СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

Алюзія (латин. allusio – жарт, натяк) – натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт, уживаний у художньому творі як риторичний прийом.

Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – система віршованих рядків, ритмічна єдність яких грунтується лише на інтонаційній подібності. Для верлібру характерні відсутність розмірів, рим та інших компонентів організації вірша. Велика увага надається ритму, інтонаційному малюнку. Верлібр, як правило, – вільний (тобто різностопний), неримований вірш, який не має строгої строфічної будови. Значну роль у ньому відіграють система повторів (анафори, епіфори), а також паузи.

Вічний образ (у художній літературі) – літературний образ, який за глибиною художнього узагальнення виходить за межі конкретних творів і зображеної в них історичної доби, містить невичерпні можливості для філософського осмислення буття.

Гекзаметр (з грецьк. шестимірник) – метричний вірш шестистопного дактиля. Остання стопа завжди двоскладова, з цезурою (паузою) переважно на третій стопі. Метрична схема гекзаметра така:

СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

Декаданс (фр. decadance – занепад) – узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві, культурі. Уперше цей термін використав поет Т. Готьє 1869 р. у передмові до книжки III. Бодлера “Квіти зла”. Пізніше про декаданс писав П. Верлен у віршах 80-х років XIX ст. (“Нудьга” та ін.).

Дія – 1) акт драматичного твору; 2) перебіг подій у художньому творі, через які розкриваються конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Дія може бути зовнішньою та внутрішньою. Зовнішня дія – це вчинок персонажа, подія в його житті, різка зміна його долі, становища тощо; внутрішня дія – життя душі героя, його роздуми, зміни умонастрою, зіткнення ідей, позицій.

Драма-феєрія – театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками.

Імпресіонізм (фр. impression – враження) – течія модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

Літературне угруповання (школа) – об’‎єднання письменників на основі спільних ідейно-естетичних поглядів і творчих принципів, які реалізуються в їхній художній практиці.

Міф (з грецьк. mythos – слово, переказ, звістка) – розповідь, у якій явища природи або реальні події були творчо переосмислені колективною (первісною) свідомістю давніх людей як пояснення світу й утілення уявлень про нього.

Модернізм (фр. modem – сучасний, найновіший) – загальна назва нових літературно-мистецьких течій XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.

Ранній модернізм – умовна назва ранніх модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст. й передували остаточному формуванню модернізму як нового культурного напряму (символізм, імпресіонізм, неоромантизм).

Натуралізм (фр. naturaliste, латин, nature – природа) – літературний напрям, який характеризується прагненням до об’‎єктивістського, фактографічного зображення дійсності та людських характерів, зумовлених біологічними, спадковими чинниками й соціально-матеріальним середовищем.

Неоромантизм – стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

“Нова драма” – сукупність тенденцій у європейській драматургії наприкінці XIX – на початку XX ст., які засвідчили перехід від традиційних засобів зображення до новітніх форм модернізму.

Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. Виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові – семантичні, стилістичні, набувати додаткових значень унаслідок взаємодії з іншими елементами твору.

Поема – великий твір (як правило, віршований), у якому поєднуються елементи лірики (вираження внутрішніх переживань, мрій, прагнень) та епосу (зображення зовнішніх подій, фактів), зображуються значні події та яскраві образи персонажів.

Поліфонізм (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – термін для визначення множинності поглядів на світ (боротьби ідей, полярних позицій, суперечливих думок) в одному творі, де права на остаточну істину не має ніхто (ані герої, ані автор).

Притча – повчальний алегоричний твір, у якому розповідь підпорядкована моралі, повчальному змісту. Характерні ознаки притчі: філософський зміст; використання алегорій та символів; прихований підтекст образів, епізодів, мотивів; афористичність мови.

Психологізм – художнє зображення внутрішнього світу персонажів, їхніх думок, переживань, бажань, розкриття складності та суперечливості духовних процесів, свідомого та підсвідомого, яскраво індивідуального та неповторного.

Реалізм (латин. realis – речовий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який полягає в усебічному відображенні відносин людини та середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Роман – один із жанрів художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу. Роман може бути пригодницьким, історичним, фантастичним, автобіографічним, виховним тощо.

Символізм (грецьк. symbolon – знак, символ, ознака) – одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” і пошуку “вічної істини”.

Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’‎ятистопного або шестистопного ямба, а саме: двох чотиривіршів з перехресним римуванням і двох тривіршів тернарного римування.

Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.

Терцина – строфа з трьох рядків п’‎ятистопного ямба, у якій середній рядок римується з крайніми – першим і третім – у наступній строфі (аба бвб вгв гдг і т. д.), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи.

Трансценденталізм (від латин. transcendens – те, що виходить за межі чого-небудь, підсвідоме) – самобутня релігійно-філософська й естетична система, за основу якої було взято вчення І. Канта про апріорне знання, яке нібито одвічно притаманне свідомості та є умовою будь-якого досвіду. Терміном “трансцендентний” позначається потойбічне, те, що знаходиться за межами людського пізнання.

СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ