Соціально-економічна структура населення, трудовий потенціал
Соціальна структура населення – система різних видів спеціальностей і стійких упорядкованих зв’язків між ними. Соціальна структура населення – система упорядкованих зв’язків між різними видами спільнот людей. Соціальна структура населення – сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих соціальних груп, інститутів, зв’язків між ними. Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи, що мають різну освіту, власність, влада, престиж.
У соціологічній літературі розроблені такі підходи до визначення соціальної структури населення:
– класовий (робітники, селяни, буржуазія, службовці, інтелігенція);
– професійний (педагоги, медики, шахтарі, металурги, інженери, вчені, службовці, селяни і т. д.);
– просторовий (міське та сільське населення, ті хто проживають в “престижних” і “непрестижних” районах);
– демографічний (за шлюбно-сімейним складом, за гендером тощо);
– етнічний (соціально-етнічна структура населення).
Особливості розвитку і зміни, які відбуваються в ньому в просторово-часовому аспекті обумовлюються демографічними процесами, які можна представити як рух населення: демографічний, механічний і соціальний. Дослідження соціального руху супроводжується рядом протиріч. Існує багато думок в науковій літературі щодо визначення останнього; залежно від тих завдань, які встають
Перед дослідником, виділяють економічний, расселенческім, релігійний, соціально-класовий і інші види угруповання складу населення. Однак, всі ці аспекти життєдіяльності населення можна віднести до соціального, єдина структура якого б поєднувала в собі всі зміни, які відбуваються в населенні і тим або іншим шляхом змінюють його склад, структуру, особливості розвитку і т. п.
Трудові ресурси – частина населення країни, яка здатна до трудової діяльності, тобто населення працездатного віку (від 15 до 59 років), працюючі підлітки і пенсіонери, які володіють необхідними фізичними і духовними здібностями, загальноосвітніми та професійними знаннями для роботи в господарстві.
Вперше поняття “трудові ресурси” з’явилося в науці на початку 20 століття. Ввів його економіст і статистик, академік АН СРСР С. Г. Струмілін, який також активно займався управлінням народним господарством, демографічним прогнозуванням і т. п. Автор визначив трудові ресурси як “працездатне населення у працездатному віці”.
Серед українських вчених соціо-економіко географів, присвятили свої дослідження демографо-економічних напрямків науки, відзначимо А. У. Хо-МРУ. Автор зазначив, що через повноту можливості подальшого збільшення ємності категорії трудових ресурсів, в науковий понятійний апарат необхідне введення категорії “трудовий потенціал”, яку він трактував як “трудові ресурси в їх якісної визначеності”, тобто, розвиваючи нову категорію автор виходив з необхідності враховувати не тільки суб’єкти праці, а й місця його застосування в народному господарстві.
Термін “трудовий потенціал”, а не “трудоресурсного” виключає просте введення трудових ресурсів у трудовий потенціал; головним при розрахунку трудового потенціалу може виступати населення, а не та його частина, на час здатна до праці, є розуміння трудового потенціалу ототожнюється з потенціалом на період трудової діяльності.
Під трудовими ресурсами розуміють частину населення територій, має необхідний для трудової діяльності освітній та професійно-кваліфікаційний рівень, фізичний розвиток і стан здоров’я.
Масляк П. О. і Шищенко П. Г. відзначають, що “трудові ресурси – це працездатне населення, а також працюючі підлітки і пенсіонери”. У своїх роботах А. Г. Топчієв визначає трудові ресурси як “населення працездатного віку, яке працює або шукає роботу. Більш точно трудові ресурси визначають за кількістю населення працездатного віку (без інвалідів) і людей старше або молодше працездатного віку, які працюють “. Відзначимо, що автор вводить такі поняття як “робоча сила” – трудові ресурси за винятком безробітних, і “трудової капітал” – люди з їх знаннями та навичками до праці.
Економічно активне населення – це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних і духовних цінностей, що забезпечують йому дохід.
Економічно пасивне населення – це люди, які знаходяться на утримання сім’ї і суспільства (інваліди I і II груп, а також непрацюючі особистості працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).
Діюча частина трудових ресурсів формує економічно активну частину населення: наймані працівники, самостійні працівники, сезонні і тимчасові працівники, студенти, працюючі, слухачі курсів з перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Одне з перших визначень трудового потенціалу дав професор В. Г. Костаков, який розумів під ним запаси праці, залежать від загальної чисельності трудових ресурсів та їх структури за статтю і віком, рівнем зайнятості окремих статевовікових груп населення, накопичених знань, ступеня відповідності демографічної структури, працюючих умовам підвищення ефективності праці, соціальної мобільності населення (територіальної та професійної). Надалі термін “трудовий потенціал” розроблявся і уточнювався не тільки економістами, а й демографами, які роблять акцент на те, що трудовий потенціал – це життєвий потенціал населення за період трудової діяльності. Такої позиції дотримуються А. С. Первушин, А. Г. Вишневський. Однак при цьому звужується соціально-економічна сутність трудового потенціалу, оскільки не враховується освітній та інтелектуальний рівень розвитку людини.
Трудовий потенціал – сукупність працездатного населення з урахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму.
Поняття “трудовий потенціал” ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність. По-перше, якість пов’язано зі здібностями і бажанням до праці, станом здоров’я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний і психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних і спеціальних знань людини, її трудових навичок і вмінь, здатність до певного виду діяльності. По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.
Трудовий потенціал – це складне структурне утворення, загальний термін особистого чинника виробництва, це найбільш повна характеристика всіх здібностей до праці, має особа, колектив, суспільство.
Формування трудового потенціалу здійснюється за схемою: “населення – трудові ресурси – трудовий потенціал”.
Відзначимо, що компоненти трудової потенціалу характеризують: психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності, можливості нормальних соціальних контактів, здатність до генерації нових ідей, методів, образів, понять; раціональність поведінки, наявність знань і навичок, необхідних для виконання певних обов’язків і видів робіт; пропозиція на ринку праці, забезпечується такими компонентами як здоров’я, моральність і вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, освіта, професіоналізм, ресурси робочого часу.
Потенціал, виступаючи в єдності просторових і часових характеристик, концентрує в собі одночасно три рівні зв’язків і відносин:
– перший рівень відображає минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення і можливість функціонування і розвитку;
– другий рівень характеризує сьогодення з точки зору практичного застосування і використання наявних здібностей;
– третій рівень орієнтований на розвиток: у процесі трудової діяльності працівник не тільки реалізує свої здібності, але і набуває нових навичок.
Останнім часом у науковій термінології вживається термін “трудо-ресурсний потенціал”, який виступає філологічної заміною поняття “трудовий потенціал”. М. В. Логвин зазначив, що трудоресурсного потенціалу це сукупність кількісних і якісних характеристик здібностей і можливостей працездатного населення, які реалізуються або можуть бути реалізовані через існуючу систему відносин у суспільно-корисній виробничому процесі. Трудовий потенціал – дієздатна частина населення, може бути зайнята в різних сферах і видах трудової діяльності. Перебудова соціальної структури населення відбувається шляхом зміни співвідношення між чисельністю осіб, зайнятих фізичною та розумовою працею, а також зміни в професійній структурі населення. Трудові ресурси України характеризуються високим рівнем професійної підготовки та освіти. Більш освіченим є міське населення.
Зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці, забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства в робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо
Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід).
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями і т. д. Під час їх визначення враховують: характер діяльності, соціальну приналежність, територіальну приналежність, рівень урбанізації, професійно-кваліфікаційний рівень, статеву приналежність, віковий рівень, форма власності.
Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів зростання населення залежить від багатьох факторів, зокрема від забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації с / г, без розвитку освіти, рішення соціальних питань. Дослідження показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення неграмотно, народжуваність дуже висока, хоча в багатьох з них проводиться політика з регулювання народжуваності, і навпаки, на обличчя її зниження при прогресивних економічних перетвореннях.
Такі темпи зростання дуже негативно позначаються на загальному рівні життя населення: 67 млн дітей у світі не мають можливості здобути освіту, 925 млн жителів планети відчувають хронічний голод. Бідність – зокрема, у Південно-Східній Азії близько 221 млн людей живуть за межею бідності – на 2 $ в день.
Глобальні проблеми людства – комплекс проблем і ситуацій, які зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого вирішення колективних зусиль світової громадськості. Це сукупність со-ціопріродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об’єктивний чинник розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об’єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов’язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.
Демографічна проблема (перенаселення) як ключова глобальна проблема світу викликає….
1. Продовольчу проблему
2. Проблему нерівномірного розподілу населення
3. Проблему поширення хвороб соціального характеру
4. Проблему раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів світу, деградації навколишнього середовища.
А. Сміт вніс відомий внесок у розвиток теоретичних поглядів на народонаселення, спробував визначити зміст дії економічного закону зростання населення.
Д. Рікардо він темпи зростання населення пов’язував з масштабами накопичення капіталу, виявив також протиріччя між зростанням населення і наявністю предметів споживання.
К. Маркс сформулював закон народонаселення, властивий капіталістичному способу виробництва.
Томас Мальтус – автор першої в історії науки теорії народонаселення. Він вперше зробив спробу дослідити динаміку зростання населення та соціально-економічних наслідків цього процесу в масштабах всієї планети. Т. Мальтус стверджував, що чисельність населення збільшується в геометричній прогресії, в той час як продовольчі ресурси, необхідні для життя цього населення – в арифметичній. Перенаселення в концепції Мальтуса – не тільки біда людства, а й благо, яке змушує численних і лінивих від природи робітників через конкуренцію якісно працювати за невисоку плату.
Денис Медоуз – автор моделі меж зростання населення, отриманої в результаті моделювання зростання споживання ресурсів. Модель Денніса Медо-уза, що висвітлена в роботі “Кордони зростання” (1972) і представлена на засіданні Римського клубу, повторює висновки Т. Мальтуса, була побудована на п’яти параметрах: чисельність населення Землі, індустріалізація, виробництво продуктів харчування, виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Кожен з них має свою динаміку розвитку і впливає на інші параметри. Основною метою створення моделі було визначити, які з закономірностей поведінки будуть найбільш характерними для світової системи при її наближенні до кордонів зростання.
Моделі Т. Мальтуса і Д. Медоуза чітко показують наявність кордонів зростання населення і виробництва, за якими починаються негативні наслідки для населення, чисельність якого зростає.
Сергій Капіца – засновник феноменологічної математичної моделі гіперболічного зростання чисельності населення Землі. Модель показує, що швидкість росту населення не залежить від зовнішніх умов, пояснює причини того, що відбувається сьогодні різкого сплеску народжуваності (“демографічного переходу”) і припускає, що в найближчому майбутньому населення Землі зламається рости, зупинившись на чисельності близько 14 мільярдів чоловік.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)