Системи римського права
Вивчимо систему римського права, виявимо гілки римського приватного права.
Римське приватне право представлено трьома гілками, які сформувалися в єдину систему в різний час.
Першу гілку становили норми квиритского (цивільного) права, освіту і розвиток якого припадає на період з VI століття по середину III століття до н. е. Норми найдавнішого права регламентували відносини лише між квірітамі – римськими громадянами.
Розвиток торгівлі, сільського господарства, ремесел, приватних майнових відносин і всієї рабовласницької системи господарства сприяли подальшому прогресу римського приватного права. Норми квиритского права вже не могли врегулювати розвиток системи торгово-грошових відносин.
Реальність сприяла приведення системи старих норм у відповідність з новими умовами життя суспільства. З цієї причини поряд з квиритским правом утворилося преторское право (ius praetorium) як друга гілка приватного права. Дана система оформилася з едиктів магістратів, особливо преторских едиктів.
У процесі судової діяльності претори не скасовували і не змінювали норми квиритского права, а тільки надавали положенням старих законів нове значення (позбавляли сили те чи інше положення цивільного права). Виробляючи захист системи нових відносин, претори реалізували наступний крок. За допомогою едиктів вони почали заповнювати прогалини цивільного права, усуваючи тим самим їх недоліки.
Згодом в преторські едикти включалися формули, спрямовані на трансформацію системи норм римського цивільного права. Преторский едикт показував шляху для визнання нових відносин. Формуючи засоби захисту всупереч цивільному праву або в його доповнення, едикт претора створював систему нових форм права.
Норми преторського права (як і норми квиритского права) регламентували відносини між римськими громадянами. Однак на відміну від останніх дані норми були позбавлені формалізму, релігійної обрядовості і символіки.
До основам преторського права ставилися принципи доброго сумління, справедливості, гуманності, раціоналістичний вчення про природне право. Згідно природному праву всі люди рівні і народжуються вільними. З принципу справедливості встановлювалося рівність римських громадян перед законом. Принцип гуманізму припускав шанобливе ставлення до особистості.
Торговий обмін між Римом і іншими територіями Римської держави робив за необхідне створення системи правових норм, які повинні були мати прийнятний характер для здійснення угод за участю іноземних громадян.
З цієї причини в республіканський період оформилася ще одна система римського приватного права – “право народів”. Дана система включала в себе інститути римського права та норми права Греції, Єгипту і ряду інших держав.
На відміну від квіртского і преторського права норми “права народів” регламентували відносини між римськими громадянами і перегринами, а також між перегрінами на території Римської держави. Зазначене право в порівнянні з римським правом найдавнішого періоду характеризувалося простотою, гнучкістю, відсутністю формальностей.
Споконвічне римське приватне право і “право народів” протягом довгого часу доповнювали один одного. При цьому вплив “права народів” на квиритское право було значним. В результаті система квиритского права стала втрачати свої характерні риси.
З плином часу спостерігалося зближення всіх трьох систем права. Якщо на початку III століття н. е. вони ще зберігали ряд характерних відмінностей, то вже до середини IV століття всі три гілки об’єдналися в єдине римське приватне право.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)