Соціал-демократична модель суспільного устрою
Соціал-демократична модель суспільного устрою поєднує в собі переваги лібералізму і соціалізму, т. є. свободу особистості з широкими соціальними гарантіями для громадян. Вона реалізується в тих країнах, де при владі значний час перебувають соціал-демократичні партії: у Швеції, Данії, Австрії, Фінляндії та ряді інших країн. У соціально-орієнтованих демократичних суспільствах надається свобода підприємницької діяльності, на яку немає істотних політичних і юридичних обмежень. Однак наявність прогресивного податку на доходи не дуже вигідний для представників великого капіталу. Звідси можливий великий відтік капіталів за рубежі країн соціал-демократичної орієнтації. Висока ставка податку для великого капіталу є плата за соціальну і політичну стабільність, яка утворюється за рахунок гарантій прав безробітних, інвалідів, пенсіонерів та інших категорій громадян, чий рівень життя підтримується на оптимальному, часто досить високому рівні. Соціал-демократична модель суспільного устрою добре працює в невеликих країнах, які не потребують значних державних вкладень в оборону, в інфраструктуру і т. Д. Вона прийнятна також в етнічно однорідних країнах. Для того, щоб ця модель почала успішно функціонувати, в суспільстві має скластися досить високий рівень життя громадян, згодних значну частину свого доходу віддати в казну держави в якості податків. Роль держави та її функції тут значно розширюються порівняно з ліберальним суспільством, але вони не досягають того рівня, який спостерігався в соціалістичних суспільствах.
Консервативне суспільство орієнтується на релігійні, культурні, політико-ідеологічні традиції. У розумінні суті консерватизму склалося два основних підходи. Залежно від того, що саме пропонується зберігати в суспільстві як традиції, які цінності та інститути охороняти від нововведень і псування, виділяють корпоративний консерватизм і ліберальний консерватизм.
Для корпоративного консерватизму характерне прагнення до примусового збереженню певного типу політичного устрою, ідеологічних упереджень, ритуально-обрядової сторони релігійного життя та культури. Управління суспільними процесами тут пропонується здійснювати на основі абстрактних теоретичних схем і доктрин, під які “підминається” реальне життя суспільства в цілому, певних соціальних груп і людської особистості. Такого роду теорії по суті відображають і виражають інтереси певних класів або соціальних груп, що бажають утримати політичну або духовну владу в суспільстві або ж, навпаки, прагнуть до влади. Корпоративний консерватизм нерідко брав риси реакційності і регрессізма. У XIX столітті в Росії ідеологами консерватизму такої спрямованості були Н. Я. Данилевський, М. Н. Катков, К. Н. Побєдоносцев.
Цінності і норми, успадковані від минулих поколінь, в суспільстві, де реалізується такий варіант консерватизму, ставляться вище всього: прав і свобод громадян, ефективності економічної діяльності і т. Д. Завдяки цьому досягається висока стабільність суспільства: в ньому немає довгий час скільки-небудь серйозних конфліктів і потрясінь. Головне в корпоративному консерватизмі – негативне ставлення до історичного прогресу. Сенс цього заперечення полягає в тому, що всяке нововведення породжує не тільки плюси, а й мінуси. К. Н. Леонтьєв, – типовий представник філософії корпоративного консерватизму, – вважав, що суспільний прогрес, в кінцевому рахунку, призведе до спрощення життя, до влади посередніх людей. У консервативних суспільствах ретельно оберігається ієрархічна структура і шанується ранг людей. В Індії, наприклад, досі зберігається поділ людей на касти. Охоронні позиції консервативного суспільства, як правило, випливають з релігійних уявлень, а усілякі нововведення сприймаються як такі, що суперечать Божественному Провидінню. Нерідко консервативні суспільства безпосередньо підпорядковуються церковної влади. Сучасний Іран, Афганістан під владою талібів – типові зразки теократичної держави. Ісламський фундаменталізм в цілому – є яскравий прояв консервативних тенденцій в сучасному світі. Корпоративно-консервативна орієнтація суспільства не обов’язково означає його стагнацію: в ньому відбуваються процеси розвитку, якщо не у всіх сферах соціального життя, то хоча б у деяких, наприклад, у військово-технічній сфері. Щоб підтримувати статус-кво держави, необхідно бути готовим до його захисту від зовнішньої і внутрішньої агресії.
Видатними теоретиками ліберального консерватизму були британський політичний мислитель Едмунд Берк (1729 – 1797), французький філософ і дипломат Жозеф де Местр (1753 – 1821). Серед російських мислителів цього напрямку необхідно відзначити імена Б. Н. Чичеріна, П. І. Новгородцева, І. А. Ільїна. До них можна додати з деякими застереженнями ранніх слов’янофілів (І. В. Киреєвського, А. С. Хомякова, І. С. Аксакова), Ф. М. Достоєвського, Л. А. Тихомирова.
Ліберальний консерватизм виходить з необхідності збереження і передачі по традиції від покоління до покоління уявлень і цінностей, що мають релігійно-метафізичне виправдання і стосуються безумовних підвалин та основ людського життя в природі, суспільстві і державі. Головним принципом політики на переконання теоретиків ліберального консерватизму повинні бути розсудливість і розважливість, що застосовуються в конкретних ситуаціях суспільного і державного життя. Останні не можуть оптимально розвиватися, якщо їх підганяти під які б-то не було доктрини. Внаслідок цього справжній консерватор, який намагається зберегти фундаментальні цінності життя, повинен постійно аналізувати, вивчати суспільні процеси і творчо реагувати на виклики часу. У ліберальному консерватизмі ніколи благополуччя суспільства і особистості не пов’язувалося тільки з багатством і матеріальним преуспеянием. Для нього принципово чужий гедонізм. Свободу і гідність особи ліберальні консерватори пов’язують не з горезвісними правами людини, часто відірваними від громадянських обов’язків і потурання свавіллю і егоцентризму людей. Для них свобода і гідність особи завжди мають релігійно-метафізичне підстава. Крім того, вважають вони, останні не можуть затверджуватися і розвиватися поза держави, суспільства і національної культури. У цих двох пунктах ліберальний консерватизм рішуче розходиться з класичним лібералізмом.
Консервативні, охоронні тенденції мають місце практично у всіх країнах, у тому числі і західних. У ряді європейських країн зберігаються монархії, велику вагу мають консервативні партії (особливо у Великобританії), велику роль в суспільному житті відіграє аристократія.
Огляд основних моделей суспільного устрою показує, що жодна з них не є ідеальною, що навряд чи можлива уніфікована модель суспільного устрою, придатна для всіх часів і народів. Кожна країна повинна вибирати для себе оптимальний варіант суспільного устрою, максимально відповідає характеру населяє його народу і забезпечує ефективне функціонування державної влади.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)