Соціально-економічна характеристика Африки
Африка – другий за величиною материк, який поступається за своїми розмірами тільки Азії. Це один з найбільш унікальних за своїм природним ресурсам, рослинному та тваринному світу континент Землі.
Загальна площа континенту – 30 млн км2, або 22 % всієї земної поверхні. Населення – 1,1 млрд осіб (15 % населення Землі). Африка знаходиться в Північчю і Південному півкулях Землі в рівних пропорціях. Найбільша вершина Африки – гора Кіліманджаро. На півночі материк омивається Середземним і Червоним морями, на півдні – Атлантичним і Індійським океанами. Найбільші ріки Африки – Конго, Ніл, Замбезі, Лімпопо, Помаранчева, Сенегал та ін Багато озер, водоспадів.
Вражає, з одного боку, багатюща палітра вічнозеленої рослинності: кедрові, хвойні, соснові, екваторіальні ліси, численні кущі, альпійські луки, савани, зарості мирта, коркового дуба, лавра, оливкових гаїв і т. д. З іншого боку, невблаганний наступ пісків пустель і з півночі на південь (у середньому на 1 км в рік), головною причиною якого є прогресивне висушення грунту і хиже використання земельних угідь в колоніальний період. Агрокліматичні умови континенту відрізняються недоліком вологи, але великим достатком сонячного тепла.
В Африці розташовано 55 держав. У більшості з них переважає колоніальна структура господарства, голів – 238 ва риса якої однобокість, тобто монокультура або вузька спеціалізація господарства. За розмірами африканські країни невеликі, але крупніше європейських. Північ континенту займають арабські країни (Єгипет, Туніс та ін), в центральній частині Африки (Чорна Африка) розташовані більш бідні країни. Але більша частина (2/3) найбідніших країн континенту заселена на південь від пустелі Сахара.
На півдні розташоване найбільше і розвинена держава Африки – Південно-Африканська Республіка (ПАР) зі значною кількістю білого населення і досить високим рівнем життя. Національний склад населення Африки відрізняється різноманіттям – до 500 етнічних різновидів, велика частина яких знаходиться на рівні племен і народностей (бербери, араби, ефіопи, негроїди, бушмени, пігмеї, масаї, фульбе, амазулу та ін). Загальна чисельність європейців становить 3 % населення континенту.
Природні ресурси континенту відносяться до числа найбагатших ресурсів Землі – запаси бокситів, хрому, міді, марганцю, залізних руд, золота (50 % світових розвіданих запасів), нафти, газу і т. д. Експорт природних ресурсів становить головну статтю доходу багатьох африканських держав.
Цивілізаційні ресурси йдуть своїм корінням в глиб століть. Континент заселявся з давніх часів. Самобутня культура Африки розвивалася дуже складними шляхами. Письмові джерела мізерні, вкрай нерівномірно висвітлюють минуле континенту. Історія формування культури Єгипту налічує більше 5000 років, Ефіопії – з III ст. н. е., країн північного узбережжя – з VII ст. н. е., народів тропічної і південної Африки – з XV ст., Судану – з XX ст. н. е.
Багато тисячоліть тому одна з найбільших пустель світу – Сахара – являла собою трав’янисту савану. Але в подальшому між північної і тропічної Африки утворилася ланцюг пустель, які відрізали північні регіони від решти континенту і процес розвитку північних та інших районів континенту пішов по-різному.
Родюча долина Нілу стала колискою стародавньої єгипетської цивілізації. За 4000 років до н. е. єгиптяни вже знали штучне зрошення, пізніше з’явилися писемність, наука (математика, астрономія, медицина), храмова культура, піраміди фараонів, будівництво доріг і т. д. З VII по ХІ ст. на півночі Африки виникають арабські султанати, що знаходилися в найбільш жвавих відносинах зі Сходом. Складаються держави Алжир, Туніс, Марокко, Ефіопія.
Інакше зароджувалася цивілізація південніше Сахари. До XV ст. тутешні племена жили ізольовано і самостійно перейшли від кам’яного століття до етапу залізних знарядь праці. Найбільш високою ступінню розвитку відрізнялося населення на території сучасного Судану, де ремесло, що вже відділилося від землеробства, були відомі кредитно-грошові відносини, а прекрасні вироби з текстилю знали навіть в Європі. Тут же виникають і перші державні утворення (Гана, Малі, Сонгай та ін), великі центри мусульманського освіти, перші бібліотеки, університети і т. д.
У центральній Африці (Чорної) ще до приходу португальців існували державні утворення – Конго, Ангола, Уганда, Урунді, які були детально описані європейськими мандрівниками в XIV-XV ст. (армія, система підрахунку податків, перепис населення тощо).
З XV ст. Африка перетворюється в “заповідне поле полювання на чорношкірих” (Маркс К.). Работоргівля давала прибуток понад 1000 % на вкладений капітал, оскільки чорні раби високо цінувалися на азіатських ринках. Особливий розмах работоргівля набула в епоху первісного накопичення капіталу (XVI-XVII ст.), так як розвиток плантацій на півдні Африки, золотих і алмазних копалень в Індії, Індонезії вимагали постійного припливу робочих рук. Починається бурхливий етап колонізації африканського континенту країнами Західної Європи.
Народи Африки, збройні примітивної саморобної технікою, героїчно билися за свою свободу навіть після того, як Африка була остаточно поділена між провідними європейськими державами. Їх повстання (народності зулуси, гереро, мотабеле), збройні виступи (племена машона, маджі-маджі та ін) проти поневолювачів не припинялися весь період колоніальної залежності аж до отримання ними політичної незалежності після закінчення Другої світової війни.
В даний час економічні моделі африканських країн мають чітку аграрно-сировинну спрямованість. Характерними їх рисами виступають:
– орієнтація на експорт корисних копалин і продукції сільського господарства. Аграрний сектор економіки розвивається в африканських країнах екстенсивно;
– клановість і корумпованість економіки проглядається повсюдно. Так найбагатша за природними викопних ресурсів Нігерія впевнено тримає світову першість за корупції (дані ООН). Всі спроби світової громадськості (МВФ, СБ, ЄБРР та ін) провести модернізацію розбиваються про протистояння місцевих корумпованих влади і мафії. Нігерія посідає 13-е місце в світі з видобутку нафти, але нафтопродуктів для себе хронічно не вистачає корупції і криміналу;
– відсутність кваліфікованих і просто грамотних трудових ресурсів є найсильнішим гальмом для впровадження новітніх технологій в економіку африканських країн;
– зовнішній борг – це ще одна дуже серйозна проблема африканських країн. На кожного африканця (включаючи дітей) сьогодні припадає 350 дол. США зовнішнього боргу. Борги регіону в цілому досягли 200 млрд дол. (80 % загального ВВП). З цієї суми Африка повинна різним державам на двосторонній основі 60 %, до міжнародних інституцій – 23 %, решта – приватним кредиторам;
– інвестиційний голод – характерне явище для цього континенту. Незважаючи на масовий розвиток глобальних фінансових потоків у всьому світі, Африка поки що залишається від них осторонь. За даними ЮНКТАД, з усіх прямих іноземних інвестицій в країни, що розвиваються, на частку Африки припадає трохи більше 5 %. За даними ОЕСР, розміри африканської допомоги починаючи з 1996 р. стали помітно скорочуватися знову-таки в силу існуючої там корупції;
– небезпека вимирання. За даними ООН, епідемія Сніду знизила тривалість життя на всьому континенті на 30 %. Після поширення епідемії Сніду середній термін життя африканця скоротився з 65 до 39 років (в Ботсвані – з 65 до 35 років). Особливо високий рівень смертності серед молоді та дітей. Африка на південь від Сахари залишається найбільш порушених регіоном: тут проживає 67 % всіх людей, які живуть з ВІЛ, та зареєстрований 91 % всіх нових випадків інфекції серед дітей. В результаті епідемії понад 14 мільйонів дітей в Африці на південь від Сахари стали сиротами.
Таким чином, Африка, будучи одним з найбагатших за природними ресурсами континентів Землі, несе на собі важкий тягар колоніального спадщини. Гострою проблемою залишається нестача висококваліфікованих кадрів для роботи на сучасному виробництві. Економіка регіону страждає від корупції, дефіциту інвестицій, величезної зовнішньої заборгованості, відсутності соціального захисту населення і т. д. Все це вимагає енергійної допомоги з боку світового економічного співтовариства.
Тим не менше в цілому економіка Африки при її незначному впливі на систему міжнародних економічних відносин зберігає поки тенденцію до невеликого зростання (приблизно 3,6 % на рік). За прогнозами МВФ ця цифра в найближчі роки може зрости до 5-6 %, оскільки на світових ринках попит на продукцію первинної переробки з Африки явно зростає й можливість стабільного зростання зберігається.
Позитивна перспектива африканського розвитку викликана низкою причин, серед яких в першу чергу відзначимо наступні:
– поліпшення економічної ситуації в глобальному масштабі;
– в цілому стабільна політична обстановка в самому регіоні;
– зростання цін на енергоносії, сировину і матеріали на світових ринках;
– вміння африканських країн коригувати свою економічну політику відповідно до мінливих умов у світі і т. д.
Активну політику проводить в Африці Китай, якого залучають багатющі запаси сировини (нафта, руда, вугілля), вже становлять майже 25 % китайського імпорту нафти. Згідно з розрахунками, до 2028 р. обсяг імпортованої з Африки до Китаю нафти зросте до 45 %.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)