Сіверяни

Вони займали поречье Десни, Сейму і Сули і в давнину були самим північним східнослов’янським плем’ям. Коли ж слов’яни розселилися до Новгорода Великого і Белоозера, вони зберегли свою колишню назву, хоча початковий його сенс виявився втраченим. У їхніх землях стояли міста Новгород Сіверський, Листвен і Чернігів.

Нестор вважає, що вони сталися з кривичів, частина яких розселилася по названих річках.
Жили вони общинами, і про князів сіверян ніяких звісток немає. Відомі їхні міста Любеч, Переяславль, причому вже в X столітті вони відомі візантійцям, оскільки звідти прибували купці. Костянтин Багрянородний пише, що щорічно у Києва сходяться човни з Любеча та Чернігова для відправлення до Константинополя. Також сіверяни вели велику торгівлю з Хазарією і Камской Булгарією. У столиці Хазарії, Итиле, була особлива слобода для северянське купців, де містилися їхні житла і комори з товарами; вони там жили товариствами, по своїх торгових справах іноді досить довго проживали в Итиле і Булгар і в одній гаю мали свою особливу кумірніци, куди приходили для жертвоприношень. З цих країн купці привозили додому золото, срібло, грецькі парчі та інші товари.
У VIII – на початку IX ст. сіверяни платили данину хозарам, а наприкінці IX в. разом з полянами стали підставою Київської держави. У 907 році жителі півночі брали участь у поході Олега Віщого на Візантію.

Відомі залишки численних северских поселень VIII-X століть.
Мешканці півночі займалися землеробством ріллі, скотарством, різними ремеслами.
Востаннє назву “сіверяни” згадується в літописі під 1024 роком.
Вони дали найменування Сіверському князівству, найвідоміший правитель якого – Ігор Сіверський (1151-1202), герой “Слова о полку Ігоревім”. Назви “северские міста”, “Сіверська земля” зберігалися аж до XVI-XVII століть.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Сіверяни