Що таке політологія
Політологія, як добре відомо, – досить давня наука, засновником якої є великий Аристотель. У сучасному розумінні політологію витлумачують як науку про політику чи про світ політичного – про особливу підсистемі суспільства, пов’язаної з владою, державою політичними відносинами і процесами. Це наука про і специфічних законах, тенденціях і закономірностях функціонування і розвитку політичної сфери суспільства, про форми їх прояву та механізми дії в сучасному суспільстві.
В даний час політологія – це велика область наукових знань, що включає в себе історію та філософію політики (політична теорія), теорію політичних інститутів і процесів, політичну компаративістику (порівняльна політологія), теорію світової політики і міжнародних відносин і т. д. Все начебто солідно і грунтовно, але…
Політологія як наука ще не досягла, на наш погляд, свого віку досконалості – віку “акме”. Анітрохи не применшуючи теоретичних і практичних досягнень політології як наукової дисципліни, треба все ж чесно і відверто визнати наступний незаперечний факт: світ людей на планеті Земля живе зовсім не за законами політологічної науки. Більше того, повсякденна практика окремих політиків, політичних систем, органів управління державами і т. д. повсюдно будується і здійснюється принципово всупереч базовим положенням політології, без будь-якого наукового дослідження, з вольових позицій різних політиків, відштовхуючись від стихійної кон’юнктури політичних процесів і явищ і т. д.
Але і це ще далеко не вся правда про справжній стан політології в сучасному суспільстві – адже в ньому є принципово панівні і тому просто блокують будь політологічні істини чинники – “важковаговики”, з якими поки людству хоч якось упоратися абсолютно не вдалося. Що ж це за фактори, які фактично “обнуляют” будь-яку науку, в тому числі політологію?
Всі добре знають цих “важкоатлетів”, ім’я яким – егоїзм, нажива, жадібність, порок, вседозволеність. Все це різноманіття антицінностей “спікається” в певне цілісне утворення під назвою “особистий інтерес”. Він може бути спрямований на жадібність, а може на порок, але він завжди спрямований на егоїзм і на все те, що його обслуговує. На слідування таким поширеним “заповідям” життя людей, нібито “вміють жити”, як “життя одне і слід їй насолодитися по максимуму”, “після мене – хоч потоп”, “гроші не пахнуть” та ін.
Самим згубним для людей на Землі фактором був і залишається тільки один – егоїзм. “Егоїзм – це вата, закладена у вуха, щоб не чути людського стогону”. Точніше, ніж сказав польський письменник-класик Генрик Сенкевич про егоїзм, напевно, сказати просто не можна. Егоїзм – головний ворог усього людства, оскільки він “ненавидить загальне, він відриває людину від людства, ставить його в виняткове становище; для нього все чуже, крім своєї особистості “(А. І. Герцен).
Проти цього вбивчого по відношенню до всього громадському в соціумі фактора – егоїзму, втіленого в “особистий інтерес”, йде битва філософів і вчених вже кілька тисячоліть, але поки без особливих досягнень. У тому числі немає особливих перемог над цим фактором і в політичній сфері, бо найбільше політичне дійство на всіх рівнях його здійснення підпорядковане зовсім не політичним законам і істинам, а його величності приватному меркантильні інтереси політичних суб’єктів всіх мастей і звань. У сучасному Китаї, наприклад, за найменші відступу чиновників в напрямку до корупції або до зловживань владою відразу ж слід неминуча кара цих людей, але сила приватного інтересу і тут буває набагато сильніше всього. Сильніше навіть смерті.
Цей приватний інтерес фактично нейтралізує всі наукові положення політології, робить їх принципово незначущими і не важливими для політичних практик. Таке ж положення справ у всьому світі, в тому числі в Росії, – чинник – “важковаговик” всесильний і поки непереможний.
Виникає закономірне і суто студентський питання: якщо політологія фактично не працює в сучасному суспільстві, навіщо ж тоді її вивчати? Відповідь на нього дан теж древніми мислителями і філософами – Конфуцієм, Піфагором, Сократом, Платоном та іншими мислителями. Що ж це за відповідь?
Конфуцій жив в період впровадження в китайське суспільство системи обов’язкових на всіх і для всіх… доносів. Навчений досвідом, він розумів, що таке суспільство не має ніякого свого майбутнього, доносительство породить таку ворожнечу серед людей, яка, подібно пожежі, просто знищить все китайське суспільство. На противагу цьому божевіллю доносів і ворожнечі Конфуцій став шукати можливості зміцнення в суспільстві моральних начал для того, щоб цей здоровий “каркас” суспільства допомагав людям самим відторгати жахливе доносительство, у тому числі на своїх братів, батьків, інших родичів, сусідів.
Саме тому червоною ниткою у вченні Конфуція проходить турбота про старших, про рідню, почуття поваги і любові до людям, що живуть поруч. Суспільство, просочене таким духом, буде дуже згуртовані, йому буде не страшно доносительство. Моральність і прихильність людей один до одного переможуть пороки людей, їх ворожнечу між собою, а значить, і доносительство. Великий мислитель був абсолютно правий, і саме тому сьогоднішнє китайське суспільство досі просякнуте духом конфуціанства – солідарності, дружби, допомоги один одному, а держава розглядається як велика сім’я – адже так учив великий Конфуцій!
Конфуцій, не володіючи ніякою владою, ніякої силою, зумів перемогти тих всесильних начебто китайських правителів, які заради утримання своєї влади і панування готові були знищити все суспільство, “спалити” його у взаємній ворожнечі. Не вийшло, на їх шляху став мудрий і моральний Конфуцій.
Чим не приклад для наслідування і для нас – для суспільства двадцять першого століття? Так, нас, росіян, поки долає фактор “особистого інтересу” скрізь і всюди, через що слабкі на порок і наживу люди готові продати за копійки і себе, і матір свою рідну.
Ну і що, руки опускати? Ні в якому разі! Треба за краще майбутнє постійно битися, крок за кроком наближати його, не боятися поки ще панівних пороків і несправедливостей і рухатися, рухатися, рухатися, причому завжди тільки в одному напрямку – до моральності, до духовності людини, до його кращим, а не гіршим якостям. І тоді на якомусь тисячному нашому кроці цей самий порок диригент, втратить свою міць і силу, поступиться своє панування інших правилах і законах, в яких буде більше правди, моральності, справедливості, солідарності і менше егоїзму, користі, пороку, жадібності, ворожнечі. За цей йшли в самий справжній бій і Піфагор, і Сократ, і Платон, а також величезне число інших справжніх мислителів і філософів, простих, але принципово моральних людей.
Для перемоги в битві за краще майбутнє, за справедливість, за моральне суспільство, за чесну і по-справжньому професійну політичну владу, за Держава принципово потрібна і політологія – чудова наука про ідеальне суспільство, якого поки що немає, але це зовсім не означає, що воно не з’явиться завтра! Обов’язково з’явиться – без доносів, без експлуатації людини людиною, без корупції, без різного роду людей, “які вміють нібито жити в шоколаді”, а насправді обікрали самих себе – адже “не хлібом єдиним живе людина”. Це про таких людей французький філософ Ж. П. Сартр говорив, що “більшість людей помирає, не встигнувши народитися”. А людству потрібен зовсім інша людина – вийшов, що відбувся, справжній, який не буде плутати пріоритет свого стану “бути” з нині панівним і тому так рано і безжально вбиває людей фактором “мати”.
Ви скажете, що такого не може бути? Неправда! Прикладів перемоги справжньої людини над його жалюгідною і жадібної моделлю дійсно не так багато. Але вони є! Це ті ж самі Конфуцій, Сократ, Платон, інші мислителі, філософи, вчені, безкорисливі діячі мистецтв, письменники і безліч простих людей, що прожили своє життя гідно, морально, порядно. Причому тут порядність, скажете ви? Все дуже просто: великого багатства не буває без злочину і без відступу від людських правил співжиття – адже жадібність і порок всього лише прояв егоїзму!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)