Соціальні типи особистості
Перша позиція. В основі її лежить принцип соціальної (точніше суспільної) діяльності людини. У ній виділяються чотири типи особистості, які простежуються на історичному шляху розвитку людства:
– по-перше, діячі. Історично – це люди, що володіють різними здібностями, починаючи з рибалок і мисливців, воїнів і ремісників, землеробів і робітників до сучасних професіоналів у всіх сферах життя суспільства і галузях діяльності. “Хотіти недостатньо, треба діяти”, – укладав І. Гете. Для таких особистостей головне в житті – активна перетворювальна діяльність, включаючи самого себе. Це так звані “трудоголіки”, вони віддаються роботі, знаходячи в цьому вища задоволення, а окремі невдачі тільки загострюють спрагу діяльності. Становлення і розвиток індустріального суспільства призвело до культивування саме такої особистості – активної, професійної, яка знає собі ціну, що володіє почуттям власної гідності і усвідомлює міру відповідальності за себе, своє оточення і прийняті рішення. Потреба суспільства в таких особистостях була завжди досить гострою: П. Столипін і С. Корольов, Г. Жуков і А. Косигін, А. Сахаров і В. Путін;
– по-друге, інтелектуали. Це люди, які в дусі вільного наукової творчості оцінюють світ і відбуваються в ньому процеси. “Мудрий не той, хто знає багато, а той, чиї знання корисні”, – зазначав Есхіл. Образ людини мислячої, що втілює в собі ментальні риси нації, його історичний досвід і пам’ять завжди користувався величезним авторитетом: Р. Декарт і Ф. Вольтер, Г. Гегель і К. Маркс, 3. Фрейд та Ф. Ніцше, М. Ломоносов та І. Ільїн, Н. Бердяєв і В. Розанов, Д. Волкогонов і А. Солженіцин… Для таких особистостей суть існування – в осмисленні різноманітної дійсності світу (універсуму) та пошук шляхів його розвитку. На жаль, в цій історичній інтелектуальної плеяди були трагічними долі багатьох видатних мислителів минулого і сьогодення, чиї ідеї викликали нервове тремтіння і неприйняття можновладців. До їх числа відносяться – Піфагор, Сократ, Г. Галілей, Д. Бруно, Т. Мор, Т. Кампанелла, П. Флоренський, А. Чижевський, А. Лосєв;
– по-третє, естети. Насамперед це діячі мистецтва – письменники, поети, художники, зодчі, музиканти – люди, які гостро відчувають актуальне й потенційне буття. “Поет не повинен писати прекрасних од, не повинен спотворювати дійсності на догоду різним довільним і нудотним сентенцій”, – підкреслював Н. Г. Чернишевський. Правда життя, укладена в різноманітних художніх і музичних творах, виховала не одне покоління людей на Землі. А геніальні передбачення цих творців іноді випереджали найсміливіші прогнози. Зокрема, Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.) Спроектував воздухолет (вертоліт); Г. Уеллс (1856-1946 рр.) У своїх фантастичних оповіданнях передбачив практично всі сучасні космічні події, крім того, описав уранову бомбу; А. Білий (літературний псевдонім поета, письменника Бориса Миколайовича Бугаєва, 1880-1934 рр.) В 1921 р написав вірші, в яких передбачав жахливе за своєю руйнівною силою вплив на все навколишнє атомного вибуху; А. Н. Толстой (1882-1945 рр.), В романі “Гіперболоїд інженера Гаріна” художньо представив властивості майбутнього лазерного пристрою;
– по-четверте, гуманісти. “Люди, будьте людяні! Це ваш перший обов’язок “, – закликав Ж. Ж. Руссо. Гуманісти наділені глибоким почуттям жалю до прикростей і сподіванням інших людей і намагаються полегшити їм їхні душевні і тілесні муки. Їх сила у вірі в своє призначення, в любові до людей і всього живого, в активно діяльної соціальної позиції. Вони зробили справою свого життя милосердя і добро. Зокрема, росіянин Федір Петрович Гааз (1780-1853 рр.) – Лікар-філантроп, прозваний “святим лікарем”, був головним лікарем московських тюрем, домігся організації тюремних лікарень, шкіл для дітей арештантів, його життєвий девіз “поспішайте робити добро”; всесвітньо відома албанка – мати Тереза (1910-1997 рр., в миру Агнес Гонджа Бояджіу) – засновниця і настоятелька католицького Ордену милосердя, Нобелівський лауреат премії миру; Анрі Дюнан (1828-1910 рр.) – Швейцарський громадський діяч, ініціатор створення “Червоного Хреста”, Нобелівська премія миру в 1901 р.; Альберт Швейцер (1875-1965 рр.) – Німецько-французький місіонер, лікар, філософ, Нобелівський лауреат премії миру в 1952 р Він побудував госпіталь для прокажених, від яких всі відвернулися, його вихідний принцип – “схиляння перед життям”.
Друга позиція. Тут підставою соціального типу особистості є залежність від ступеня свободи людини. Мається на увазі ступінь свободи за Марксом, представлена ним у “Капіталі”. У зв’язку з нею він визначав три соціальні типи особистості:
– по-перше, тип особистості, яка пов’язана з відносинами особистої залежності. У цьому випадку людина підвладна зовнішньому впливу. Суб’єктами, що створюють відносини залежності, виступають правлячі класи. У XX столітті – тоталітарні політичні режими. У цьому випадку людина пригнічений як особистість і на макро-, і на мікрорівнях, тобто як в суспільстві в цілому, так і в конкретному колективі. У цьому випадку існує ряд усталених суспільних і правових норм, вихід за рамки яких жорстко карається. Проявляється ця залежність як в пригніченому поведінці індивіда, так і в його пригніченому свідомості, нездатності виділяти себе з маси, самостійно і творчо працювати;
– по-друге, тип особистості, пов’язаний з відносинами особистої незалежності. У цьому випадку формуються досить складні відносини. Людина вільна, але у нього немає засобів виробництва. Тому він “продає” себе як товар, тобто продає свою робочу силу, будучи її власником. Він вільний, але продати йому на ринку праці нічого, крім самого себе – своїх професійних умінь. Чим ці вміння вище, тим більше його власна вартість (приклад: від’їзд сотень тисяч росіян за кордон в період “перебудови” в цілях більш прийнятних умов праці та оплати за нього; виїжджали вчені та інженери, програмісти та журналісти, музиканти і спортсмени, художники і письменники). В цілому ця особиста незалежність, заснована на відносинах речової залежності, є необхідна об’єктивна передумова для розвитку особистості;
– по-третє, соціальний тип особистості, що позначається як “вільна індивідуальність”. У цьому аспекті особистість має величезними можливостями для розкриття своїх здібностей і для задоволення потреб.
Сучасному суспільству все більш і більш потрібне саме така особистість, тому необхідно її розширене відтворення. Така потреба суспільства зростає у міру переходу до нової – інформаційної епохи цивілізації. Тут буде усе більш зростати роль середнього класу, де “вільні індивідуальності” будуть поєднувати в собі високі розумові, моральні та фізичні якості. Вони ж будуть переважати і на ринку праці.
Ось тут необхідно предметне пояснення поняття “свободи”. Людина стає особистістю лише в умовах свободи, але він же сам ці умови і створює. Свобода особи полягає в усвідомленні індивідом необхідності свого власного вибору способу життя та діяльності. Усвідомлена людиною необхідність життєвого вибору, усвідомлена поведінка індивіда в рамках права, норм і моральних традицій суспільства – це і є справжня свобода особистості, “свобода як міра необхідного” (В. Петров), “свобода як усвідомлена необхідність” (Б. Спіноза). Відповідно до цього підходу визначається і форма свободи особистості – економічна, політична, наукова, педагогічна, художня, медична і т. П.
Економічна (виробництво, споживання, розподіл, обмін) свобода особистості передбачає в значній мірі свободу власного вибору предмета діяльності. Вона включає в себе свободу вибору економічної мети і завдань по її досягненню, свободу прийняття економічних рішень, свободу дій в зазначених компонентах економіки. Тільки сама людина вирішує який вид діяльності для нього краще: власне підприємництво або праця за наймом, торгівля або обмін, в якій області економіки йому працювати, в якій формі здійснювати свою діяльність і т. П.
Політична свобода особистості передбачає такий набір її прав, який забезпечує вираз громадянської позиції і здійснення життєдіяльності індивіда. При цьому свобода політична не може розглядатися як засіб реалізації інших свобод. Будучи засобом, політична свобода повинна володіти самоцінністю: реалізація цивільних прав, демократичний вибір самодіяльності, персональне самовираження…
Наукова, педагогічна, художня та інші форми свободи особистості припускають свободу духу, світоглядну свободу, вибір ціннісних орієнтацій, свободу совісті та немислимі без опори на моральні і правові норми суспільства відповідно до менталітетом нації. Тут треба мати на увазі, що існує і антидуховності особистісна орієнтація (антісвобода, якась вседозволеність), яка досить предметна і полягає, зокрема, в прояві ваххабізму в Росії, появі нових фашистських організацій, що діють під знаком “народних фронтів” – НБП, РНЕ – “коричневі і чорні сорочки”, “скінхеди” і т. п.
Таким чином, розглянувши соціальні типи особистості, ми визначилися і з таким найважливішим особистісним компонентом як її свобода, свобода як міра необхідного.
Особистістю стати непросто, але цей процес становить вищу мету цивілізованого суспільства, самоціль людської історії, зверненої до кожного її члена. Це стадія становлення людини як суб’єкта суспільних відносин з подальшою його персоналізацією; персоналізація – послідовна трансформація особистості в персону суспільства на основі її високих індивідуальних якостей.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)