СІКСТИНСЬКА МАДОННА – ТИТАН ДУХУ I ДУМКИ: ІВАН ФРАНКО 1856-1916 – ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ
До живописних шедеврів світового мистецтва належить картина художника епохи Відродження Рафаеля Санті “Сікстинська Мадонна”, котра сьогодні зберігається у Дрезденській картинній галереї. На ній зображено юну босоногу жінку з дитиною на руках. Вона з небес спускається до людей. Її очі сяють щастям материнства, а постава випромінює красу та гармонію світу. Водночас у погляді Мадонни помітні смуток і скорбота – як передчуття смерті Ісуса Христа, який принесе себе в жертву заради людей. Образ Богоматері нікого не може залишити байдужим. Під його вплив потрапив й І. Франко, молодий двадцятип’ятирічний поет, який міркував про таїну мистецтва, його художню загадку, що протягом століть захоплює, хвилює й бентежить людство.
Відчуття таке, що ліричний герой стоїть перед картиною Рафаеля в монастирі Святого Сікста в італійському місті П’яченце і вже не пензлем, а словами змальовує чудовий образ Богоматері, яка зносить свого сина з небес на землю. Це зображення своєрідне, адже ліричний герой ніби бачить перед собою опонента, який сумнівається в божественності Мадонни: “Хто смів сказать, що не Богиня ти?”. Це запитання вже заряджене позитивними емоціями ліричного героя, який захоплений красою – зовнішньою та внутрішньою – Мадонни, адже він знає євангельський сюжет про народження, життя і смерть Ісуса Христа. Наступне запитання позначене іншими почуттями – звинуваченням та осудом: “Де той безбожник, що без серця дрожі / В твоє лице небесне глянуть може, / Неткнутий блиском твої красоти? “.
Рафаель. Сікстинська Мадонна
Микола Стороженко. Ілюстрація до вірша Івана Франка “Сікстинська Мадонна”
Далі емоційна тональність твору наростає, бо ліричний герой пропонує своє розуміння образу Мадонни. Воно грунтується на ствердженні Богині як матері, котру поетично порівняно з райською рожею. (Зверніть увагу – троянда, рожа – завжди уявляється як квітка-“аристократка”, тобто найкраща, найбільш елегантна. Незважаючи на цей піднесений образ, поет для посилення художнього враження додатково його підкреслює означенням “райська”, недосяжна). Ліричний герой щиро зізнається, що він “…в небесах не міг найти / Богів…”, але малярський образ сотворив диво, бо в його свідомості Бог і краса Мадонни поєдналися. Від безвір’я до віри, від бездуховності до духовності – такий шлях людства і людини осягає ліричний герой, а в останній строфі він стверджує, що мистецтво – той орієнтир, який не дозволяє забути про людське в людині навіть у непевні часи бездуховності:
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, Богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.
Літературознавчі координати
Сонет – це чотирнадцятирядкова строфа, яка складається з двох чотирирядкових (катренів) і двох трирядкових (терцетів) строф, об’єднаних упорядкованим римуванням. Складність цієї форми виявляється не лише в усталеному римуванні, а й у вимогах до композиції та змісту, які постають як нерозривна цілісність. Так, перший катрен має відігравати роль вступу, у якому формується поетичний мотив; другий – розвиває його, перший терцет завершує думку, а другий – увесь сонет. Традиційно сонет пишеться 5- або 6-стопним ямбом.
Ця віршована форма виникла в Італії в XIII ст. й поступово здобула популярність у всіх літературах. В українській поезії сонет представлений у творчості І. Франка, Б. Лепкого, М. Зерова, М. Рильського, Юрія Клена, Є. Маланюка, Д. Павличка та інших. Із часом він зазнав певної еволюції, незважаючи на суворі правила написання. Наприклад, експериментаторство Д. Павличка виявилося у відмові від рими – обов’язкової ознаки сонета.
Пригадайте!
Що вам відомо з уроків зарубіжної літератури про сонет у творчості В. Шекспіра та Ф. Петрарки?
Замилування художнім шедевром Рафаеля в І. Франка знайшло своє відображення у формі сонета, який допоміг поету чітко й змістовно втілити свій задум. Як відомо, поетична думка в сонеті зазвичай розгортається за таким правилом: теза (в І. Франка їх дві, сформульовані як риторичні запитання) – розвиток (друга і третя строфи) – антитеза – синтез. Ці елементи сонета об’єднано в четвертій строфі, у якій стверджується думка про мистецтво як духовну скарбницю людства в усі часи. Щоб її яскраво втілити, поет використовує численні риторичні фігури – запитання, звертання, оклики. Вони відтворюють атмосферу захоплення й замилування шедевром, як і дієслівний ряд (“глянуть”, “клонюсь”, “чтить”). Тропи І. Франко використав економно: кілька епітетів (“лице небесне”, “райська рожа”), персоніфікація “серця дрож”. Лексика твору спрямована на осмислення людського та божественного, тому поет ужив відповідні слова: рай – пекло, небо – земля. Буквально в сонеті слово “земля” не використано, але така опозиція – небо – земля – моделюється автором у підтексті.
Відтак І. Франко поетизує образ Богоматері на картині як еталон краси, жіночності, материнської жертовності та естетичних устремлінь людини, які не підвладні часу.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Проаналізуйте поезію “Сікстинська Мадонна”. Чи можна стверджувати, що її оригінальність полягає в перетворенні живописного образу Мадонни у словесний? Як це досягається?
2. Пригадайте, які особливості сонета як жанру. Як вони – формально чи змістовно – виявляються у творі І. Франка? У робочий зошит запишіть схему римування в цьому творі, а також визначте, яким віршовим розміром він написаний.
3. Як ви вважаєте, Мадонна у вірші І. Франка символізує лише Богиню чи й Музу? Відповідь обгрунтуйте.
4. Чому ліричний герой поезії звертається до Богині довірливо “ти”?
5. Знайдіть в Інтернеті романси В. Кирейка на вірші І. Франка “Сікстинська Мадонна” та “Як почуєш вночі…”. Прослухайте їх, враженнями поділіться з однокласниками.
1. Зробіть порівняльну характеристику (мотиви, художні засоби) двох сонетів “Сікстинська Мадонна”, які належать перу І. Франка й М. Рильського.
2. Дослідіть суперечливу суть сонета за віршем І. Франка “Сонети – се раби. У форми пута…”.
3. Напишіть реферат на тему: “Сонет у творчості І. Франка”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)