“У всякого своя доля”, – писав Тарас Шевченко, і це дійсно так. Комусь судилося прожити тихе, спокійне життя, а хтось жив бурхливо і назавжди залишився безсмертним, відігравши значну роль в історії. Переді мною портрет
Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш. І. Драч Чорнобильську атомну електростанцію було побудовано на півночі від Києва у Поліському краї. Місце для її будови було вибрано не дуже вдало. Та й технології,
Характерною рисою творчої манери І. Нечуя-Левицького є гумор і сатира, спрямовані проти польської шляхти, російської колоніальної політики, української продажної інтелігенції, духовенства, чиновництва і затурканості та забобонності українських селян. З огляду на переконання, що у
Годинник вічності поволі відраховує останні миттєвості другого тисячоліття, а нажахане людство пильно вдивляється в обличчя нової епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми – голоду і перенаселення, ядерної катастрофи і екологічної кризи. Та
Як відомо, Т. Шевченко народився за часів кріпаччини, тому вся його творчість пронизана мріями про вільне життя. Найбільше він бажав бачити свій народ вільним. Тому більшість його творів присвячена саме цій темі. Вірш “Сон”
26 квітня 1986 року трапилася трагедія на Чорнобильській АЕС, трагедія всесвітнього значення. Коли вибухнув реактор на атомній електростанції, смертоносна радіоактивна хмара заполонила велику територію. Але найбільші страждання випали на долю українців, білорусів та росіян.
Володимир Самійленко почав писати дуже рано. Навчаючись у Полтавській гімназії, він віршує російською мовою, але ближче познайомившись із творчістю Шевченка, захоплюється українською літературою і переходить на українську мову. Це сталося в часи, коли рідна
Джордж Бернард Шоу – найвидатніший англійський драматург кінця XIX – початку XX століття. Йому вдалося вивести англійську драму з ідейного і художнього тупика, характерного для 60- 70-х років XIX століття. Він додав їй соціальну
Прозова спадщина П. Куліша розважає читача невеличкими гумористичними оповіданнями, які, проте, мають глибокий повчальний зміст, “малоросійськими анекдотами”, подібними до співомовок Руданського. Але вершиною творчості П. Куліша і чи не усієї тогочасної прозової літератури є
Вислів, що його винесено у заголовок твору, належить Юрію Шереху, якому ми завдячуємо багатьма мовознавчими і літературознавчими працями. Чи справді був Пантелеймон Куліш “народником без народу, елітистом без еліти…”? Це суперечливе питання. Проте упевнено