Штучні супутники
У даний час на навколоземній орбіті обертаються кілька десятків штучних супутників. Перший з них був запущений з космодрому Байконур, СРСР, в 1957 році. Штучні супутники призначені для вивчення Землі, космосу, різних планет Сонячної системи, для передачі телефонних дзвінків, радіо – і телепрограм. Вони стежать за змінами погоди, займаються вивченням природних ресурсів Землі та Світового океану, виконують військові завдання.
Всі штучні супутники можна розділити на наукові, супутники зв’язку, супутники для вивчення природних ресурсів Землі, військові і супутники для вивчення Світового океану. В окрему групу можна виділити супутники для вивчення Місяця, Марса, Венери і інших планет Сонячної системи. Виведення супутника на орбіту досить дорога й наукомістка процедура, але якщо врахувати, що супутник дозволяє проводити спостереження на величезній території і працює автономно, не залежно від погоди та природних умов, то це того варто.
Наукові супутники обладнані спеціальною апаратурою, що дозволяє проводити дослідження магнітосфери Землі, верхніх шарів атмосфери, інтенсивності сонячного вітру, аномалій в атмосфері Сонця, небесних тіл Сонячної системи, ближнього і далекого космосу. На таких супутниках встановлено потужні телескопи, антени, фото – і відеоапаратура, різні датчики.
Супутники зв’язку призначені для передачі сигналів по всьому світу. Вони передають телефонні дзвінки, ретранслюють радіо – і телепрограми, забезпечують факсимільний і телексний зв’язок. Вихідний сигнал надходить на супутник, а вже з нього передається на наземну приймаючу станцію. Супутники зв’язку перебувають на постійній висоті (приблизно 36 тисяч км над поверхнею Землі), але рухаються з тією ж швидкістю, що і планета, тому вони завжди розташовані над однією і тією ж територією. В даний час власні супутники зв’язку є у всіх розвинених країн світу.
Супутники для вивчення природних ресурсів Землі фотографують атмосферні перетворення, поверхня суші і океану, допомагають шукати корисні копалини, на ранніх етапах дозволяють обчислити вогнища посухи, пожежі, забруднення навколишнього середовища, вимірюють фізичні властивості атмосфери та суходолу, проводять біосферні та океанографічні дослідження. Ці ж супутники спостерігають і передають на Землю метеорологічні дані.
Військові супутники дозволяють вести спостереження за різні військовими об’єктами і пересуваннями військ і техніки.
Морські супутники призначені для вивчення Світового океану, що займає 2/3 нашої планети. Спеціальне обладнання таких супутників дозволяє стежити за температурою води в океані, його поверхнею, зародженням і рухом штормів і ураганів, рухом кораблів, допомагає виявити райони катастроф, в тому числі екологічних (наприклад, райони розливів нафти). Морські супутники дозволяють також відстежувати стан атмосфери, межі і рух льодовиків, спостерігати картину поверхневих і глибинних шарів Світового океану.
В СРСР для вивчення Місяця були створені апарати серії “Місяць”. Одні супутники цієї серії виходили на навколомісячну орбіту, інші приземлялися, але залишалися нерухомими, треті могли рухатися по поверхні (місяцеходи). Всі апарати призначалися для дослідження поверхні Місяця. У США подібними дослідженнями займалися апарати “Лунар Орбітер”. Активні дослідження Місяця велися в другій половині 1960-х – початку 1970-х років.
У різний час з СРСР і США відправляли супутники для вивчення Марса (супутники серії “Марс”, “Марінер”), Венера (супутники серії “Венера”, “Марінер”), Меркурія (супутники серії “Маринер”). Вивченням Сатурна, Юпітера, Урана і Нептуна займалися вже автоматичні станції серії “Вояджер”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)