Слідом за мрією в Єльдорадо
Страшні легенди про морських чудовиськ, скелях-убивць, велетнів-людожерів й інші жахи далеких країн відлякували боязких обивателів від подорожей в незвідані краї. Але в той же час з вуст в уста передавалися розповіді про незчисленні скарби, прекрасних принцес і еліксир безсмертя – казкових нагороди, які очікують удачливого шукача щастя.
Цілий ряд великих географічних відкриттів було зроблено завдяки легенді про Ельдорадо (“ель омбре дорадо” – по-іспанськи “позолочений людина”). Нібито десь у тропічній Америці є країна, де правитель вранці обсипає себе золотим піском, а ввечері омиває тіло в священному озері. За довгі роки з дня на день відбувався цей ритуал, в результаті якого дно озера встелене шаром золотого піску.
(Частка істини тут була. На північному заході Південної Америки у племені муисков при обряді посвячення в жерці в озеро кидали золоті вироби, а верховного жерця обсипали золотим піском. Ця подія відбувалася не часто, а тому ніяких надмірних багатств в озері не могла накопичитися.)
Конкістадори, вірячи чуткам, прагнули досягти Ельдорадо. Тим більше що до Іспанії прибували кораблі з коштовностями розграбованій імперії ацтеків, на території якої родовищ золота не було виявлено. Воно надходило до них з південних країн.
Губернатор “Нової Кастилії” Педро Авіла заснував в 1519 році на березі Південного моря (Тихого океану) порт Панаму – форпост для просування до Південної Америки. Перші походи на південь, до легендарного Ельдорадо, були безрезультатні. Тільки завдяки наполегливості та відвазі Франсіско Пісарро очолюваний ним загін дістався до багатьох поселень, де вдалося добути золотий та срібний посуд, вироби з тонких тканин. Цього виявилося замало для того, щоб розплатитися за боргами з кредиторами. Пісарро заточили у в’язницю, звідки його звільнили за наказом короля Карла I. Резонно розсудивши, що Пісарро здатний захопити ще більше багатств, король призначив його губернатором не підкорення поки “країни золота”.
У 1531 році з Панами на південь відправилися три каравели з 150-ю солдатами і 36-ю кавалеристами під керівництвом Франсіско Пісарро, який помічниками призначив трьох своїх братів: Ернандо, Хуана і Гонсало. Вони висадилися в затоці Гуаякіль, ведучи бої з індіанцями. Прибуло підкріплення, і іспанці рушили в глиб материка. Пісарро постарався використати чвари між тубільцями, зав’язуючи партнерські відносини з деякими вождями племен. Він і до верховного Інку Атауальпе з’явився без зброї, тим більше що перш отримав від нього подарунки і запрошення на зустріч. Потім Пісарро запросив владику інків до себе. Той прибув до позолоченому паланкіні з беззбройними слугами.
І тут іспанці показали, що заради золота вони готові на будь-які злочини. Із засідки вони накинулися на індіанців. Пісарро, схопивши Атауальпу за довге волосся, кинув його на землю і зв’язав. Армія інків, що стояла на віддалі, відступила без бою. Атауальпу як заручника заточили в кімнаті, де він, як розповідають, відміряв на стіні риску вище свого росту і запропонував за своє звільнення до цього рівня насипати золотих виробів.
Іспанцям стали доставляти золоту начиння в основному з храмів. Коли цей потік збіднів, Пісарро, звинувативши Атауальпу у змові і різних гріхах, стратив його. Імперія інків впала. До Іспанії був відправлений величезний вантаж золота.
Наступна військова експедиція на південь, очолювана Альмагро, видобула порівняно мало золота, зате зробила ряд великих географічних відкриттів. З надзвичайними труднощами, втрачаючи десятки іспанців і сотні індіанців, члени експедиції перейшли Центральні Анди, відкривши озера Тітікака і Поопо, плоскогір’я, долини великих і малих річок і повернулися через пустелю Атакама.
Тим часом інки повстали. Хуан Пісарро був убитий в бою, його брати Ернандо і Гонсало захищалися в обложеної фортеці. Повертаючись з походу, Альмагро розгромив армію інків і звільнив місто, проте наказавши взяти під варту братів Пісарро. Молодшому брату вдалося втекти, а за старшого Франсіско Пісарро обіцяв поступитися місто Куско. Але як тільки три брата зустрілися, вони спільно виступили проти Альмагро, взяли його в полон і стратили в 1538 році.
Через три роки прихильники страченого вбили Франсіско, а губернатором самовільно призначили молодшого брата Альмагро – Дієго. Незабаром за наказом короля йому відрубали голову. На цьому “епідемія страт” не скінчилася. Молодий Гонсало Пісарро відправився на пошуки Ельдорадо. Його загін подолав Анди, відкрив річки у верхів’ях Амазонки, страшно бідував в тропічних лісах і болотах, після чого з 340 іспанців залишилося в живих тільки 80. Не знайшовши жаданої країни золота, Гонсало деякий час залишався господарем срібних копалень, розбагатів і в 1544 році здійснив переворот, захопивши губернаторський пост. Через чотири роки його за наказом короля заарештували, засудивши до страти.
З чотирьох братів Пісарро помер на батьківщині лише старший – Ернандо (один з небагатьох конкістадорів, що дожили до похилого віку). А в Іспанії поширювалися, множилися, прикрашалися все новими домислами і переходили в інші країни чутки про Ельдорадо, де дахи храмів криті чистим золотом, а місцеві жителі, за відсутністю іншої, користуються посудом тільки зі срібла і золота.
Кілька експедицій, що відправилися з Іспанії на пошуки Ельдорадо, закінчилися повним провалом. У географічному відношенні найбільших успіхів добилися загони Ордаса і Еррери, що обстежили долину річки Оріноко і її лівої притоки Мети. Але “золоті гір” вони так і не виявили. Загін Франциско Орельяни, посланий Гонсало Пісарро на розвідку по річці, пізніше названої Амазонкою, вперше перетнув Південну Америку.
Пекучий інтерес до Ельдорадо відчули і німецькі банкіри, купивши право на землі Південної Америки, що примикають з півдня до Карибського моря. Перша їхня експедиція, яку очолював Амброзій Ехінгер (іспанці звали його Альфінгером), пройшла від порту Коро на захід уздовж узбережжя, нещадно звертаючи в рабство або вбиваючи місцевих жителів, грабуючи і спалюючи селища. Вони відкрили хребет Східну Кордильєри, але жадали тільки золота і рабів. Зрештою їх усіх убили індіанці.
Інший великий німецький загін в 1535 році пішов від Коро на південь. Керівник – фон Шпейер – обрав не найкращий маршрут, перетинаючи ліві притоки Оріноко серед лісів, боліт і рідкісних височин. Вони пройшли близько тисячі кілометрів. Одяг перетворилася на лахміття, сили у залишилися в живих були на межі. Вони дісталися до самого великого припливу Оріноко – Гуавьяре. Якби вони повернули на північний захід, то змогли б досягти “країни золота” (хоча і не казково багатою). Але вони згорнули на північний схід і, вступаючи в сутички з індіанцями, рушили в зворотний шлях.
Удачливіше виявився інший німецький авантюрист – Микола Федерман. Спочатку він теж пішов на південь, але потім повернув на південний захід, піднявся на Східну Кордильєри і досяг володінь індіанців муисков (Чибча), що відрізнялися порівняно високим культурним рівнем.
Трохи раніше в даний район прийшли іспанці, очолювані Педро Ередіа. Шлях їх виявився простіше і коротше: від розташованих значно західніше Коро портів Санта-Марта і Картахена – прямо на південь. Експедиція Ередіа протягом трьох років грабувала країну муисков, головним чином – храми і поховання знатних вождів і жерців. Золотих виробів було чимало, і всі іспанці незабаром стали багатіями.
Одним з першовідкривачів золотоносного району, де місцеві жителі добували дорогоцінний метал, був офіцер загону Ередіа португалець Жуан Сезар. Він із загоном перейшов з долини річки Отрато на схід, в долину Каука, лівої притоки Магдалени. Тут золото добували в річкових пісках. Під натиском індіанців конкістадори змушені були відступити, несучи з собою багатокілограмові торбинки з дорогоцінним металом.
Вгору за течією Магдалени, переходячи водоспади і перекати, через нетрі й болота рухався Гонсало Хіменес Кесада, який був упевнений, що наближається до Ельдорадо: адже одного разу він зустрів судно індіанців, що торгували сіллю, відмінними тканинами і золотими кільцями.
Дійсно, на плоскогір’ї Кундінамарка вони побачили ідилічну картину: серед полів маїсу (кукурудзи) і картоплі, пересічених хорошими дорогами, розкинулися селища, де дахи невеликих храмів були покриті золотими пластинками. З усіх корисних копалин Муіскі добували тільки сіль і золото, яке вважалося символом сонячного божества. У храмах малася золота начиння, а найбільше коштовностей знаходилося в гробницях разом з набальзамованого тілами.
Кесада силою і хитрістю поступово захоплював цю територію, заклавши фортецю Санта-Фе (тепер столиця Колумбії Богота). Несподівано їх загони, що просувалися на південь, зіткнулися із загонами Белалькасар, які просувалися з півдня, від Тихого океану на північ і встигли вже награбувати чимало золота. А на сході назустріч людям Кесади вийшли змучені, в лахмітті німецькі найманці Федерман.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)