового часу. Софісти випередили і таке дітище Нового часу, як Енциклопедія. Саме ця назва походить від грецьких “ен” (сім) – “киклос” (частина) – пайдейя. Довівши до досконалості мистецтво риторики, софісти бачили в ньому зброя, якою можна завоювати думки людей. Правда, у багатьох софістів це було самоціллю, що багато в чому пояснює критичне ставлення до них Сократа. Разом з тим намацати софістами підхід дозволяв розглядати явища діалектично (від слова – “діалог”), у взаємозв’язку різних їх сторін і розвитку. Саме на це було спрямовано головне дидактичне досягнення Сократа (469-399 до н. е.) – знаменитий метод майевтики (букв. “Мистецтво допомоги породіллі”).
У сократовских діалогах ретельно продуманими питаннями вчитель допомагав народженню думки, “самозарождению істини” в учня. Самостійно відсікаючи помилкові, хоча, на перший погляд, привабливі висновки, той приходив до глибшого осягнення суті явищ. Виходячи з єдності мікрокосму і макрокосму, Сократ стверджував: “Пізнай себе, і ти пізнаєш весь світ”. Інші знамениті вислови Сократа: “Я знаю тільки те, що нічого не знаю”. Зрозуміти це його твердження допомагає інша думка, висловлена Сократом учням: “Не тільки моє знання, а й моє незнання значно перевершують ваші” – лише відкриваючи крок за кроком нове, ми намацуємо незвідані області, ставимо нові питання і шукаємо на них відповіді. Знову ж вихід на ці питання і відповіді залежить від ступеня освіченості. Подібну ж думку висловлював попередник Сократа, Анаксимен (585-525 до н. Е.). Малюючи два концентричні кола, він говорив учням, що ті знаходяться у внутрішньому, малому колі, а коли він їм передасть свої знання, зможуть перейти в зовнішній, що виходить на невідомість, і тоді зрозуміють, що він нескінченний.
Сократ постійно підкреслював, що в діалогічному пошуку учень і вчитель знаходяться в рівному положенні, допомагаючи один одному. Бесіди Сократа виробляли буквально магнетичне враження на сучасників. Переконаний у добру природу людини і надаючи найважливіше значення природної схильності, Сократ вважав самопізнання першим кроком і в її виявленні.
Право на освіту Сократ вважав одним з найбільш відповідних природі людини, його природним правом (випереджаючи філософію права епохи Просвітництва). “Могутні духом… якщо отримають освіту… стають відмінними, корисними діячами, залишившись ж без освіти, такі люди стають дуже поганими, шкідливими”. Постійне моральне самовдосконалення – обов’язкова умова для досягнення розумного свідомості, спрямованого на добро і істину. Щастя полягає у набутті гармонії між особистим і суспільним. Сократа хвилювали питання психології людської поведінки: “Благе бачу, хвалю, але до дурного влекся”. Звинувачений за доносом в “порушенні громадянських норм життя”, Сократ був засуджений до смертної кари, але й тоді не зрадив собі і своїм принципам. Відмовившись від наданої йому учнями можливості бігти, він сказав: “Я все життя вчив почитати закон і повинен подавати приклад, навіть якщо вирок іменем закону винесено людьми, не зрозумів добромисності моїх дій”. У призначений час Сократ спокійно випив чашу з отрутою.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)