Шкільний аналіз мови художнього твору

С. Привалова,

Аспірантка Глухів

Автори “Концепції літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі” стверджують: “Жити в Україні – означає обов’язково знати українську культуру, її літературу, в якій знаходять вираження історія народу, його моральні цінності, ідеали, традиції, звичаї, ментальність, національний характер”[4, с 5]. На думку українського письменника І. Білика, “література живе разом з своїм людом; іде з ним разом одним розвоєм”[2, с 211]. Вивчення творів рідної літератури у старшій школі передбачає проведення як літературознавчого аналізу, так і аналізу художньої мови. Одне з основних завдань учителя на сучасному уроці української літератури в старших класах – це системна робота над художнім словом, мовою художнього твору.

“Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості національної мови”[8, с 467]. І. Ющук стверджує: “Система – це певна впорядкованість взаємопов’язаних елементів, які становлять єдине ціле”[19, с 54]. Питанню вивчення художньої мови твору присвячені праці видатних вітчизняних і зарубіжних учених: О. Потебні, П. Житецького, Л. Булаховського, І. Білодіда, Г. Винокура, О. Білецького, М. Шанського, В. Виноградова, Л. Щерби, Г. Степанова, О. Єфімова, В. Одинцова, В. Гофмана, В. Ващенка, І. Грицютенка, В. Ільїна, П. Плюща, М. Пилинського, О. Немчинової, С Осипової, Т. Бугайко, Є. Пасічника, Н. Волошиної, В. Русанівського, С Єрмоленко, Л. Мацько, М. Плющ, Л. Пустовіт та ін. Актуальні питання сучасної методики викладання літератури – вивчення мови художнього твору на уроках української літератури в старших класах, особливості проведення шкільного аналізу художньої мови – досліджували Н. Волошина, Є. Пасічник, М. Кудряшов, Н. Молдавська, О. Бандура, В. Пахаренко, Т. Крайнікова, Г. Токмань, А. Ситченкота ін.

Мовний аналіз художніх творів у шкільній практиці здебільшого має літературознавчу спрямованість: під час такого аналізу визначаються сюжет, ідея, композиція, образотворчі засоби (епітети, метафори, порівняння, персоніфікація тощо), тобто художня мова розглядається лише пристосовано до мовної характеристики певного персонажа (наприклад, мова Марусі Кайдашихи, Омелька Кайдаша, Мотрі, Карпа, Лавріна, Мелашки у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького). Основна мовна канва – мова автора – залишається “поза кадром”, як і безліч найцікавіших деталей, що непомітно розкривають основну тему, взаємодію мовних одиниць найрізноманітніших рівнів (фонетики, лексики, морфології, синтаксису, словотворення). Основні засоби художньої мови у творі залишаються непоміченими, навіть непотрібними у контексті, а учні не розуміють їх значення і не відчувають справжню силу авторського слова.

Причина такого схематичного аналізу мови художніх творів у тому, що іноді на уроках української літератури в старших класах робота над словом “підмінюється загальними роздумами про художні прийоми, які властиві творам багатьох авторів і авторів різних епох і напрямів”[3, с 38].

Завдання шкільного мовного (лінгвістичного) аналізу – основну увагу старшокласників зосередити на вивченні мови і художніх особливостей літературних творів, навчити учнів визначати компоненти аналізу художніх особливостей мови, суміщати компоненти лінгвістичного і літературознавчого аналізів, зважаючи, що перший є основою для другого, розрізняти теоретико-літературні поняття “мова художньої літератури” та “літературна мова”.

Мова художньої літератури відрізняється від літературної мови тим, що це “мова, яка підпорядковується завданням художньої мотивації”[15, с 193]. Ця мотивація “передбачає перш за все визначення принципів відбору письменником мовних засобів”[Там само]. У певному вірші, наприклад, рими, строфи, мовні особливості та ін. є відтворенням стилю лише однієї поезії. На думку В. Лесина, “літературна мова – це унормована мова, що обслуговує культурні потреби народу… Мова художньої літератури є найяскравішим і концентрованим вираженням літературної мови”[6, с 113]. І. Білодід зазначив: “Вивчення стилів літературної мови показує, що не можна змішувати понять “літературна мова”і “мова художньої літератури”. Хоч мова художньої літератури має дуже широку сферу дії і відображає досягнення всіх інших стилів літературної мови, вона все ж є структурною частиною національної літературної мови, що становить складну систему різних стилів з їх багатогранними і різноманітними компонентами”[1, с 13-14].

Шкільний мовний аналіз художнього тексту залеж-но від ряду чинників – вікових та пізнавальних особливостей дітей, рівня їх літературної освіти, обсягу творів, кількості та різноманітності мовних засобів у ньому та ін. – може бути повним (комплексним) і неповним (вибірковим, фрагментарним). У сучасній методичній науці існують різні погляди методистів щодо проблеми визначення видів аналізу художньої мови твору. Наприклад, А. Фетисова визначає такі види мовного аналізу, як повний і неповний (вибірковий) [17]; Н. Пасік – комплексний і фрагментарний [10]; Н. Студнєва – повний і неповний (частковий) [14]; О. Дуденко, І. Коломієць – лінгвістичний коментар, лінгвостилістичне тлумачення (частковий аналіз), лінгвостилістичне тлумачення (комплексний аналіз) [7]; М. Крупа – повний, частковий і вибірковий [5] та ін.

Повний мовний аналіз художнього твору передбачає всебічну характеристику всіх його особливостей: фонетичних, морфологічних, лексичних, синтаксичних чи стилістичних, причому пропорції між складовими мови чітко визначити не можна. Найчастіше такий вид аналізу художньої мови твору практикують у вищій та старшій школі. Комплексний мовний (лінгвістичний) аналіз тексту потребує чимало часу, тому такий вид аналізу здебільшого застосовують при вивченні літературних творів малих форм – віршів, байок, казок, новел тощо. Повний аналіз художньої мови не практикують при вивченні творів великих та середніх форм (романів, повістей, поем та ін.). Мовний аналіз таких текстів можна здійснювати двома способами: 1 – й – виокремити певну частину великого за обсягом твору і провести її повний лінгвістичний аналіз; 2-й – проаналізувати одну-дві мовні особливості, найбільш цікаві, які сприяють розкриттю авторської ідеї. Аналіз художньої мови твору, проведений таким способом, є неповним або вибірковим (фрагментарним). Вибірковий аналіз практикується в тому випадку, якщо аналізується тільки одна (наприклад, лексичний склад) або дві-три мовні особливості (наприклад, фонетичні та морфологічні), при цьому немає потреби суворо притримуватися певного порядку характеристики мови художнього тексту. Неповний аналіз художньої мови доцільно здійснювати і тоді, коли у творі наявна певна, спеціально підкреслена автором, мовна особливість, наприклад, лексична (авторські неологізми) та ін.

Є чимало методів дослідження особливостей художньої мови твору. Найважливіші методи її вивчення в сучасній школі – це Спостереження, експеримент, статистичний, моделювання.

Спостереження – це такий метод наукового пізнання, який здійснюється без втручання учня-спостерігача в об’єкт (мову художнього твору). Цей метод передбачає цілеспрямоване і чітко сплановане вилучення із об’єкта необхідних фактів і ознак (мовних особливостей художнього тексту). Спостереження – найпростіший, найдоступніший і найбільш поширений метод, він не потребує спеціальних умов і підготовки до його проведення. Спостерігаючи за мовою художнього твору, накопичуючи і класифікуючи певні факти, учні не тільки аналізують мовні особливості, а й встановлюють їх взаємозв’язок із внутрішнім змістом. Свої висновки старшокласники описують, так виникає синтез способу спостереження з описовим методом, який найбільше пристосований до шкільної практики. Сучасний аналіз мови художнього твору не може бути проведений без експерименту, без моделювання.

Найважливіший спосіб дослідження особливостей художньої мови твору у шкільній практиці – Експеримент. Це штучне вимірювання фактів, що спостерігаються. Експериментальному способу пізнання відповідає метод трансформації, який дозволяє учневі швидше виділити стилістико-граматичні відтінки. Трансформи необхідні при аналізі синонімічних речень і сполук. Н. Пасік свідчить: “Метод стилістичного експерименту, розроблений у працях О. Пєшкфвського і Л. Щерби, полягає у відшукуванні найточніших, найдоречніших одиниць, які б реалізували авторський задум. Із цією метою використовуються прийоми заміни або опускання елементів тексту, заміни порядку розташування членів речення, багатоваріантної підстановки інших слів, конструкцій на місце вжитих спочатку, що веде до його деформації”[10, с.17]. Метод стилістичного експерименту передбачає виконання учнями творчої роботи, наприклад: у тексті вставити пропущені слова, орієнтуючись на запитання:

Ліс ще дрімає в (якій?)… тиші. (Як?)… стоять дерева, загорнені в сутінь, (як?)… вкриті (якою?)… росою.

(М. Коцюбинський “Хо”)

У класах з високим рівнем літературних здібностей можна запропонувати учням замість одного слова декілька варіантів слів і виразів. Старшокласники повинні визначити, яке слово найбільше підходить до певної ситуації та найточніше відтворює авторську думку. Наприклад:

Ліс ще дрімає в…(ранковій, передранішній, полуденній, вечірній, нічній) тиші. … (непорушно, тихо, спокійно, самітно) стоять дерева, загорнені в сутінь, … (непомітно, рясно, густо, щедро) вкриті…(ранковою, передранішньою, вечірньою, нічною) росою.

(М. Коцюбинський “Хо”)

Реконструйований текст учні порівнюють з оригіналом, умотивовують доцільність письменницького слововживання; роблять висновки про ставлення письменника до важливих життєвих явищ, своєрідність творчої манери митця.

Статистичний Спосіб вивчення особливостей художньої мови тексту на уроках української літератури в школі спрямований на визначення провідних і другорядних мовних елементів твору. Цілеспрямоване застосування статистичного методу надає змогу з’ясувати особливості мовної манери автора. М. Шанський зазначив: “Поверховий лінгвістичний коментар, який дуже часто зустрічається у словниковій роботі, повинен поступитися місцем справжньому лінгвістичному коментуванню, заснованому на глибоких знаннях всієї системи мовних засобів, які були використані художником слова у певному творі чи уривку”[18].

Метод Моделювання є похідним від попередніх методів. Моделювання – це узагальнення, що являє собою образний запис об’єкта спостереження з використанням особливих знаків, перш за все таблиць, схем. Така форма запису у вигляді таблиці дозволяє представити і порівняти кілька мовних ліній. Після складання таблиці необхідно зробити висновки за нею. Принцип складання таблиці довільний: за одним розділом, за кількома розділами, за всім твором.

Аналіз мовної структури тексту супроводжується лінгвістичним коментуванням, що являє собою універсальний прийом пояснення і синтезу. Лінгвістичний коментар сприяє розвитку мовної інтуїції, логічному мисленню, формуванню образного мислення і зв’язного мовлення.

Теоретичні знання аналізу мови художнього твору реалізуються в класифікації вмінь проводити його в старшій школі 9-11 (10-12) класи. Основні типи вмінь аналізувати мову художнього твору у старшокласників:

Перший тип – репродуктивний,

Другий тип – застосування вмінь і навичок,

Третій тип – трансформації,

Четвертий тип – творчий.

9 клас. Перший тип – репродуктивний: оперувати поняттями “літературна мова”, “мова художнього твору”; “віршова і прозова мова”, “мова дійових осіб”, “зображувально-виражальні засоби”, “віршовий розмір”, “рими”, “характер римування”;

Другий тип – застосування вмінь і навичок: визначати фонетичні, лексичні особливості тексту художнього твору, особливості у словотворенні, наголошуванні слів, визначати повтори та їх види, види риторичних та синтаксичних фігур, крилаті вислови, фразеологізми;

Третій тип – трансформації: під керівництвом учителя пояснювати застосування зображувально-виражальних засобів мови в тексті, на основі мовних характеристик визначати авторське ставлення до зображеного;

Четвертий тип – творчий: під керівництвом учителя здійснювати частковий аналіз мови художнього твору, робити висновки щодо визначення індивідуальної манери письма митця.

10 клас. Для десятикласників уміння першого і другого типів уже не є проблемою, зате вміння інших типів ускладнюються:

Третій тип – трансформації: під непрямим керівництвом учителя пояснювати специфіку застосування авторських зображувально-виражальних засобів мови в художньому творі, на основі мовних характеристик визначати авторське ставлення до зображеного;

Четвертий тип – творчий: під непрямим керівництвом учителя здійснювати повний або частковий аналіз мови художнього твору, робити висновки й узагальнення щодо визначення індивідуального стилю письменника.

11 клас. В одинадцятикласників уміння першого і другого тисів вже сформовані, уміння третього і четвертого типів значно ускладнюються:

Третій тип – трансформації: самостійно пояснювати специфіку застосування зображувально-виражальних засобів мови в художньому тексті, на основі мовних характеристик визначати авторське ставлення до зображеного;

Четвертий тип – творчий: самостійно здійснювати повний або частковий аналіз мови художнього твору, коментувати власні висновки й узагальнення щодо визначення індивідуального стилю митця, визначати місце і значення твору в художній літературі.

Одне із проблемних питань вивчення художньої мови твору в шкільній практиці – послідовність проведення мовного аналізу. Послідовність шкільного аналізу художньої мови передусім залежить від рівня фахової підготовки вчителя, його стилю роботи, рівня літературної освіти та пізнавальної активності старшокласників, їх вікових особливостей та ін.

Послідовність шкільного аналізу художньої мови орієнтовно може бути такою:

1. Стисло переказати зміст твору (уривка), відзначивши вплив змісту на мову твору.

2. Визначити ті особливості тексту, які впливають на відбір мовних засобів у творі:

– літературний рід;

– жанр;

– членування на змістові частини (пролог, зав’язка, кульмінація, розв’язка, епілог);

– характер викладу (розповідь, опис, роздум);

– мова автора (розповіді, описи, прямі характеристики персонажів, авторські відступи) і мова персонажів (пряма, невласне пряма мова);

– спосіб викладу матеріалу в художньому творі (розповідь від першої особи, розповідь від другої особи);

– висловлювання героїв (діалог, монолог); авторський опис (портрет, пейзаж, інтер’єр, опис явищ, рослин, тварин, предметів).

3. Визначити фонетичні особливості (звукову організацію художнього твору):

– звукові повтори (алітерація, асонанс);

– звуконаслідувальні слова;

– віршові особливості (віршовий розмір, спосіб римування, строфіка, рима тощо).

4. Визначити лексичні особливості художньої мови (словниковий запас художнього тексту):

– експресивно нейтральна лексика;

– експресивно (стилістично) забарвлена:

– за часовим критерієм: застарілі слова (архаїзми, історизми), неологізми (загальновживані, авторські);

– за територіальним критерієм: загальновживані слова, діалектизми (етнографічні, семантичні, словотвірні);

– за соціальним статусом: загальновживані слова, жаргонізми (міщанський жаргон, професіоналізми, арготизми, варваризми);

– за походженням: власне українські, іншомовні слова (старослов’янізми, грецизми, латинізми, полонізми, тюркізми тощо);

– поетизми, термінологізми, канцеляризми, просторіччя;

– синонімія: синоніми (семантичні, стилістичні, се-мантико-стилістичні, контекстуальні), антоніми, омоніми;

– полісемія;

– тропи: прості (епітет, порівняння), складні (алегорія, гіпербола, іронія, алегорія, сарказм, літота, метафора, метонімія, оксиморон, перифраз, персоніфікація, символ, синекдоха).

5. Визначити своєрідні особливості у словотворенні, морфології, наголошуванні слів.

6. Охарактеризувати синтаксис як засіб авторського зображення (організація тексту художнього твору на рівні речення і словосполучення):

– повтори: тавтологія, анафора, епіфора;

– риторичні фігури: риторичне заперечення, риторичне звертання, риторичний оклик, риторичний вигук, риторичне запитання;

– фразеологізми: крилаті слова, прислів’я та приказки;

– синтаксичні фігури: антитеза, інверсія, багатосполучниковість, безсполучниковість, еліпсис, ампліфікація, синтаксичний паралелізм.

7. Підбити короткі загальні підсумки, підкресливши зв’язок змісту, жанру і характеру викладу з мовним втіленням, визначивши місце тексту в літературній мові.

Під час шкільного мовного аналізу художнього тексту одних помилок припускаються учні найчастіше, інших – рідше. Найтиповіші помилки старшокласників підчас проведення аналізу художньої мови твору:

1. Повна відсутність або недостатня кількість прикладів наведена для підтвердження думок.

2. Звичайне перерахування лінгвістичних особливостей без цілеспрямованої, тобто пов’язаної із загальним змістом тексту, їх інтерпретації.

3. Невміння виділити головні та другорядні мовні особливості, прагнення охопити все – і ніби як наслідок цього поверхові пояснення.

4. Порушення послідовності повного лінгвістичного аналізу.

5. Відірваність суджень, невміння об’єднати частини мовного аналізу у загальний ланцюг логічних міркувань.

6. Захоплення певною складовою частиною мовного аналізу (наприклад, фонетичною, лексичною та ін.) при виконанні повного аналізу художньої мови твору.

7. Невміння зробити загальні висновки.

Навчити учнів аналізувати мову художнього твору – справа складна і відповідальна, водночас надзвичайно важлива й актуальна у шкільній практиці. Мовний аналіз має великий виховний вплив на старшокласників, сприяє прищепленню естетичних смаків, розумінню специфіки літератури як виду мистецтва. Відомий учений Є. Пасічник зазначав: “Художня література – це мистецтво слова”[11, с 13]. На думку мовознавця О. Потебні, “Мова в усьому своєму обсязі і кожне окреме слово відповідає мистецтву, притому не тільки за своїми стихіями, а й за способом їх поєднання”[13]. Мистецтво відіграє величезну роль не тільки у літературній освіті, а й у житті людини. Л. Толстой про роль мистецтва у житті людини засвідчив: “Збудити в собі раз пережите почуття і, збудивши його в собі, з допомогою рухів, ліній, фарб, звуків, образів, виражених словами, передати це почуття так, щоб інші перейнялися тим почуттям, – у цьому полягає діяльність мистецтва”[16].

Література

1. Білодід І. К. Вибрані праці в трьох томах. – К.: Наукова думка, 1986. – т.2.

2. Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: Кн. друга. – К., 1998.

3. КожинА. Н. О лингвистическом комментировании художественного текста // Русский язык в школе. – 1959. – № 1.

4. Концепція літературної освіти в Україні (Проект) // Українська мова та література. – 2002. – №11.

5. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – Тернопіль, 2005. – 416 с

6. Лесин В. М. Літературознавчі терміни: Довідник. – К.,1985. – 251 с

7. Лінгвістичний аналіз художнього тексту / Укл. О. В. Дуденко, 1.1. Коломієць. – Умань, 2004. – 42 с

8. Літературознавчий словник-довідник / P. T. Гром’як, Ю. І, Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.

9. Наукові основи методики літератури / За ред. Н. Й. Волощиної. – К.: Ленвіт, 2002. – 344 с

10. Пасік Н. М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2003. – 206 с

11. Пасічник Є. А. Методика вивчення української літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с

12. Пахаренко В. Художнє слово: Короткий нарис практичної поетики. Порадник для вчителя української літератури // Українська мова та література. – 2001. – № 40 (вкладка).

13. Потебня О. Думка й мова / Потебня О. Естетика і поетика слова. – К., 1985. – С.45-48.

14. Студнева А. И. Лингвистический анализ художественного текста. – Волгоград, 1983. – 88 с.

15. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы. – М.: Просвещение, 1976. – 326 с.

16. Толстой Л. Про мистецтво. – К., 1979. – С. 267-271.

17. Фетисова А. В. Лингвистический анализ текста / Под. ред. Г В. Денисевича. – Курск, 1972. – 76 с.

18. Шанский Н. М. О лингвистическом анализе и коммен-тированиии художественного текста / В кн.: Анализ художественного текста, вып. 1. – М., 1975.

19. ЮщукІ. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004. – 640 с.

(2 votes, average: 2.50 out of 5)