СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ОЦІНКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
Багатоаспектність категорії оцінки спричинила її лінгвістичне вивчення у різних напрямах: комунікативному, лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Проблема особливості вираження оцінності у текстах певного стилю є однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики. Це зумовлено характерною для сучасної науки про мову активізацією уваги до функціонально-семантичних категорій у слов’янському мовознавстві. Є ряд досліджень, які стосуються різних аспектів категорії оцінки (Н. Д. Арутюнова, Е. М. Вольф, А. А. Івін, М. В. Ляпон, С. М. Проскуріна, Т. В. Радзієвська).
У даній статті накреслено основні напрямки у дослідженні проблеми категорії оцінки та засобів її вираження у публіцистичному мовленні.
Оцінність мовних засобів є головною рисою мови публіцистичного стилю, визначальною на всіх його рівнях. У межах стилю формуються спеціалізовані соціально-оцінні засоби, які насичуються соціально-політичним змістом та чітко розподіляються на позитивно-оцінні та негативно-оцінні.
Тенденція до оцінності у синтаксисі публіцистики проявляється широко та багатоаспектно. Різні оцінні засоби, характерні для синтаксису публіцистичного мовлення, можна об’єднати у декілька груп: вставні слова, вставлені конструкції, діалогічні репліки.
Дослідження специфіки вставних та вставлених конструкцій має давню традицію – у працях В. В. Виноградова, А. Б. Шапіро, А. І. Анікіна. Крім того, останнім часом з’явилося багато нових праць, зокрема Т. В. Акимової, А. Ф. Прияткіної та спеціальних дисертацій, присвячених окремим аспектам вивчення цих синтаксично-семантичних утворень.
Вставні слова у текстах публіцистичного мовлення насамперед виражають емоційну оцінку повідомлюваних фактів чи явищ дійсності з боку того, хто їх сприймає. Прикладами можуть бути: на жаль (“-“), як на біду (“-“), на радість (“+”), на щастя (“+”) та ін. На жаль, через різні причини довіра до науки виявилась підірваною [1, C. 113]. Оцінка дійсності зі знаком “-“.
Вставлені конструкції у текстах публіцистичного стилю містять оцінку та емоційно-експресивні зауваження автора. “Це ні що інше, як відгук мовної системи на потреби колективної мовної свідомості у вербалізації контролю над мовною діяльністю” [2, С.7]. Наприклад: То святий обов’язок тих, хто покликаний це робити, й велике щастя, коли обидві ці іпостасі – обов’язок і покликання – зливаються, доповнюючи й надихаючи одна одну, що притаманно лише людям певного рівня культури. Культури не нахапаної, поверхової (за дошкульною атестацією О. С. Пушкіна: “мы все учились понемногу, чему-небудь и как-нибудь”), у сухозлотці манер і поз… [3, C.135]. Вставлена конструкція посилює негативну оцінку прикметників нахапаної, поверхової.
Особливе місце в оцінних мовних актах займають діалогічні пари, де один з елементів чи обидва (перша і друга репліка) передбачають оцінний вираз. Наприклад: – Зв’язковий сказав, що боїв дорогою не було. Це добре [4, C. 126]. Ситуація оцінюється зі знаком “+”.
Отже, мова публіцистики не тільки “називає” поняття, явища, факти, речі, людей та повідомляє про них, вона також покликана активно діяти на маси читачів певним чином, доносити ті чи інші ідеї та твердження. Виконання цього завдання зумовлює наявність у мові публіцистики елементів оцінності та образності, що виконують експресивну функцію. Пропоноване дослідження дасть змогу розвинути нові підходи до проблеми “критеріїв” оцінки, що є одним із найскладніших та суперечливих питань лінгвістичної теорії оцінки.
Гродзінський А. А що – завтра? // Київ.- 1987.- №12.- С. 110-149.
Лазаренко С. И. Синтаксические способы выражения речевой оценки // Русская филология. Украинский вестник.- 1994.- №4.- С. 6-9.
Решетилов В. Не розірвати б серце… // Київ.- 1987.- №10.- С. 132-142.
Хитриченко І. Месники (розділи з документальної повісті) // Київ.- 1987.- №10.- С. 121-130.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)