СИН – ІГОР РОСОХОВАТСЬКИЙ
СИН
Вони стояли біля входу у величезну напівпрозо-
Ру будівлю, схожу на аеровокзал кінця XX сторіччя.
– Ми стільки разів уявляли його перші кроки…- мо-
Вив старий. Він був сухорлявим, підтягнутим, струнким.
Про його похилий вік свідчило тільки сиве волосся.
– А тепер побачимо, як син це зробить і… перестанемо
Уявляти,-відгукнувся щуплий юнак-математик з пташи-
Ним профілем і насмішкуватим поглядом.
Кремезний, ніби витесаний із стелі, чоловік повернув
До нього голову:
– Так і не придумали, як його назвати?
Юнак кивнув на старого:
– Це його син. Нехай він і дасть йому ім’я.
Старий заперечливо похитав головою, й біле пасмо во-
Лосся впало на круте чоло.
– Розкажи ще раз про його руки й топодюзи. Ти це
Вмієш… Про очі, що бачитимуть сховане від нас,- із неспо-
Діваною ніжністю попросив чоловік
– А ти можеш сказати, що він вчинить в тому чи іншо-
Му випадку? – запитав юнак, і в його словах був іронічний
Натяк.- Творець обов’язково повинен це знати. Своєрідна
Техніка безпеки.
Чоловік докірливо похитав головою, а старий навіть не
Ворухнувся. Він не відводив погляду від дверей.
Так і не відкинувши пасмо волосся з чола, він увімкнув
Мікрофон, що висів на його грудях. Тепер старого могли
Бачити й чути всі люди Землі, а також ті, що оселилися на
Марсі й Венері та на штучних супутниках. Він мовив хрип-
Луватим від хвилювання голосом:
– Зараз ви побачите першу штучну розумну істоту,
Створену в Об’єднаному науковому центрі. Ми умовно на-
Звали її Сином, бо поки що не придумали іншого імені.
Деякі з телеглядачів пригадали, що єдиний син старого
Загинув під час першої експедиції до земного ядра.
Двері розчинилися. З них вийшов триметровий велет.
Його обличчя не можна було назвати ні красивим, ні пре-
Красним: у словниках Землі не було досьогодні гідних слів,
Щоб описати його. Найкращі художники й скульптори пла-
Нети створювали риси його зовнішності, які біологам на-
Лежало відтворити в штучній нев’янучій плоті.
Велет зупинився перед трьома людьми – трьома з мі-
Льйонів своїх творців. Вони уважно дивилися на нього.
Старий, ніби кидаючи виклик природі, думав: “Ти при-
Рекла мене на смерть, проте я зміг створити сина безсмерт-
Ним”. В його пам’яті зринув спомин, який він завжди беріг,
Мов амулет.
Примружившись, ніби подумки роздивляючись на себе
В уявне дзеркало, юнак-математик розмірковував:
“Ця тонка шия, кривий ніс і бліді вуста – подарунок
Мені у день народження від її величності природи. Вона
Поскупилася на силу й здоров’я, вирішивши, що й так за-
Надто потрудилася для мене. Та чи могла вона передбачи-
Ти, що я візьму участь у створенні сина? Моя слабкість і
Його міць – це, мабуть, найбільший із відомих мені пара-
Доксів”.
Чоловік супив кошлаті брови, стояв нерухомо, ще біль-
Ше нагадуючи кам’яну статую. Важкі, мов брили, думки
Зринали в його голові: “Чи ж правильно ми робимо, запи-
Савши в його пам’ять усі відомості з історії людства? Про
Війну, розбій і поневолення… Ось ми створимо його братів.
Вони повинні знати про помилки людей, щоб не повторити
Їх. Ніколи й ні за яких обставин. Проте, знаючи про все
Це, як вони поставляться до нас? Що думатимуть про нас?
Якщо б запрограмувати в них любов до людини… Шкода,
Що це неможливо. Син і його брати подорожуватимуть у
Космосі, заселятимуть далекі планети, робитимуть їх при-
Датними для життя людей. Необхідно дати їм в усьому
Право вільного вибору. І ось до чого це привело. Ми знаємо
Більше, ніж будь-який батько – знаємо схему організму
Сина, проте не знаємо, що він про нас думає”.
Старий торкнувся рукою мікрофона і мовив, зверта-
Ючись до сина:
– Ми створили тебе, але не придумали ім’я. Як би ти
Хотів називатися?
На кілька хвилин запала тиша. Вона простягнулася
Незримою пеленою, огортаючи людей – від Землі до Мі-
Сяця, до штучних супутників, до Марса й Венери. Лю-
Ди біля екранів сиділи мовчки, напружено чекали, що ска-
Же син.
“Може, він схоче називатися суперменом? – думав один
З них.- Що ж, він здатен на більше, ніж будь-який з нас!
Він може створити навколо свого тіла енергетичну оболон-
Ку і вільно пересуватися в космосі. Йому не страшні ні ви-
Сокі, ні низькі температури. Він може заміняти свої органи,
Добудовувати й удосконалювати себе. За мить його мозок
Здатен здійснити мільйони найскладніших обчислювань.
Він не боїться ніяких хвороб…”
Мерехтіли екрани – здавалося, що думки людей вда-
Ряють у них, вибиваючи сріблясті іскорки…
Старий терпляче чекав, думаючи про щось своє. Він
Згадав день, коли його рідний син із товаришами вирушав
На “Білому кроті” до земного ядра. По радіо й телебачен-
Ню тоді багато говорили про диво техніки – землепрохідну
Машину із захисним полем. Старий слухав ці передачі (між
Іншим, тоді він ще не був старим) й уявляв собі тисячо-
Кілометрові товщі граніту, базальту, піску, глини, магми,
Через які проляже шлях вутлої шкаралупки з пасажира-
Ми, які в мільйони разів тендітніші за неї. Чому він тоді
Не умовив сина залишитись? З тієї ж причини, з якої бать-
Ко посилає сина в бій? Чи, може, через батьківську гор-
Дість? Згадуючи це, він страждає й сьогодні, хоч минуло
Так багато років.
Старий добре пам’ятає: він навідався тоді в підземну
Лабораторію до Марії й побачив у ЇЇ руках стрічку сейсмо-
Графа із зубцями коливань, із стрімкими піками й глибо-
Кими спадами – відображення нерівного пульсу Землі.
І йому здалося, що на цій стрічці б’ється пульс його сина,
Який линув із глибин планети. Можливо, саме тоді він і
Поклав собі створити невразливого сина, який пройде там,
Де не зміг пройти перший?
І він працював, не зважаючи на втому, а коли йому
Здавалося, що проблему не розв’язати, то згадував стрічку
Сейсмографа. І якщо декотрі люди повірили, що він справ-
Ді не міг дати назви своєму дітиську, то вони помилялися.
Річ у тім, що він просто придумав перший іспит синові.
А син усміхнувся, і в його усмішці могли б уміститися
Всі сяючі екрани. Він – істота, яка здатна чинити все, що
В стародавні часи приписували лише богу,- тихо попро-
Сив:
– Назвіть мене Людиною…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)