Що таке менеджмент

Термін “менеджмент” (“управління”) в сучасному розумінні з’явився у XVIII ст. у зв’язку з необхідністю організації та управління в що з’явилися у великій кількості торгових і промислових фірмах і банках. Однак необхідність в організації та управлінні державними справами, фінансами, армією і поліцією, будівництвом була актуальна вже на ранніх стадіях розвитку цивілізації. Це знайшло відображення у працях античних авторів, зокрема Платона і Аристотеля.

► Менеджмент (від англ. Management – управління, завідування, організація) – це система теоретичних і практичних знань про принципи, методи, засоби й формах управління виробництвом з метою підвищення його ефективності і збільшення прибутку. Менеджмент як з’єднання науки і мистецтва формувався поступово, узагальнюючи кращі результати управлінської діяльності різних фірм і досвід різних країн світу.

Кожному етапу великих змін в організації та управлінні фірмами відповідали свої школи. Перша, школа наукового управління (1885-1920), грунтувалася на конкретних даних інженерних, економічних, математичних та інших наук. Родоначальник школи американський інженер і економіст Ф. Тейлор і його послідовники вели дослідження в низовій ланці управління фірмами. Вони прагнули знайти найбільш раціональні трудові прийоми і виключити зайві, проводили серії спостережень за технологічними операціями та заміри часу на кожну з них, аналізуючи способи підвищення продуктивності праці робітників. Цей підхід включав точний облік робочого часу із застосуванням інструментів і методів, необхідних для належного обліку, стандартизацію всіх знарядь праці та елементарних операцій і рухів, встановлення норм виробітку і т. Д.

Друга, адміністративна школа управління (1920-1950), перейшла від вивчення низової ланки управління виробництвом (робочих місць) до дослідження управління всією організацією в цілому. Засновник школи – французький вчений і практик А. Файоль, який мав досвід керівництва компанією з видобутку вугілля, сформулював 14 універсальних принципів управління, які зберегли певну значимість і сьогодні:

1) поділ праці і спеціалізація в галузі управління;

2) повноваження і відповідальність;

3) дисципліна;

4) єдиноначальність (працівник отримує накази тільки від одного начальника);

5) кожна управлінська група діє за єдиним планом і має одного керівника;

6) підпорядкованість особистих інтересів загальним;

7) винагорода персоналу;

8) централізація праці;

9) ієрархія, або ступеневу побудову управління в порядку підпорядкування та переходу від нижчого до вищого;

10) загальний порядок;

11) справедливість;

12) запобігання плинності кадрів;

13) ініціативність;

14) корпоративний дух.

Третя школа – школа людських відносин (1930-1950) і розробки поведінкових наук (1960-ті рр. – По теперішній час). Засновники цієї школи американські вчені М. Фоллет і Е. Мейон встановили, що чітко розроблені операції і хороші заробітки не завжди ведуть до підвищення продуктивності праці та зростанню загальної ефективності. Найчастіше люди працюють краще, якщо керівництво піклується про них, задовольняє їх соціальні потреби. Тому вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами: проводити консультації з працівниками, надавати їм більш широкі можливості спілкування на виробництві та застосовувати інші методи налагодження міжособистісних відносин і т. Д. У результаті були вироблені рекомендації по широкому залученню працівників в управління підприємством, поліпшення умов трудової діяльності, більш повному використанню можливостей кожної людини відповідно до його потенціалом.

У наступні десятиліття менеджмент творчо збагатився за рахунок інших наукових напрямів та ідей, зокрема, використання теорії системного аналізу, коли всі складові цілого розглядаються в єдності, виявляються залежності між частиною і цілим. При цьому вивчаються конкретні виробничі ситуації і конкретний набір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Не залишився без уваги і досвід планування і прогнозування, почасти запозичений з соціалістичної теорії і практики.

У 50-60-х рр. XX ст. з’явилася концепція соціальної відповідальності бізнесу, відповідно до якої великі корпорації повинні брати участь у вирішенні єдиних соціальних проблем суспільства нарівні з державою. Ця була епоха будівництва “держави загального процвітання” (на базі кейнсіанської моделі).

В останні десятиліття посилився міжнародний характер менеджменту, що обумовлено новим етапом інтернаціоналізації виробництва, посиленням міжнародної конкуренції на світових ринках, зростанням масштабів міжнародної торгової та фінансової діяльності великих фірм різних країн. У зв’язку з цим досліджуються нові проблеми: загальне і особливе в господарському управлінні всіх країн; універсальні закономірності, форми і методи діяльності менеджерів; особливості управління зовнішньоекономічною діяльністю фірми та ін.

У підсумку менеджмент науково відбив основні принципи і способи організації виробництва на підприємстві, визначив функції управління, методи діяльності керівника фірми та шляхи забезпечення ефективної діяльності організації, спираючись на знання економіки, організації та управління виробництвом на фірмі, права колективу, його психологію та ін. ( табл. 1).

Самий передовий досвід менеджменту сформувався в США у ХХ ст. У 20-і рр. XX ст. в корпораціях США були впорядковані функції фінансів, обліку, контролю, отримало розвиток внутріфірмове управління і т. д. На ті часи це була нова ступінь капіталістичної системи управління, що відображає її новий рівень відповідно до вимог часу. На перший план вийшла проблема ефективної організації управління підприємствами компанії, тісна ув’язка виробництва зі змінами умов на ринку. Рішенням цих складних проблем займалися як практики – керівники корпорацій “Дженерал моторс”, “Форд”, “Дюпон де Немур”, в тому числі відомий менеджер Слоун, так і теоретики управління, розвиваючі концепції Тейлора, Файоля. Френсіс Тейлор буквально здійснив революцію в організації виробництва і трудових процесів на підприємстві. Він розробив гранично чітку організацію функціональних обов’язків і “вимірювачі” фактичного праці робітників і інженерів: кожен повинен був виконувати точно призначений для нього коло обов’язків (трудові операції).

На основі концепції Файоля-Фоллета почали розвиватися різні управлінські теорії, що враховують рівень розвитку продуктивних сил, завдання бізнесу в нових умовах. У ці роки управлінський апарат компанії будувався як багатоступенева піраміда, що мало у своєму підставі безпосереднє управління виробництвом. Відповідно, чим більше росли масштаби виробництва, тим більш громіздким робився апарат управління. Поступово така лінійна організація у міру зростання приводила до зниження його ефективності та значного подорожчання систем управління. Фірми почали шукати вихід із ситуації шляхом децентралізації управлінських структур. Нижчої ланки управління передавався досить значний обсяг функцій, росла їх оперативна самостійність. Це сприяло зростанню ефективності і прибутковості фірм за рахунок оптимізації організації та управління. Проте з часом стали виявлятися негативні аспекти децентралізованих систем управління. Перш за все, занадто велика самостійність нижчих ланок по мірі зростання масштабів корпорацій послаблювала ефективність управління, створювала труднощі в координації численних підрозділів з боку головного менеджменту. Потрібні були нові підходи до управління. І вони не забарилися з’явитися разом з новими технологіями. Одночасно концепція людських відносин стала переростати в більш широку концепцію публічних відносин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Що таке менеджмент