Скорочено – ЧЕРВОНА ШАПОЧКА – ЄВГЕН ДУДАР – 8 КЛАС
Стара казка на новий лад
В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню – розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка – подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою.
Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
– Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона вже. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
– Тільки спіши, – каже мати, – поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З’їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны.
Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны…
Як тут з кущів виходить Вовк. Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
А-а-а! – гаркнув. – Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе Уїм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.
– Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну.
Вонк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
– Поїхали!
– Куди? – перелякався Вовк.
– Куди-небудь! – пришпорила боки Вовка дерев’яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під’їхала до бабусиної хати, зайшла у світлицю:
– Чао предкам!
– Дитино рідна! – сплеснула в долоні бабуся. – А ти де в таку ринь тут узялася?
– Ша! – приклала пальця до вуст Червона Шапочка. – Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
– Господь з тобою, дитино! А хіба ти не з дому?..
– Дай щось пошамати! – сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
– Нема, дитино, – каже бабуся. – Бо я хворіла.
– Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
– Гроші давай! – хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв’язала. Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
– На. Нема більше.
– Тоді я тебе з’їм! – налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
— Не маю, внученько! їй-богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає:
– Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:
– А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний. Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш…
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білочубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка з набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає…
Коментар
Гумореска Є. Дударя викриває недоліки у вихованні сучасної молоді. Його Червона Шапочка нагадує багатьох сучасних підлітків, для яких духовність, чесність, ввічливість, повага до старших – лише порожні слова. На прикладі своєї героїні автор висміює ту частину нинішньої молоді, яка п’є, палить, розмовляє молодіжним жаргоном, не поважає старших, живе виключно споживацькими інтересами.
Підтекст цього на перший погляд смішного, дотепного твору досить серйозний. Письменник порушує вічні проблеми батьків і дітей, добра і зла, справжніх і фальшивих цінностей. Майбутнє України й усього світу залежить від нового, підростаючого покоління. Тому і дорослим, і дітям треба постійно вдосконалюватися, ставати кращими, розумнішими, добрішими, щоб гідно виховати своїх нащадків, за яких ніколи не буде соромно!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)