СИМВОЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон – знак, ознака, прикмета, символ) – одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 1870-1880-х рр. Основний принцип символістів – художнє осмислення дійсності через багато – аспектні образи-символи. Однак символізм як тип світогляду існував ще з античних часів.
У малярстві в стилі символізму творили художники Густав Клімт, Поль Гоген, Мікалоюс Чюрльоніс. Вершиною майстерності австрійського художника Г. Клімта вважають картину “Поцілунок”. На полотні зображена закохана пара, вдягнена в мозаїчний одяг, що становить дифузне тло для двох молодих облич, які злилися в поцілунку.
В образотворчому мистецтві символізм виявив себе химерністю ліній і барв, багатозначністю й закодованістю змісту. Художники використовували у ролі символів і кольори, кожна деталь несла свою ідею, спонукала до пошуків прихованого митцем смислу.
Прикладом такої багатозначності може слугувати картина П. Гогена “Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?” На відміну від словесного тексту, її слід “читати” справа наліво. Три групи фігур ілюструють відповіді на запитання, винесені художником у назву полотна. Спляча дитина – людська душа в період її дотілесного втілення, три жінки з дитям – початок життя. Середня група образів уособлює сенс людського існування, зрілість, дорослість, а чоловік, який зриває плід, – символ прагнення земної цивілізації до осягнення таємниць Всесвіту. За трактуванням самого П. Гогена, третя частина картини – це жінка, до якої наближається смерть, тому біля її ніг “дивний білий птах”. Блакитний ідол-кумир на задньому плані картини символізує “потойбічний світ”.
Густав Клімт. Поцілунок (1907-1908)
Поль Гоген. Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо? (1897-1898)
Символістом вважають литовського художника і композитора М. Чюрльоніса. Його картина “Соната моря” – це зображення водночас і жахливого шторму, між двома хвилями якого видно чотири безпомічні вітрильники, і пащі акули, і клавіші демонічного фортепіано чи рояля, на якому грає буря.
Попередником і зачинателем символізму в літературі вважають Шарля Бодлера. У сонеті “Відповідності” митець змалював природу як “ліс символів”, крізь який прямує людина. У 1880-1890-х рр. у Франції з’являються послідовники Шарля Бодлера, серед яких Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме. Із символізмом повязана також творчість видатних письменників і за межами Франції: Еміля Верхарна, Моріса Метерлінка, Райнера Марії Рільке, Гергарта Гауптмана, Генріка Ібсена, Оскара Вайлда, Валерія Брюсова, Олександра Блока, Андрія Белого.
Символісти відмовилися від фотографічного відтворення дійсності. їхньою метою було не називання предмета свого замилування, а натяк на нього. У “Маніфесті символізму” (1886), який вважають теоретичним обгрунтуванням цього напряму, поет Жан Мореас заявив, що справжній митець повинен передавати свої враження й почуття, викликані ними, а слово у літературі може функціонувати як натяк, образ-загадка, що їх пропонує читачам поет, який інтуїтивно пізнає істину, “таємничішу і глибшу, ніж правда матеріальна”.
Мікалоюс Чюрльоніс. Фінал (Соната моря) (1908)
Основні ознаки символізму
Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові. Йому властиві багатозначність, сугестивність1 образів, складні метафори, натяки, асоціації. Утім, конкретні предмети і явища символісти не відкидають цілком. Крізь них вони завжди бачать незвичайне, містичне, невпізнаване.
Символ пов’язує земне та емпіричне з вічним, із глибинами душі, з іншими світами. У символізмі органічно зливаються два змісти: очевидний і прихований.
Цей прихований зміст може мати нескінченні
Варіанти тлумачення.
Осягнути ідею, на думку символістів, може лише мистецтво, і головною в цьому виступає музика, а також – поезія, якщо вона використовує музичні засоби.
Символісти створюють асонанси, алітерації, використовують музичні жанри і принципи композиційної побудови музичних творів для поезії та прози. А. Рембо в сонеті “Голосівки” стверджував, що навіть звуки є символами, які мають колір: а – чорний, е – білий, і – червоний, и – зелений, о – голубий.
1 Сугетивність – тут: властивість навіювати читачеві певні уявлення і настрій.
“Назвати предмет – отже, на три чверті зруйнувати насолоду від вірша – насолоду, яка міститься в самому процесі поступового і неквапливого розгадування; підказати за допомогою натяку – ось мета, ось ідеал. Досконале володіння цією таємницею якраз і створює символ…”
Стефан Малларме
“Музика ідеально виражає символ… із символу бризкає музика. Вона проминає свідомість… Символ пробуджує музику душі”.
Андрій Белый
Мікалоюс Чюрльоніс. Рай (1909)
Мікалоюс Чюрльоніс. Алегро (Соната сонця) (1907)
У символістів панує “дух” музики і ритму, на відміну від романтиків, які любили предмети, барви і лінії. Символісти намагалися вийти за рамки буденності. Вони відкидали консервативну суспільну мораль, зверталися до екзотичних і табуйованих1 тем, намагалися заглибитися в “світ у собі”, віддавали перевагу витонченій формі над змістом.
В українській літературі символізм пройшов три етапи розвитку.
Перший етап Богдан Рубчак і Мікулаш Неврлий назвали передсимволізмом, або пресимволізмом. Він тривав до 1917 р. і втілився у творчості Миколи Вороного, Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Петра Карманського, Миколи Філянського. Треба зауважити, що до символізму як стилю ці автори зверталися епізодично й відповідних творів у їхньому доробку мало.
Зразком символізму у творчості Олександра Олеся (1878-1844) може слугувати вірш “Айстри”, які розцвіли пізньої осені, передчасно загинули від приморозку, а вже наступного дня після їхньої смерті настала тривала тепла погода:
І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, –
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!
Перша збірка поета – “З журбою радість обнялась”, яка мала виразну символіку вже в поетиці назви, вийшла друком 1907 р. Михайло Грушевський справедливо наголошував, що ця збірка розірвала піввікове коло наслідування Тараса Шевченка, оживила українську поезію. Олександр Олесь був талановитим музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі, “які жили у великій злагоді й приязні з його музою”. Леся Українка, як згадував Климент Квітка, ще “по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її як ліричний поет”.
На збірку “З журбою радість обнялась” із захопленням відгукнувся Іван Франко, який назвав Олександра Олеся “майстром віршової форми і легких граціозних пісень”, а Микола Лисенко створив музику на тексти віршів: “Айстри”, “Сміються, плачуть солов’ї”, “Гроза пройшла, зітхнули трави”, Кирило Стеценко – на поезію “Сосна”, Станіслав Людкевич – “Тайна”, Яків Степовий – “Не беріть із зеленого лугу верби…”.
Олександр Олесь. Фото (1930-ті рр.)
А Михайло Жук. Казка
1909 р. Олександр Олесь написав драматичний етюд “По дорозі в Казку”, дуже близький до драматичних мініатюр визнаного символіста М. Метерлінка. Митець поєднав символістську поетику з неоромантичним змалюванням героя, що засвідчують його “Драматичні етюди” (1914), до яких увійшли такі твори, як “Злотна нитка”,
“Тихого вечора”, “Осінь”, “На свій шлях”, “При світлі ватри”, “Танець життя”, у яких також виявилося новаторство Олеся.
Емігрантська доля, туга за Україною, роздуми про особливу роль інтелігенції у житті народу, проблема впливу влади на митця лягли в основу віршів цього поета, коли він вимушено опинився на чужині. Приклад громадянської лірики – вірш “Яка краса – відродження країни”. Олександру Олесю належать слова: “Христос воскрес – воскресне Україна!” Це своєрідний “поклик до братів-слов’ян”, що породжує літературні перегуки з посланням Тараса Шевченка “І мертвим, і живим…”.
Миколу Вороного (1871-1938) називають речником українського символізму. Саме він проголосив гасла “чистого мистецтва”. На сторінках “Літературно-наукового вісника” М. Вороний у своїй “Відозві” кинув українським письменникам клич “змістом і формою… наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур”. Сергій Єфремов назвав “Відозву” “маніфестом українського модернізму”. Літературознавець Олександр Білецький наголошував на спорідненості лірики М. Вороного і С. Малларме, вказував на близькість художніх світів М. Вороного та П. Верлена, у яких домінували музичність, ритмічність, психологізм, роздвоєність.
“Відозва” викликала активне обговорення. І. Франко прокоментував позицію М. Вороного як “ідеаліста непоправного”. Між ними зав’язалася плідна дискусія, про яку ми вже вели мову під час вивчення творчості І. Франка. Взявши епіграфом слова Ш. Бодлера “Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність”, М. Вороний намагався пояснити, якими мають бути поезія та завдання митця, адже поезія не терпить усталених рамок і живе за іншими законами – законами краси. Український символізм якраз відповідав цій специфіці. Найближчий до символізму М. Вороний у вірші “Інфанта1”.
У цьому образі-символі поезії М. Вороного постає дівчина-весна, дівчина-краса, символічний образ дівчини – першої-любові – ідеальний, але узагальнений образ жіночої вроди. Ліричний герой М. Вороного інтуїтивно відчуває, що революційні події і кохання несумісні, як несумісне насильство й щастя, жорстокість і диво:
“Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла… / А наді мною Революція / В червоній заграві пливла”.
Микола Вороний
1 Інфанта – титул неповнолітньої королівни, дочки короля Іспанії і Португалії.
Дієго Веласкес. Портрет інфанти Маргарити (1653)
Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. Так, музичність поезії “Блакитна Панна” досягається багатством внутрішніх рим, алітерацій, асонансів: [і], [а], [о], [н], [с]. Зорові образи поєднуються зі слуховими, створюючи ефект танцю: “В сяйві мрій / В’ються хмелем арабески, / Миготять камеї, фрески, / Гомонять-бринять пісні / Голосні /1 сплітаються в гротески”. Лірик поєднує різні види мистецтва, а вживши метафору “миготять”, створює ефект калейдоскопічності: арабески (види орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів, що поширилися в Європі під впливом арабського мистецтва); камеї (прикраси з каменю, що мають рельєфне різьблення); фрески (картини, які створені водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці). Таким чином проявився характерний для символістів синтез мистецтв.
Форма для поетів-символістів також мала важливе значення, оскільки впливала на зорове сприйняття твору та його ритм. Розміщення рядків у строфах “Блакитної Панни” специфічне: це своєрідні сходинки, з яких скрапує талий сніг під дією сонячного проміння.
Дослідники стверджують, що музичність поезій Миколи Вороного стала першоосновою музики, яка залунала в “Сонячних кларнетах” молодого Павла Тичини: “Йде весна / Запашна, / Квітами-перлами / Закосичена”.
Другий етап розвитку українського символізму – львівське угруповання “Молода муза”, що виникло 1906 р. й проіснувало до 1909-го. До нього входили Василь Пачовський, Петро Карманський, Богдан Лепкий, Остап Луцький, Степан Чарнецький, Михайло Яцків. “Молодомузівців” найбільше приваблювали теми втечі від життя, оспівування смерті, самотності, життя мистецької богеми, прояви підсвідомості, до яких активно зверталися французькі символісти. “Молода муза” не мала чітко сформульованої естетичної програми, проте її митці заперечували народницькі традиції та реалізм. Іван Франко полюбляв бувати в їхньому товаристві. Петро Карманський пригадував: “Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі знання, з якими ні один із нас не міг суперечити”. Іван Франко не поділяв “молодо – музівські” гасла “мистецтва для мистецтва”, хоч у своїй творчості і сам згодом звернувся до модернізму.
Третій етап розвитку українського символізму пов’язують із виданням щомісячного журналу “Українська хата”, який виходив у Києві протягом 1909-1914 рр.
Вінсент Ван Гог. Зоряна ніч (1889)
За принципом арабески на картині Ван Гога створюється ефект руху неба, зір і місячного серпа в єдиному хвилеподібному ритмі.
Микола Євшан (справжнє прізвище – Микола Федюшка) та його колеги з цього часопису розвинули ті художні принципи, які раніше окреслили “молодомузівці”.
Навколо журналу “Українська хата” об’єдналися митці, які захоплювалися філософією Фрідріха Ніцше і пропагували культ сильної особистості, індивідуалізм, обстоювали принцип настроєвості. Серед поетів – символістів яскравим талантом відзначалися Павло Савченко (“Поезії”, 1918), Володимир Ярошенко (“Світотінь”, 1918; “Луни”, 1919), Дмитро Загул (“На грані”, 1919). Молоді письменники хотіли модернізувати українську культуру, відкинувши “старе” народництво та українофільство у різних видах мистецтва. Дискутували з “хатянами” редакція газети “Рада” й літературознавець Сергій Єфремов.
Вершиною українського символізму стала збірка П. Тичини “Сонячні кларнети” (1918), яку часто характеризують як “музичну симфонію”, сповнену світла.
Специфіка українського символізму в літературі, на відміну від цієї течії у французькій, бельгійській чи російській літературі, вирізнялася тим, що це були твори письменників поневоленої, колонізованої нації, а тому теоретики українського символізму не заперечували громадянської позиції митців.
“Український символізм заявив про себе дещо пізніше, ніж російський, польський. Він перебував у силовому полі їхньої естетики… формувався на перехресті європейської “філософії життя” і національної “філософії серця”. У дослідженні “Григорій Савич Сковорода” А. Товкачевський на сторінках журналу “Українська хата” (1913. – Ч. 4-5) довів… зв’язок українського символізму з кардіоцентричною концепцією Г. Сковороди про дві натури – видиму і невидиму, тілесну і духовну, тлінну і вічну, тварі та Бога, а також про три світи (мікрокосм, макрокосм, Біблію)”.
Юрій Ковалів
“У світі “Сонячних кларнетів” людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту”.
Василь Стус
Діалог із текстом
1. Хто започаткував символізм як модерністську течію у світовому письменстві?
2. Назвіть основні ознаки символізму.
3. Які три періоди пройшов символізм в українській літературі? Чим він був особливий і як відрізнявся від бельгійського, французького, російського?
4. Які твори Олександра Олеся й М. Вороного написані в стилі символізму?
5. Проаналізуйте одне з висловлювань літературознавців (на ваш вибір) про символізм в українській літературі, наведене в підручнику, і доведіть або спростуйте його.
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте картини М. Чюрльоніса “Рай” і “Алегро” (“Соната сонця”)? У чому полягає оптимістичне бачення світу автором цих полотен? Визначте, які символи присутні на них.
2. Мистецтвознавці постійно наголошують на синтезі мистецтв у творчості Чюрльоніса-художника. Доведіть це.
3. Виберіть (на свій розсуд) із запропонованих у підручнику картин художників-символістів одну (яка вам найбільше імпонує) і поясніть вкладений у неї зміст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)