Скарб царя Пріама
В кінці 1880-х років весь світ облетіла сенсація: дослідник Генріх Шліман розкопав стародавню Трою! Ту Трою, яку вважали казкою не тільки великі поети Гете і Байрон, але і багато європейських вчені.
У XIX столітті вже мало хто вірив, що Троя реально існувала і що її можна знайти. Сам Генріх Шліман мрією про Троє загорівся ще в дитинстві, коли побачив в подарованій батьком на Різдво книзі “Всесвітня історія для дітей” картинку із зображенням загибелі цього славного міста. Хлопчик не хотів вірити, що Троя безповоротно загинула і нічого не залишилося від настільки могутнього колись міста. Вже будучи дорослим, Шліман вирішив будь-що-будь знайти сліди героїв “Іліади” та “Одіссеї”. Вперше він відвідав “Трою” в 1869 році, з великими труднощами отримавши від турецького паші дозвіл на розкопки. За договором Шліман повинен був віддавати половину (за іншими даними – дві третини) всіх знайдених цінностей Високій Порті.
Розкопки почалися в 1871 році на північному заході Туреччини – на пагорбі Гіссарлик, недалеко від протоки Дарданелли. З античних часів море вже відступило від берега на сім кілометрів, і можна було тільки здогадуватися, що колись тут був портове місто. Рівнина була неродючою, працювати на грунті було важко, особливо в умовах спеки і малярії. Але все ж тут виріс археологічний табір. Сюди для Шлімана поставляли інвентар для розкопок, а згодом побудували навіть вузькоколійку.
Найвдалішим виявився сезон 1873 року. Саме тоді були знайдені скарби, названі Шліманом “скарбом Пріама”.
До речі, сучасні розкопки показали, що Шліман спочатку знайшов не гомеровскую Трою, а ще більше стародавнє поселення. Але тоді німецькому археологу здавалося, що він ходить по вулицях, де колись ходив цар Пріам – саме його син викрав у спартанця Менелая його дружину – прекрасну Єлену.
Сенсаційна запис “Знайшов скарб царя Пріама” з’явилася в щоденнику Шлімана 17 червня 1873 року. У цей день робітники розкопали ділянку поблизу міського муру, де (по Гомеру) Андромаха прощалася з Гектором перед його відходом на поєдинок з Ахіллом. Рано вранці в розкопі щось блиснуло. Побоюючись з боку робітників крадіжки, Шліман відпустив усіх, спустився в траншею і забрав до себе в будинок все, що виявив.
Скарб царя Пріама – більше десяти тисяч речей – перебував в срібному дворучному посудині. Крім тисячі золотих намистин, там були намиста, браслети, сережки, скроневі кільця, налобная золота стрічка і дві золоті діадеми. Був тут і масивний золотий посудину (вагою близько шестисот грамів), який, ймовірно, призначався для ритуальних жертвоприносин.
Самі намистини були дуже різноманітні за формою: дрібний бісер, тонкі трубочки, намистинки з пелюстками. Коли берлінський реставратор Кукенбург виконав реконструкцію нагрудної прикраси, у нього вийшло двадцять чудових ниток намиста. На нижньої нитки було підвішено сорок сім золотих стрижнів, а в центрі розташовувався стрижень особливий, з тонкими нарізками.
Знайдені в скарбі Пріама часточкові сережки були виконані у вигляді півкільця, звитого з зволікань (від двох до семи). Серед кілець зустрічалися великі масивні екземпляри з товстою голкою. У вуха такі сережки явно не втягали, і вчені згодом назвали їх скроневими кільцями.
Дуже вишукані сережки мали форму кошички, до якої знизу були прикріплені тонкі ланцюжки з висячими на них стилізованими фігурками богині. Робота древніх ювелірів вражала майстерністю. Сережки були прикрашені зерню і філігранню.
На думку фахівців, такі речі могли бути виготовлені тільки з допомогою збільшувального скла. І справді, в останньому скарбі було знайдено багато лінз з гірського кришталю, деякі з них давали дворазове збільшення.
Крім золотих речей в троянського скарбі були знайдені кістки домашніх тварин, а також насіння різних рослин. Знаряддя і сокири були кам’яні, жодного – з міді. Численні глиняні судини були частково виконані руками, а деякі – на гончарному крузі.
З троянських знахідок сам Генріх Шліман особливо цінував ритуальні сокири-молоти, знайдені ним в 1890 році. Ці сокири-молоти відносяться до шедеврів світового мистецтва. Досконалість їх таке велике, що деякі вчені засумнівалися в тому, що їх могли зробити в середині III тисячоліття до н. е. Всі вони добре збереглися, лише один (з афганського лазуриту) був пошкоджений. Ймовірно, він використовувався в ритуалі.
На двох сокирах вчені виявили сліди позолоти. Ці сокири могли бути атрибутами царя або цариці, що виконували жрецькі функції.
З знайденого під час розкопок Шліман так нічого і не віддав Порті. Замість цього таємно все переправив до Афін. Висока Порта визнала себе пограбованої і порушила проти Шлімана справу про приховуванні національних скарбів. У 1874 році в Афінах відбувся суд. За його рішенням Шліман повинен був сплатити грошовий штраф (треба сказати, досить помірний).
Надалі відносини з Туреччиною у Шлімана налагодилися, і він ще кілька разів поновлював розкопки.
А що ж скарби? Генріх Шліман хотів подарувати їх улюбленої Елладі, але грецький парламент не прийняв дару. Тоді Шліман став пропонувати придбати свої знахідки музеям Європи – Британському національному музею, Лувру, Ермітажу і іншим.
Переконуючи французька влада купити у нього скарб Трої, Шліман підкреслював, що мова йде про унікальні предмети троянського походження. Одне тільки це слово, говорив він, змусить тремтіти все серця і буде щороку залучати до Парижа мільйони відвідувачів. І тим не менше музей не хотів прийняти троянські скарби, хоча в їх числі були такі шедеври, як дві діадеми, одна з яких була зроблена з більш ніж шістнадцяти тясяч ланок золотого ланцюжка.
А вся справа в тому, що Г. Шліман уславився великим містифікатором. Підозрювали, що він компонував свої скарби з речей різного походження. Знайдені їм предмети не співвідносилися з археологічним контекстом, одні не стикувалися з іншими. Обставини знахідки скарбу Пріама теж виглядали сумнівно. Так, наприклад, Софія Шліман, яка нібито була присутня при цьому, насправді в ті дні перебувала в Афінах, де доглядала за хворим батьком.
Нарешті в 1881 році скарби царя Пріама прихильно прийняв Берлінський музей. Генріх Шліман підкреслив, що він подарував їх німецькому народові. На знак подяки йому присвоїли звання почесного громадянина Берліна.
Так троянський скарб опинився в Берлінському музеї давньої і найдавнішої історії. Перед Другою світовою війною директор музею, передбачаючи небезпеку загибелі безцінних знахідок, упакував їх і зберігав в бункері в районі Тіргартен.
При падінні Берліна троянський скарб був переданий радянському командуванню, і в червні 1945 року його відправили в Москву двісті п’ятдесят (дев’ять предметів, в тому числі і троянський скарб) і частково в Ленінград (чотириста чотирнадцять предметів із бронзи, глини і міді). Правда, в недавно опублікованих спогадах А. Білокопитова (він вивозив з поваленого Берліна Пергамський вівтар і скарб Пріама) повідомлялося, що скарби Трої він випадково виявив в непоказних дерев’яних ящиках в бункері зенітної батареї берлінського зоопарку.
У Радянському Союзі трофеї з Берліна зберігалися в режимі особливої секретності, і тільки в 1993 році уряд Росії оголосив, що скарби Трої знаходяться в Москві.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)