Соціальна сфера і соціальна структура суспільства
У соціальній філософії, соціології, інших соціальних науках широко використовується поняття “соціальної сфери суспільства”. В оцінках суті соціальної сфери суспільства і в її розумінні зазвичай присутні два ракурсу – науковий та адміністративно-побутовий. У науці, насамперед, у соціальній філософії та соціології соціальна сфера суспільства представлена сферою соціуму, в якому наявна вся палітра предметно соціальних зв’язків і відносин. В адміністративно-побутовому плані в соціальну сферу включають різні види діяльності та відносини невиробничого, суспільного характеру, стосовно людини. У силу цього варто предметно розібратися, що собою дійсно представляє соціальна сфера життя суспільства.
Ми відзначали, що соціум має багатовіковий уклад і являє собою соціальний простір суспільства, що змінюється історично в міру зміни суспільних умов буття: природничих, технічних, соціальних, екологічних та інших. Тут можна навести дві класичні точки зору: марксистську і цивілізаційну. У концепції суспільно-економічної формації (марксистський підхід) відмічені умови враховувалися специфічно: детермінація була одна – партійно-ідеологічна. Відповідно до цивілізаційним підходом до розвитку суспільства – західна наукова парадигма А. Тойнбі, О. Шпенглера та інших мислителів, становлення і функціонування соціуму мало інші фактори детермінації, основу яких складали особливості буття тієї чи іншої цивілізації.
Виходячи з двох концепцій, можна відзначити, що кожному крупному етапу в історії суспільства – формації або цивілізації, повинен відповідати свій соціум, свій соціальний тип, своя соціальна система, тобто наявність певного структурованого складу: соціальних інститутів і спільнот, соціальних груп і страт, а найголовніше – зв’язків і відносин між ними і всередині них.
Коли заходить мова про суспільно-економічної формації або про цивілізації, то представляється історично сформований тип суспільства, певний рівень його розвитку
і, відповідно, специфічний тип його соціуму. Зміна однієї суспільно-економічної формації іншою, динаміка цивілізацій призводять до сутнісних змін у соціальній сфері, тобто змін змісту і форм соціальних відносин та інститутів. Цей процес закономірний і викликає підвищений науковий інтерес, тому що соціальна сфера суспільства не пасивна стосовно об’єктивно змінюються цивілізаційним або суспільно-економічних умов буття. Її власна динаміка обумовлена цілим рядом внутрішніх і зовнішніх факторів, що володіють певною стійкістю і достатньою самостійністю, у зв’язку зі збереженням соціальних відносин попередньої соціальної системи (наприклад, у феодальному суспільстві – соціальні групи рабів і відносини, детерміновані їхньою діяльністю; в постіндустріальному суспільстві – соціальні групи найманих робітників з функціональними особливостями їхнього буття). Однак більш досконалий спосіб виробництва при формаційному побудові суспільства (в сукупності з рядом інших факторів – політичних, територіальних, етнічних, глобалізаційних і т. П.) І культурний фактор при цивілізаційному підході, поступово витісняють застарілі (архаїчні) соціальні освіти і властиві їм відносини. Процес цей непростий, але закономірний для соціальної сфери, тобто для соціуму.
Важливе значення для розуміння суті соціальної сфери життя суспільства і процесу її формування мають такі відомі категорії, як “соціальний простір”, “соціальне середовище”, “соціум”, “суспільство”; крім цього, необхідно знання структури суспільного життя, яка посферно (структурно-функціонально) детермінує всю систему суспільних відносин: економічних і екологічних, управлінських і педагогічних, наукових та художніх, медичних та фізкультурних, оборонних та громадської безпеки. Тут важливо усвідомлення того, що виникнення кожного системоутворюючого інституту житті суспільства, тобто її сфери, було детерміновано базовою формою суспільної діяльності, яка породжувала ці відносини. Економіка формувалася як сфера життя суспільства, самостійний системоутворюючий інститут суспільного життя через систему відносин виробництва, споживання, розподілу та обміну товарів і послуг за допомогою необхідної всьому суспільству діяльності. Екологія – через систему відносин, що забезпечують збереження навколишнього середовища, її відновлення і селекційне вдосконалення, а також захист людини від згубного впливу природних факторів. Управління – через систему відносин при розробці, прийнятті, реалізації та кореляції стратегічних, тактичних і оперативних рішень, необхідності несення відповідальності за їх результати. Педагогіка – через відносини, що виникають у процесі діяльності при отриманні знань, умінь і установок, тобто в процесі освіти, навчання і виховання. Наука – через систему відносин, що відображають діяльність з отримання нових знань, створення новацій. Мистецтво – через специфіку відносин художнього та художньо-прикладного спектрів діяльності та взаємного зв’язку їх творця і споживача. Медицина – через відносини в професійних областях діяльності з діагностики, профілактики, лікування та реабілітації людей. Фізична культура – через відносини гармонійного фізичного розвитку людини з використанням сучасної фізкультурної бази та новітніх методик тренувань. Оборона – через систему відносин, які забезпечують застосування Збройних сил для захисту суспільства та його інститутів від можливої зовнішньої збройної агресії і оснащення їх сучасними видами озброєння і військової техніки. Громадська безпека – через систему відносин, що складаються в специфіці її багатогранної професійної діяльності: міліцейської, судово-правовий, охоронної, розвідувальної, дипломатичної, митної, спеціальної і т. П., Що гарантує всебічний захист суспільних інститутів і прав людей в країні і за її межами. Все зазначене відображає функціональний характер суспільних відносин, на основі яких вибудовується сферними система життя суспільства, ключову роль у якій відіграє людина, індивід, соціум. Сфера соціуму являє собою соціальний простір суспільства з притаманними йому соціальними відносинами, які “вплетені” у все різноманіття суспільних відносин. Але соціальна сфера суспільства не являє собою системоутворюючого інституту суспільного життя, так як не будується за принципом базової форми суспільної діяльності, з історично притаманними їй традиціями, принципами, нормами, культурою. Вона цілісно відображає соціальний простір суспільства з його соціальною структурою: індивідами, соціальними групами, соціальними спільнотами, соціальними інститутами і, властивими їм, відносинами. “Соціальна сфера”, в цьому значенні, не вбудована в типологічний ряд “сфер суспільного життя”, характер відносин яких обумовлений інституційної діяльністю і представлений вище.
Соціальна сфера – це історично сформоване соціальне простір життя людей, в якому наявні стійкі зв’язки і відносини між різними соціальними елементами суспільства: індивідами, групами, спільнотами, інститутами. Соціальна сфера – це сфера соціуму, предметно людське утворення, в якому структуруються соціальні відносини людей. Соціальна сфера – історично сформоване соціальне простір суспільства. Не треба плутати її з буденним і адміністративним розумінням “соціальної сфери”, зводяться до установам невиробничого характеру, функціонально призначеним задовольняти людські потреби в різних сферах життя: в області охорони здоров’я, в галузі освіти, в галузі працевлаштування, в галузі пенсійного забезпечення, в області захисту прав дітей та материнства і т. п. Вони являють елементи громадського, цивільного, адміністративно-правового, а не “чисто” соціального характеру. Саме соціальне в них – люди, зі своїми почуттями, переживаннями, потребами, відносинами, діяльністю. Тому наукове – філософське, соціологічне, педагогічне, історичне поняття “соціальної сфери” не аналогічно адміністративному та побутового використання терміну “соціальної сфери” як якоїсь “соціалки”. У першому випадку, “соціальна сфера” – це сфера соціуму, що охоплює історично сформоване соціальне простір суспільства з притаманними йому соціальними відносинами та інститутами, породженими діяльністю людини; у другому випадку, під “соціальною сферою” розуміється функціонування федеральних, регіональних і місцевих адміністративних структур, за своїм призначенням зобов’язаних предметно займатися життєвими проблемами населення, тобто виконувати службові обов’язки.
У зв’язку з цим доцільно визначитися з тим середовищем, в якій виявляються соціальні відносини, а для цього необхідне розуміння відмінностей між соціальною сферою життя суспільства і суспільним буттям. Ці відмінності принципові і являють сутнісної характер, хоча є окремі теоретичні побудови, що не проводять межі між ними. Соціальна сфера життя суспільства – це сфера його соціальних відносин, що виникають у процесі діяльності і носять людський, тобто соціальний характер. Ці відносини виникають безпосередньо всередині та між соціальними спільнотами і індивідам – людьми, особистостями, персонами, соціальними структурами: родові, етнічні, демографічні, стратифікаційних, поселенські, національні, сімейні. Суспільне буття – це весь простір людського життя з включенням в нього повного спектру економічних, екологічних, управлінських, педагогічних, наукових, мистецьких, медичних, фізкультурних, оборонних та, що здійснюють безпеку суспільства, базових форм суспільної діяльності, а також, що наповнюють їх, предметних видів професійної діяльності з притаманними їм відносинами (наприклад, у сфері економіки – фінансовими та промисловими; у сфері управління – керівництвом і виконанням і т. п.).
Громадське завжди більш ємне поняття, ніж соціальне, хоча останнє вбудовано в усі типи суспільних відносин, характеризуючи їх з людської, особистісної, персональної боку в економічній і наукової, управлінської та педагогічної, оборонної та медичної та інших сферах, тобто, системоутворюючих інститутах життя суспільства.
Тут доречно згадати точку зору К. Маркса і Ф. Енгельса на пояснення понять “суспільне” і “соціальне”, означену ними у своїх робіт при аналізі суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, і складаються при цьому відносин. Вони вживали поняття “gesellschaftlich” – “громадський”, для позначення “суспільних відносин”, “суспільних потреб”, “суспільного зв’язку” і т. П. В тому випадку, коли виникала необхідність вести мову про суспільство в цілому, у взаємодії всіх його сфер життя. Поняття ж “sozial” – “соціальний”, вживалося ними при дослідженні природи відносин людей один до одного, тобто “чисто” людських відносин, що виникають у процесі взаємодії людей, індивідів і соціальних груп.
У зв’язку з цим, при характеристиці соціального в громадському доцільно застосовувати поняття соціуму, що є людською (соціальної) основою суспільства і однією з трьох його підсистем. Поряд з соціумом в систему суспільства входять індустріально-технічна підсистема (створена людиною штучне середовище) і екологічна підсистема (змінена людиною природне середовище). Соціум – це люди, включені в процес соціальних відносин за допомогою власної діяльності, зі своїми специфічними соціальними утвореннями (сім’я, колектив, група), а також потребами і здібностями. Компоненти соціуму – потреби, здібності, діяльність, відносини, інститути утворюють його структуру. Структура соціуму відображає зміст і форму соціального простору, де формуються, функціонують і розвиваються різноманітні соціальні відносини людей: індивідів, особистостей, персон, соціальних груп. Соціум – це соціальний простір суспільства, в якому інтегровані всі його соціальні відносини.
Основою соціальних відносин виступають потреби, детерміновані індивідуальними або груповими матеріальними та духовними чинниками. Тому регуляція соціальних відносин об’єктивувати, в більшій частині, традиційними (моральними) правилами і нормами життя людей, які реалізуються на основі принципів формальної рівності, свободи і справедливості. Основою суспільних відносин виступають інституційні потреби суспільства, регульовані переважно юридичними нормами – законами, указами, постановами. Тому соціальні відносини – персоніфіковані, а суспільні відносини – інституціоналізовані.
В соціальну сферу (соціальний простір) включаються всі елементи соціальної структури суспільства – індивіди, соціальні спільності і групи, соціальні інститути та страти, а головне – існуючі між ними і всередині них відношення. У силу цього представляється доцільним більш детально зупинитися на соціальній структурі суспільства.
Соціальна структура суспільства є цілісність усіх функціонуючих у ньому соціальних утворень, взятих у сукупності зв’язків і відносин. Соціальна структура також представляє історичний тип відносин суспільства. Стосовно до марксизму – первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, індустріальний. Інший підхід – регіональний тип відносин суспільства, що відображає національну специфіку, соціально-економічні та політичні особливості: латиноамериканський, європейський, азіатський, африканський. Соціальна структура суспільства передбачає єдність території, спільність мови, єдність економічного життя, єдність соціальних норм, стереотипів і цінностей, що дозволяють групам людей стійко взаємодіяти. Важливий фактор менталітету нації. Тому соціальна структура являє якісну визначеність суспільства, що поєднує в собі соціальні інститути та освіти, ставлення, притаманні їм, а також загальнозначущі норми і цінності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)