ШХУНА КОЛУМБ – Микола ТРУБЛАЇНІ
Частина перша.
VII. ЗМАГАННЯ
“Колумб” прибув черговим рейсом до Соколиного. Марко одразу побіг шукати Люду, бо привіз їй листа від батька. Листа передав капітан пароплава “Пенай”, що заходив у Лузани. Юнга знайшов дівчину на пляжі в товаристві рибальських дітей та підлітків. Одні з них засмажували на сонці свої вже з самої весни чорні тіла, другі не вилазили з води, плаваючи різними способами та здіймаючи стовпи бризок. Серед дітей, що гралися в піску, Марко побачив брата Грицька. Сестра часто забирала малого в Соколиний виселок. Тут у Грицька було багато товаришів і товаришок.
Хлопчик радісними вигуками привітав брата й покликав до себе подивитися на візерунок, складений ним з морських камінців та черепашок. Марко пообіцяв зробити це згодом, а поки що пішов до перевернутого старого каюка, де сиділа в купальному костюмі, спиною до сонця, Люда. Коли він гукнув її, дівчина швиденько обернулася, очі привітно блиснули, і вона простягла Маркові руку. Діставши листа, Люда зраділа, схопилась на ноги й розірвала конверт. З нього вона витягла списаний папірець та газетну вирізку і скоренько перечитала.
– Татко застав професора Китаєва. Вони зробили аналіз піску… Таткові сподіванки цілком справдилися… Навіть більше, професор Китаєв цілком згоден з методом добування гелію, що його запропонував татко. Наступним рейдом татко повертається сюди для детального обслідування торіанітових розсипів, а професор Китаєв негайно іде в Москву, де порушить питання про організацію промислу на Лебединому острові.
Новини ці були приємні Маркові не менш, ніж Люді. Вони розмовляли про те, як на місці Соколиного висілка виросте нове місто, в бухті побудують великий порт, залізничні колії пройдуть по острову і по них підуть вагончики з піском, а вони мусять подбати, щоб тут насадити великий парк і зберегти маленький заповідничок цілинного грунту із хащами, лисицями та пташиним населенням. Потім дівчинка покликала Марка купатися.
– У нас зараз відбуватимуться змагання з плавання, – сказала вона, показуючи на гурт підлітків, що обступили їх.
Юнга заявив, що теж хоче взяти участь у змаганнях. Крім нього і Люди, пливли ще п’ятеро хлопчаків і троє дівчаток віком від дванадцяти до п’ятнадцяти років. Всі вони виросли на березі моря, талапались у воді з ранньої весни до пізньої осені, і хоча не зналися на різних стилях та ніколи не чули таких слів, як “брас”, “кроль”, “оверарм”, “треджен”, але чудово й швидко плавали по-жаб’ячому, по-собачому, наввимашки, навстоячки, горілиць. Цими ж способа – . , ми плавав і Марко, але набагато вправніше. Він справедливо вважав себе кращим плавцем на острові. Він не знав, як плаває Люда, але гадав, що не дуже добре. Марко вирішив пливти поволі, дати іншим випередити себе, а потім ефектно вийти попереду всіх.
В цей час у бухту входили шаланди. Рибалки поверталися з моря з уловом, і плавці умовились пливти їм назустріч. Хто перший допливе до рибалок, той переможе.
По команді Люди плавці зайшли в воду, відійшли на значну віддаль від берега і вишикувались в ряд. Були вони різного зросту, і тому одним вода доходила до пояса, а другим по пахви. На березі стояли менші діти. Грицька обрали суддею, і він дав сигнал починати, тюркнувши в сюрчок. Плавці кинулись наввипередки. Марко не поспішав. Він плив по-жаб’ячому, розгортаючи руками воду, і придивлявся, хто як пливе. Одні плавці одразу забовтали руками й ногами щосили й вирвалися вперед. Інші пливли повільніше, проте Марко відстав і від них, бо затримувався навмисне. Та насамперед його увагу привернула Люда. Дівчина пливла майже так само, як і він, але не затримувалась, хоча й не поспішала. Незабаром Марко опинився позад усіх і почув з берега цюкання та глузливі вигуки на свою адресу. Тоді він обернувся, проплив кілька метрів під водою і, з’явившись на поверхні, пішов наввимашки. Половина його спини виступала з води, руки швидко зносились вгору, розрізали повітря і з силою падали на воду, виносячи плавця вперед. Він випередив двох хлопців, дівчинку і зрівнявся з Людою. За кілька секунд випередив і її і вступив у змагання з передніми плавцями. Він не чув, як з берега наздогін лунали вже схвальні вигуки. Марко вигнався наперед, шаланди швидко наближалися до нього.
В цей час на березі запанувала тиша. На жаль, Марко не обертався й не бачив, що робиться позад нього. А там увагу всіх привернула Люда. Вона майже занурилась головою в воду, перейшла на “кроль”, зняла бризкотню і з шумом помчала вперед, залишаючи глибокий слід, мов торпеда. Вона вирвалася із значно більшою швидкістю, ніж Марко, випередила всіх і вже наздоганяла переднього плавця. Юнга помітив це лише тоді, коли Люда зрівнялася ним. Від подиву він навіть сповільнив рух, і ту ж мить дівчина випередила його на півголови. Марко був вражений: його, рибалку, моряка, кращого плавця Лебединого острова, випереджала дівчина а міста. Він не злостився, ні, але самолюбство його було вражене. Марко, мов дельфін, що вистрибує з води, раптом напружив усі сили й на кілька секунд зачипів Люду за собою. Вона його не бачила, бо пливла тим самим способом, лише зрідка підкидаючи голову, щоб вдихнути повітря. Через кілька секунд вона знову наздогнала Марка. До шаланд залишилося з сотню метрів. Там рибалки теж зацікавились змаганням. Увагу всіх привернули двоє завзятих плавців. Вони йшли тепер нарівні і так пропливли половину відстані, а потім Люда знову випередила Марка метрів на два, і хоч як він намагався скоротити цю відстань, але нічого не виходило. Навпаки, дівчина дедалі більше випереджала його. Ось її голова поруч першої шаланди – і змагання закінчено. Ледве чутно долинув сюрчок з берега. То свистав Грицько, сповіщаючи про перемогу Люди. Хоч вона й не чула того свистка, але помітила шаланду і перейшла на повільний “брас”.
Рибалки вітають її, жартівливо глузують з Марка, пропонуючи підвезти до берега. Марко був здивований, він ніяк не ждав такої вправності від міської дівчини. Одсапуючись, він перекинувся горілиць, добродушно усміхався на жарти рибалок і спочивав, лежачи на воді. До нього підпливла Люда, і він перший поздоровив її з перемогою.
Шаланди уже наближались до берега. Вітру в бухті майже не відчувалося, і рибалки веслували, щоб швидше підійти до пристані. До Люди й Марка наближались інші хлопці й дівчата і, вигукнувши свої зауваження про змагання, повертали до берега. Старші трималися тепер про всяк випадок позаду. Раптом збоку залунав верескливий зойк: “Ой-ой! Рятуйте!”
Це скрикнув хлопчик, що відплив від товаришів. Голови усіх плавців повернулися на крик. Де в кого майнула думка: “Може, пустує”. Але хлопчик зник під водою, потім знов виринув і знову зник. Всі кинулись на допомогу. Не інакше як хлопчика схопили корчі. Хоч як швидко всі пливли, але першою біля потопаючого опинилася незнайома Люді дівчинка. Вона спритно пірнула під воду, схопила хлопчика за чуприну й витягла його на поверхню: хлопчик навіть не встиг дуже захлинутися. Трохи наковтався води, проте не втратив притомності, тільки з переляку намагався вхопитись руками за шию дівчинки. Вона знала, що це дуже небезпечно, й відбивалася від нього, гукаючи, щоб він лежав спокійно спиною
На воді. Так вона і підтримувала потопаючого, поки не підпливли інші товариші. Потім його взяли під руки Марко та Люда і рушили до берега. Решта плавців пливли навколо, готові кожну хвилину змінити першого, хто стомиться. На шаландах чули крик, бачили, як плавці рятували потопаючого, тому одна шаланда швидко підійшла до них. Врятованого витягли на шаланду. За ним вилізли І Марко і Люда. Переляканий хлопчик пояснив, що його несподівано схопили корчі. Люда відчувала себе незручно: адже вона підбила товариство на це змагання і не подбала хоча б про один рятівний човен. Коли б не та дівчинка, хлопчик міг би втонути.
– Другий раз не запливай далеко, – сказав літній рибалка, звертаючись до хлопчика. – Дякуй їм, – він показав на Марка і Люду, – врятували халамидника.
– То не ми, – сказала Люда, – його дівчинка якась врятувала: вона перша схопила і тримала, аж поки ми підпливли.
– Інспекторова Знайда, – пояснив Марко. – Звідки вона тут взялася, не знаю, на березі її не бачив. З нами вона не випливала…
– A-а, дефективна. Вона, мабуть, з дому сюди допливла. То ж риба, а не дівчинка. Ми її в морі якось кілометрів за п’ять від берега зустріли. Хотіли на шаланду взяти – та де там. Дика… Геть попливла!
Люда хотіла розпитати про дівчинку. Адже вона, здавалось, всіх знала на острові, а цієї дівчинки жодного разу не зустрічала. Проте розпитати вона не встигла, бо шаланда підійшла до “Колумба” і стала поруч інших борт у борт із шхуною. З шаланд перевантажували рибу. На палубі “Колумба” чути було сварку. Кілька рибалок обступили чоловіка, що міряв рибу клейончастим метром. То був рибний інспектор Ковальчук. Він вибирав окремі рибини і вимірював їх від хвоста до голови і від голови до хвоста.
Рибна інспекція стежить, щоб рибалки не виловлювали молоду рибу, а для цього кожну породу риби ловлять сітями з відповідним розміром петель у них. Інспектори наглядають за справністю рибальського реманенту та розподіляють ділянки моря між окремими артілями.
На “Колумбію знялася сварка через те, що відомий бюрократ, інспектор Ковальчук, знайшов у вилові кілька рибин на півсантиметра коротших за дозволений розмір. То були осетри завдовжки вісімдесят дев’ять з половиною сантиметрів, а дозволялося ловити не коротших як дев’яносто. Коротшу рибу рибалки мусили викидати в море. Трудно, звичайно, встановити при такій довжині різницю в півсантиметра, але Ковальчук одібрав десяток таких рибин
На одній шаланді й хотів тепер конфіскувати весь її улов та оштрафувати бригадира. Рибалки захищалися, доводячи відсутність злого наміру, нарешті, коли міряли вони, то в них виходило не півсантиметра, а один-два міліметри.
Обурений Стах Очерет попросив припинити у нього на шхуні лайку і відмовився підписати акт, складений інспектором. Він запропонував йому не заважати, поки шаланди перевантажують рибу на шхуну. Ковальчук з погрозами залишив “Колумб”, зійшов – на пристань і подався берегом бухти додому. Ненароком він наступив на узор, викладений на прибережному піску Грицьком. Почувши обурений вигук хлопчика, інспектор зупинився, глянув на дитячу забавку і, злостячись на весь світ, шаркнув ногою з усієї сили; камінці й черепашки розлетілися бризками разом з піском. Грицько остовпів від страху і обурення. Інспектор пішов далі, не озираючись, а вслід йому полетіли нарікання розсерджених малюків.
Тим часом Марко прощався з Людою.
– До післязавтра. Я розкажу нашим про лист твого батька. Тепер у нас тільки й розмов, що про гелій та про торій. Всі просто хіміками поробилися. Шкіпер наказав мені в Лузанах дістати книжку, в якій написано про всі ці речі…
– А я хотіла ще тебе розпитати про цю дівчинку… Знайду… чи як там її… Чому я раніш її не бачила? Вона дочка цього інспектора?
– Ні, вона йому не дочка… Вона з’явилася тут, коли я був такий, як Грицько. Але її майже не знають. Вона дефективна. Зайди до Марії, вона розкаже тобі цю історію.
– Добре. Бувай! Бачу – в тебе термінова робота.
– Еге, до другої зустрічі!
Марко взявся до свого діла, а Люда пішла з врятованим хлопчаком на берег. Він уже заспокоївся, тільки боявся, що мати нагримає, коли довідається про його пригоду. Люда обіцяла зайти з ним додому разом. На Пристані до неї підбіг Грицько і поскаржився на інспектора. Довелося й цього заспокоювати.
Утрьох вони повільно пішли стежкою між лопухами й лободою по краю висілка. Вони бачили, як “Колумб” вирушив з бухти. Грицько заздро дивився на шхуну, потім заявив, що коли виросте,. то в нього буде ще краща шхуна, яку він назве “Альбатрос”, бо так у них на маяку називався маленький каюк. Потім заспівав:
Плавав по морю маленький матрос.
На вітрильнім кораблі. Альбатрос, альбатрос, альбатрос!
Жив на світі маленький матрос –
Гострі очі, білий чуб. Альбатрос, альбатрос, альбатросі
– Хто тебе цієї пісні навчив? – спитала Люда.
– Сам видумав, – поважно відповів Грицько.
– А “гострі очі, білий чуб” – це ти про себе?
– Еге…
– Яким уявляли майбутнє Соколиного острова Марко й Люда?
– Як відреагував Марко на те, що його, кращого плавця Лебединого острова, обігнала дівчина з міста?
– Як інспекторова Знайда врятувала хлопчика?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)