Що таке сонячний вітер і як він виникає?
Уявіть, що ви почули слова диктора в прогнозі погоди: “Завтра вітер різко посилиться. У зв’язку з цим можливі перебої в роботі радіо, мобільного зв’язку та інтернету. У США відкладена відправка космічної місії. На півночі Росії очікуються інтенсивні полярні сяйва…”.
Ви здивуєтеся: яка дурниця, при чому тут вітер? А справа в тому, що ви пропустили початок прогнозу: “Вчора вночі стався спалах на Сонці. Потужний потік сонячного вітру рухається до Землі… “.
Звичайний вітер – це рух частинок повітря (молекул кисню, азоту та інших газів). Від Сонця теж мчить потік частинок. Його і називають сонячним вітром. Якщо не вникати в сотні громіздких формул, обчислень і жарких наукових суперечок, то, загалом, картина видається такою.
Всередині нашого світила йдуть термоядерні реакції, розжарюється цей величезний шар газів. Температура зовнішнього шару – сонячної корони сягає мільйона градусів. Це змушує атоми рухатися з такою швидкістю, що, стикаючись, вони розбивають одне одного вщент. Відомо, що розігрітий газ прагне розширитися, зайняти більший обсяг. Щось подібне відбувається і тут. Частинки водню, гелію, кремнію, сірки, заліза та інших речовин розлітаються в усі сторони.
Вони набирають все більшу швидкість і приблизно за шість діб долітають до навколоземних рубежів. Навіть якщо світило спокійно, швидкість сонячного вітру доходить тут до 450 кілометрів на секунду. Ну, а коли спалах Сонця вивергає величезний вогняний міхур частинок, їх швидкість може досягати 1200 кілометрів в секунду! Та й освіжаючим “вітерець” не назвеш – близько 200 тисяч градусів.
Чи відчуває людина сонячний вітер?
Дійсно, раз потік гарячих частинок мчить постійно, чому ми не відчуваємо, як він “обдуває” нас? Припустимо, частинки настільки малі, що шкіра не відчуває їх торкань. Але їх не помічають і земні прилади. Чому?
Тому, що від сонячних вихорів Землю захищає її магнітне поле. Потік частинок як би обтікає його і мчить далі. Тільки в дні, коли викиди на сонці особливо потужні, нашому магнітному щиту доводиться туго. Сонячний ураган пробиває його і вривається в верхні шари атмосфери. Частинки-прибульці викликають полярні сяйва. Магнітне поле різко деформується, синоптики кажуть про “магнітні бурі”.
Через них виходять з-під контролю космічні супутники. Зникають з радарних екранів літаки. Створюються перешкоди радіохвилях, і порушується зв’язок. У такі дні відключають супутникові антени, скасовують авіарейси, переривають “спілкування” з космічними апаратами. В електромережах, залізничних рейках, трубопроводах раптово народжується електричний струм. Від цього сигнали світлофорів самі собою перемикаються, іржавіють газопроводи, згорають відключені електроприлади. Плюс до того, тисячі людей відчувають дискомфорт і нездужання.
Космічні ефекти сонячного вітру можна виявити не тільки під час спалахів на Сонці: він щось, нехай слабші, але віє постійно.
Давно помічено, що хвіст комети виростає в міру наближення її до Сонця. Воно змушує випаровуватися замерзлі гази, що утворюють кометної ядро. А сонячний вітер зносить ці гази у вигляді шлейфу, завжди спрямованого в протилежну від Сонця бік. Так земної вітер розгортає дим з труби і надає йому ту чи іншу форму.
У роки підвищеної активності Сонця різко падає опромінення Землі галактичних космічними променями. Сонячний вітер набирає таку силу, що просто вимітає їх на околиці планетної системи.
Є планети, у яких магнітне поле дуже слабке, а то і зовсім відсутня (наприклад, на Марсі). Тут вже сонячному вітру ніщо не заважає розгулятися. Вчені вважають, що це він за сотні мільйонів років майже “видув” з Марса його атмосферу. Через це помаранчева планета втратила потім і води і, можливо, живих організмів.
Де стихає сонячний вітер?
Точної відповіді не знає поки ніхто. До околиць Землі частки летять, набираючи швидкість. Потім вона поступово падає, але, схоже, вітер досягає найвіддаленіших куточків Сонячної системи. Десь там він слабшає і гальмується розрідженим міжзоряним речовиною.
Поки що астрономи не можуть точно сказати, наскільки далеко це відбувається. Для відповіді потрібно ловити частки, відлітаючи все далі від Сонця, поки вони не перестануть потрапляти. До речі, ту межу, де це станеться, як раз і можна вважати кордоном Сонячної системи.
Пастками для сонячного вітру обладнані космічні апарати, які періодично запускають з нашої планети. У 2016 році потоки сонячного вітру вдалося зняти на відео. Хто знає, чи не стане він таким же звичним “персонажем” зведень погоди, як наш давній знайомий – вітер земної?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)