Синдром цитолізу

Патофізіологічна основа синдрому цитолізу – порушення цілісності плазматично їмембрани гепатоцитів і їх органел з розвитком гиперферментемии. Виражена гиперферментемия при надходженні в кров цитозольних ферментів характерна для інфекційного гепатиту, лікарських і токсичних пошкоджень печінки, отруєнь, декомпенсованих цирозів, перифокального запалення паренхіми при холангітах. У ензимодіагностики синдрому цитолізу домінує визначення

Активності АЛТ, АСТ і ЛДГ. У нормі активність як АЛТ, так і АСТ в крові не перевищує 24 МО / л; в межах 100 МО / л гіперферментемію розглядають як “сіру зону”, що може бути пов’язано з реактивними змінами в гепатоцитах. Активність АЛТ вище 100 МО / л свідчить про поразку паренхіми печінки. Збільшення активності АЛТ в 100-200 разів (до 2-6 тис. МО / л) відображає велике ураження гепатоцитів при вірусному гепатиті і отруєнні органічними розчинниками.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Синдром цитолізу