ЩО ТАКЕ ЛЮДИНА! – ІГОР РОСОХОВАТСЬКИЙ
ЩО ТАКЕ ЛЮДИНА!
Стенограма уроків філософії
У початковій школі XXII століття,
Виконана класною обчислювальною машиною
Урок перший
ОДЕРЖИМИЙ
Довідка. Відбувалося це в ті дні, коли весь світ облеті-
Ло повідомлення про те, що в сузір’ї Великої Ведмедиці
Спалахнула нова зірка, інтенсивність випромінювання якої
Порівняно невелика, але її видно навіть неозброєним оком.
За два дні по тому, як нову зірку сфотографували і вона
Почала пульсувати, телескопи прийняли перший сигнал –
Потрійне повторення літери “О”.
* * *
– Я чекаю, поки ви вгамуєтесь,- промовив Учитель.
Дівчатка й хлопчики повернули до нього обличчя-на
Них можна було прочитати досаду й роздратування. Вони
Ніби говорили: ох, дайте нам спокій, хіба ви не бачите, що
В нас невідкладна справа – обговорюємо загадку Великої
Ведмедиці? Здавалося, ніякі слова не зженуть з Їхніх облич
Цього виразу. Але Вчитель знав, що справжня мудрість по-
Лягає в тому, щоб знайти найпростіший вихід там, де,
Здається, вже нічим не зарадиш.
– Давайте всі разом поговоримо про те, що вас бенте-
Жить,- запропонував він.
Діти пожвавішали.
– Сьогодні ми повинні розпочати нову філософську те-
Му “Що таке людина?”. Чи не так? – запитав Учитель.
– Так,- відповіла Нетерпляча дівчинка.- Але ж ви
Щойно сказали, що ми всі гуртом поговоримо про те, що
Нас хвилює.
– Правильно,- відповів Учитель.
– Тему “Що таке людина?” ми почнемо із загадки Ве-
Ликої Ведмедиці. Я розповім вам про чоловіка, котрого
Всі знають, його прізвисько – Одержимий. Він заслужив
Його ще в школі, коли вперше замкнувся у фізичному ка-
Бінеті. Розумієте, він дав собі слово, що не їстиме й не
Спатиме, поки не з’ясує природу гравітаційного поля.
– А що з цього вийшло? – запитала Нетерпляча дів-
Чинка.
– Йому довелося відмовитися від даного собі слова, бо
Він помер би з голоду й безсоння. Але чи варто було через
Це помирати? Адже йому лишалося потерпіти лише два
Місяці, щоб довідатися про гравітацію, і він вирішив по-
Чекати.
– Я б так зробив,- мовив Упертий хлопчик.- Адже
Головне-досягти мети.
Учитель схвально кивнув головою і вів далі:
– Усі ми колись та замислюємось над тим, чому на-
Роджуються люди й зірки, у чому сенс життя й смерті. Але
Одні бояться шукати відповіді на ці питання, бо доводиться
Згадувати про біль, страждання, інші не хочуть навіть ду-
Мати про них, бо, мовляв, упродовж одного життя пробле-
Му не розв’язати, а те, що буде після них, їх не хвилює.
Та є чимало й таких, які шукають відповідь по зернятку –
Кожен у своїй галузі. Вони знають: якщо протягом одного
Життя не встигнуть дістати відповідь, то підготують грунт
Для інших. А щодо Одержимого, то він шукач особливий,
Адже він знав про всі труднощі і все-таки прагнув неможли-
Вого – отримати відповідь. Усю. Цілком. Протягом свого
Життя.
Він став філософом-експериментатором і засипав Акаде-
Мію наук пропозиціями-проектами: їх відхиляли, а один
Проект усе ж таки затвердили, і Одержимий за короткий
Відрізок часу створив свій знаменитий прискорювач для до-
Слідження простору-часу. І хоч йому не дозволили прово-
Дити жодного ризикованого досліду, він не зупинився на
Півдорозі. Звичайно, рятуючи інших, він ризикував сам.
Один із дослідів став для нього фатальним,- із камери
Одержимого вийняли мертвим. У кишені знайшли записку,
Що зберігалася в спеціальному футлярі: “На випадок смерті
Прошу мій мозок пересадити у створеного мною робота”.
Учитель обвів поглядом дітей і запитав:
– Як ви гадаєте, з чого почав свою діяльність робот,
Який мав мозок Одержимого?
– Він поставив дослід,- одночасно відповіли Нетерп-
Ляча дівчинка і Упертий хлопчик.
– Так, той самий дослід, що коштував йому життя,-
Підтвердив Учитель.- Тепер він уже не боявся ні високого
Тиску, ні низької температури. Одержимий провів цей до-
Слід та сотні інших, ще небезпечніших, і трохи просунувся
До мети. Але настав день, і Одержимий полетів на кораблі
З магнітним захистом до зірок класу червоних карликів.
Для дослідження зірки сам придумав деякі прилади. І все
Ж він допустився помилки, його корабель упав на
Зірку…
– Він загинув, не досягнувши мети? – схвильовано за-
Питав Упертий хлопчик.
– Я вам не сказав, що перед польотом він знову зробив
Магнітний знімок свого мозку. Вся пам’ять і набуті методи
Роботи були закодовані й записані електромагнітними ім-
Пульсами у кристалічних блоках. Коли Одержимий загинув
Удруге, згідно з його заповітом із цих блоків створили но-
Вий штучний мозок. Звичайно, у цьому штучному мозку
Збереглись пам’ять і специфіка мислення Одержимого, що
Були основою його особистості. Так Одержимий вдруге
Переступив через свою смерть і став людиною синтезова-
Ною – сигомом.
До червоного карлика він здійснив нову мандрівку, вра-
Хувавши попередні помилки, а відтак полетів ще далі, на
Пошуки антиречовини. Про всі свої наукові досягнення і
Відкриття він повідомляв Академію наук. Його радіодопові-
Ді досягали Землі інколи через кілька місяців, а іноді –
Й через кілька років.
– І він знайшов відповідь? – запитала Нетерпляча дів-
Чинка.
– Ні. Все ще ні,-відповів Учитель.-Але на шляху до
Зірки він досяг безсмертя й неабиякої могутності. Хіба цьо-
Го мало?
– І все-таки відповіді ще немає,- насупився Упертий
Хлопчик.- Для чого ж ви розповідали про Одержимого?
– І ще обіцяли поговорити з нами про загадку Великої
Ведмедиці,- нагадала Нетерпляча дівчинка.
– Я й розповів про неї,- мовив Учитель.- Власне ка-
Жучи, загадка почала прояснюватися з тієї хвилини, коли
Телескопи прийняли три “О”. Адже це позивні Одержимо-
Го. Можливо, він запалив нову зірку, а може, сам став зір-
Кою в пошуках відповіді. Незабаром ми дізнаємось про це
З його повідомлень…
Урок другий
ЗАПОВІТ
Довідка. Епідемія “Perpetuum mobile” заполонила світ.
На неї хворіли видатні учені й доморощені винахідники,
Генії й божевільні, високоосвічені люди й безпросвітні
Неуки.
Кожен намагався створити вічний двигун.
Саме тоді й з’явився Великий Скептик.
Старший брат Великого Скептика, талановитий Май-
Стер, був захоплений ідеєю вічного двигуна. Він полишив
Роботу на фабриці, полишив усі справи, опріч однієї, що
Стала сенсом його життя.
Кінець кінцем Майстер збудував апарат, у якому ре-
Мінні тяги безупинно крутили колесо. Майстер покликав
Брата і, врочисто показуючи на свій витвір, запитав:
– Бачиш?
Зморшки на його обличчі розгладилися, очі світилися
Щастям. Менший брат уникав дивитися на це обличчя, зна-
Ючи, що буде в майбутньому. Проте як порятувати брата,
Він не знав, і його губи прошепотіли:
– Бачу. Але що це за апарат?
– Вічний двигун! – вигукнув Майстер.- Пам’ятаєш, ти
Твердив, що створити його неможливо?
– Тверджу,- упівголоса поправив брата Скептик.
– Як? І зараз – коли він перед тобою? – здивувався
Майстер.
– Це двигун, та не вічний. Тертя з’їдає частину енергії,
І її доведеться поповнювати.
Обличчя Майстра взялося плямами. Він стиснув кулаки
Й сказав:
– Ти – скептик! Ти все критикуєш, ні в що не віриш і
Нічого не створюєш!
Менший брат спокійно заперечив:
– Зате скептики скорочують шляхи до відкриттів і
Зберігають час шукачам. Скептики знаходять помилки й
Застерігають від фатальних кроків.
– Дай спокій зі своїми повчаннями!-заволав Май-
Стер.- Хто ти такий, щоб мене вчити? Ти навіть майстром
Не став, а залишився підмайстром.
– Я твій брат і зичу тобі добра. А ти йдеш нерозумним
Шляхом.
– Це – мій шлях. І якщо комусь він не подобається, я
Вчиню з ним ось так! – Майстер схопив залізну кочергу й
Зав’язав її вузлом. Розмахуючи цим знаряддям, він вигук-
Нув: – А тепер – геть з мого дому!
Скептикові нічого не лишалось, як піти.
А Майстер, завершивши побудову вічного двигуна, поніс
Його у міську ратушу на суд учених мужів…
Другого дня його знайшли у ліжку мертвим. Він отруїв-
Ся. Залишив записку: “Вибач мені, брате. Ти мав слуш-
Ність”. його поховали на цвинтарі під простим грубим ка-
Менем. Майстер не залишив по собі навіть кілька монет,
Щоб було чим заплатити каменяреві за епітафію на над-
Гробку. Ці гроші довелося платити його братові.
Незабаром Скептик поїхав у столицю і вступив до уні-
Верситету. Він повернувся в рідне місто відомим математи-
Ком. Скептик викупив будинок, який колись належав його
Братові, і зачинився в ньому. До пізньої ночі сидів він над
Розрахунками. Так минали роки…
Тільки по двадцяти роках Скептик видрукував працю:
“Чому неможливо створити вічний двигун”. Він довів, що
Частина енергії під час роботи будь-яких механізмів неми-
Нуче переходить у теплову і її доводиться поповнювати. Він
Довів це не словами, а цифрами, проти яких слова безсилі.
Його праця порятувала не тільки роки виснажливих по-
Шуків багатьох майстрів – вона врятувала їхні життя.
Скептик нікому не казав, що це пам’ятник братові, котрий
Наклав життям у нерівному бою із законами природи.
Скептик помер у розквіті своєї слави. Він зумів поста-
Вити собі нерукотворний пам’ятник, і зробив він це своїм
Заповітом..
Учитель урвав свою оповідь, вичікуючи, чи не згадає
Хто з учнів слова знаменитого заповіту. Він на хвильку за-
Був, що його підопічні ще не проходили цього матеріалу.
– У його заповіті було тільки три слова,- сказав Учи-
Тель.- Ось вони…
Він ввімкнув телеекран, узяв світлове перо і написав:
“Перевірте мої розрахунки”.
– Запам’ятайте ці слова,- вів далі Учитель.- Адже са-
Ме завдяки їм вдалося зняти заборону природи з вічного
Двигуна…
Урок третій
ПЛАНЕТУ НАЗВАЛИ БЛАГОДАТНОЮ
Замість довідки.
– Не знаю, хто з космонавтів дав їй таку назву,- по-
Чав свою нову оповідь Учитель.- Але вона народилася
Одразу, як тільки вони побачили її – з прозорими озерами,
В яких ходили зграї риб, з деревами й кущами, гілля яких
Гнулись під вагою смачних плодів. Повітря там було ці-
Люще, і люди зовсім не почували втоми…
Сліди цивілізації космонавти помітили, ще коли тільки
Підлітали до Благодатної. Штучні супутники роями круж-
Ляли навколо планети.
– Передаю наші позивні,- сказав Командир. Космо-
Лінгвіст передав Радисту таблиці коду, і з антен корабля
Полетіли сигнали…
Відповіді не було…
Корабель робив виток за витком довкруж планети, то
Наближаючись до неї, то віддаляючись. Радисти прийняли
Фрагменти радіо – і телепередач. Космолі-нгвісту не важко
Було розшифрувати їх, бо мова благодатців виявилася
Близькою до латини. Цією мовою космонавти склали нові
Програми й передали їх у ефір. Результат був той самий.
– Не чують нас? Щось непередбачене в обладнанні
Їхніх приймачів? – розмірковував Космолінгвіст.
– А чого не в наших передавачах? – іронічно озвався
Радист, який не терпів наскоків на техніку.
Тим часом телеекрани корабля показували міста, схожі
На земні, чітку мережу доріг…
Мещканці Благодатної працювали собі й веселились,
Але не бажали помічати братів по розуму.
Космонавти обрали пустельну місцину оддалік від по-
Селень і посадили корабель. П’ять чоловік сіли у всюдихід
І поїхали у напрямку до найближчого міста. За вікнами
Машини пропливали ліси-не дуже рідкі, але й не густі,.
Зелені, як і на Землі. Вони вабили прохолодою й затишком.
Потім потяглися польові ділянки, на яких буйно вигравало
Золоте колосся, схоже на пшеничне. Помітивши на полі
Якийсь рухливий об’єкт, Командир наказав зупинитись. Не
Виходячи з усюдихода, земляни стежили за об’єктом. Кі-
Бернетик налаштував універсальний аналізатор на вузько-
Спрямований пошук. Апарат аналізував дії об’єкта, порів-
Нюючи їх між собою і з тим, що зберігалося в його пам’яті.
За кілька хвилин аналізатор видав на екран інформа-
Цію: “Автомат типу культиватора для обробки злаків”.
Не гаючи часу на подальші спостереження за автома-
Том, земляни поїхали вперед. Раптом на екрані локатора
З’явилася пляма, яка дедалі збільшувалась. Водій з три-
Вогою зиркнув на Командира, зменшив швидкість і з’їхав
На узбіччя. Тут він зупинив усюдихід. Минуло кілька хви-
Лин, і повз земну машину промчало на великій швидкості
Щось обтічне й сліпучо-яскраве.
– Схоже на автомобіль,- мовив Водій, що відзначався
Миттєвою реакцією і завидною врівноваженістю.
– Вони не могли не помітити нас, проте не зупинили-
Ся,- замислено сказав Командир.
– Це міг бути автомат без розумних істот,- підказав
Філософ.
Спростовуючи його слова, на екрані аналізатора спа-
Лахнула відповідь: “Колісний апарат для пересування. В
Ньому – біологічні істоти”.
Командир зрозумів, що настав момент, коли треба ви-
Рішувати негайно.
Він поглянув на екран локатора, де зникала пляма –
Відображення машини й кивнув Водієві:
– Поїхали.
Місто на Благодатній мало чим відрізнялося від зем-
Ного. Тільки будинки були одноманітніші,- кілька типів,
Без оздоб. Усі вулиці – ідеально прямі – сходилися до
Круглого майдану, на якому височів квадратний будинок, до
Нього входили і виходили дворукі й двоногі розумні істо-
Ти. їх майже неможливо було відрізнити від землян, хіба
Що схожі вони були один на одного, як близнюки.
Усюдихід зупинився біля тротуару поруч з машинами,
Подібними до тих, що зустрічалися по дорозі сюди. Першим
Вийшов із усюдихода Філософ, за ним – Кібернетик і Ко-
Мандир.
– Що в цьому будинку?-поцікавився Командир в од-
Ного з благодатців місцевою мовою, яку земляни вивчали
Ще перед тим, як вирушити в експедицію.
– Це відомо всім,- відповів благодатець і, не зупи-
Няючись, пішов геть.
– Доброго дня! – привітав Філософ другого аборигена.
Благодатець вклонився у відповідь:
– Доброго дня, радий бачити вас здоровим.
– Даруйте,- квапливо сказав Філософ, бачачи, що й
Цей не хоче затримуватися,- зупиніться, будь ласка, на
Хвилинку.
– Прошу,- одказав благодатець, привітно усміхаю-
Чись.- Але пам’ятайте, що з хвилин складаються години і
Що кожна хвилина повинна бути віддана на благо всієї
Планети.
– Наша розмова, безперечно, послугує благу планети,-
Запевнив Філософ.- Адже ми прилетіли з іншої зіркової
Системи й хочемо обмінятися з вами знаннями, започатку-
Вати дружбу.
– Найголовніше – заповіді,- врочисто мовив благода-
Тець.
– А нова інформація? – спитав Кібернетик.
– Пам’ять не безконечна, її не можна перевантажувати.
Важливо одержати те, що дасть задоволення самим собою.
Це – перша заповідь.
На обличчя Командира набігла тінь розчарування. Але
Він швидко опанував себе:
– Ми хотіли б побільше довідатись про вашу планету.
– Ми нічого не приховуємо. Дивіться. Спостерігайте.
До зустрічі.
Він пішов далі, карбуючи крок.
Якусь мить Філософ задумливо дивився йому вслід, по-
Тім повернувся до Кібернетика й попросив:
– Налаштуй аналізатор на дії благодатців.
Кібернетик кивнув і поліз у всюдихід. Решта землян
Пішли за ним. Водій увімкнув двигуни, і всюдихід тихенько
Поїхав вулицею. Апарат моргав індикаторами, в його елек-
Тронному мозку йшла напружена робота. Коли всюдихід
Під’їхав до будинку, що споруджувався і де працювало
Кілька десятків машин і приблизно стільки ж благодатців,
Філософ поставив аналізатору навідне запитання.
– Оціни головну різницю в роботі розумних істот і
Машин.
На екрані аналізатора спалахнув нуль.
Філософ поставив нове запитання.
– А чи живі це істоти?
На панелі загорілися фіолетові лампочки, які свідчили,
Що апарат увімкнув рентгенівські і гамма-промені. Спалах-
Нув зеленим світлячком індикатор інфразору. Запрацювали
Лічильники й аналізатори біострумів. На екрані з’явилася
Схема організму благодатця. Час від часу апарат повідом-
Ляв про свої висновки. Нарешті він підсумував:
“Ці істоти навряд чи можна вважати розумними, хоч
Вони мають з нами багато спільних зовнішніх і внутрішніх
Ознак”.
– Дозволь мені ненадовго вийти із всюдиходу,-звер-
Нувся Філософ до Командира.- Я поставлю кілька запи-
Тань мешканцям Благодатної і повернуся:
– Не заходь далеко,- попередив Командир.
Він спостерігав із всюдихода, як Філософ підійшов до
Будівельників і заговорив з ними. Повертався він шпарким
Кроком, майже біг. Випереджаючи запитання товариша,
Філософ сказав:
– Поїхали до будинку на майдані. Там у них сенат і
Музей історії планети. А ці нічогісінько не знають про своє
Минуле. Тільки те й роблять, що базікають про Велику
Епоху, яка настала тут кілька тисячоліть тому. Велика епо-
Ха, Великий імпульс.
Водій розвернув машину і повів її до майдану.
Разом з безперервним потоком благодатців космонавти
Увійшли до величезного вестибюля. Він був чотирикутний,
Як і сам будинок. На. всіх стінах висіли численні портрети
Одного й того самого благодатця з квадратним обличчям і
Застиглою усмішкою. Під портретами красувалися написи:
“Великий Імпульсатор”, “Велике Світило”, “Великий Ря-
Тівник”. А нижче від написів висіли таблички з цитатами,
І в усіх цитатах мовилося про Зіркосяйного Імпульсатора,
Який приніс щастя й задоволення, про Великий Порядок,
Що його він запровадив…
Командир уважно вдивлявся в портрет.
– Місцевий фюрер,- сказав він товаришам.
– Зверніть увагу на цю цитату.- Філософ, ставши
Яавшпиньки, пальцем дотягнувся до однієї з табличок. Во-
На повчала: “Зупинись, подорожній, і озирнися: чи не за-
Йшов ти надто далеко? Чи не залишилось позаду те, що ти
Шукаєш попереду?”
Біля стрілки, викладеної мозаїкою, світився напис: “До
Музею історії”.
Земляни ввійшли в простору залу з мерехтливими сті-
Нами. Навстріч, привітно усміхаючись, простував благода-
Тець, що виявився екскурсоводом. Як і його співвітчизники,
Він зовсім не здивувався, що перед ним – люди з іншої
Планети.
– Ми хотіли б детальніше довідатися про Великого
Імпульсатора,- мовив Командир.
– Прошу,- сказав екскурсовод і натиснув на педаль
Біля стіни.
Стіна спалахнула райдужними барвами. Перед земля-
Нами з’явився майдан, на якому зібралося кілька тисяч
Благодатців. Перед ними з трибуни виступав низенький
Благодатець з владним обличчям. Уважніше придивившись,
Земляни впізнали в ньому Великого Імпульсатора, якого
Щойно бачили на портретах у вестибюлі. Тільки не під-
Мальованого пензлем маляра.
– Великий день настав! – горлав Імпульсатор.- Ми
Досягли вищого щабля процвітання. Ми накопичили безліч
Благ. Єдине, чого нам бракує, це знань. Але, як твердять
Деякі вчені, нам завжди їх не вистачає.
Проте й тут знайшовся вихід. Наші вчені вже давно
Розшифрували код спадковості й навчилися змінювати
Спадкову речовину. А я дав цьому відкриттю практичне
Застосування. Мені вдалося переконати всіх, опріч кількох
Відщепенців і скептиків, і ми дійшли спільного рішення.
Відтепер ніхто не буде накопичувати знання по крихтах.
Кожен одержить їх так само, як і інстинкти,- через спад-
Ковість, разом із спадковою речовиною. Нікому не треба
Буде сушити собі голову над вибором професії й місця в
Житті – його шлях буде наперед визначений і зумовлений.
А наша цивілізація одержить Великий імпульс і ще далі
Просунеться вперед.
З натовпу вийшов благодатець, і повернувшись до своїх
Товаришів, закричав:
– Не погоджуйтесь на Великий імпульс, якщо не хоче-
Те загинути. Пам’ять не безмежна. Через кілька поколінь
Вона заповниться вкрай і перестане приймати нові знання.
Розвиток цивілізації уповільниться й зупиниться. А це –
Смерть!..
– Чуєте?! – істерично перепинив його Імпульсатор.-
Він загрожує нам смертю. Як же ми відповімо на цю
Зухвалість?
З-за його спини гримнув постріл. Неслухнянець упав.
– Народ сам розпорядився його долею! – вигукнув
Імпульсатор.
Натовп мовчав…
Філософ сказав Командирові:
– Аналізатор мав рацію: тут немає розумних істот. Ми
Прилетіли на планету, заселену біологічними автоматами.
– Ось до чого довів Великий імпульс,- мовив Коман-
Дир і пішов разом із товаришами із зали.
На вулиці вони зустріли Філософа, який розмовляв із
Благодатцем.
– Прощавай, хлопче,- розчаровано сказав йому зем-
Лянин.
– Доброго дня, радий бачити вас здоровим,- привітно
Усміхаючись, одказав благодатець.
Філософ зупинився приголомшений. Командир торкнув
Його за руку.
– Ходімо.
…Того ж дня корабель стартував з Благодатної. За пла-
Ном ми повинні були відвідати ще дві планети сузір’я, але
Команда дуже втомилась, і ми вирішили повернутися до-
Дому.
Космонавти працювали напружено, майже не розмов-
Ляли один з одним. Усі згодилися на подвійне переванта-
Ження, аби лише швидше розігнати корабель на еліптичній
Орбіті.
Бачу їхні обличчя – такі різні навіть зараз, коли всі
Вони однаково заклопотані. Прикусив губу Радист, низько
Згорбився над пультом Кібернетик, в очах Водія всюдихо-
Да – виклик і відчай, а погляд Філософа – спустошений і
Непорушний. Ці люди мені ближчі від найближчих родичів,
Вони-мобви частина мене самого: щезни вони зараз-
І моє життя втратить усякий сенс. Що я можу зробити для
Них?
Мій погляд привертають оглядові телеекрани.
Я вмикаю кіноплівку, призначену для контактів із ро-
Зумними істотами, і коли на екрані бачу зображення Соняч-
Ної системи, зупиняю кадр:
– Дивіться!
Вони поглянули на екран, туди, де на периферичній
Орбіті зблискувала крихітна зелена зірочка, яка називаєть-
Ся Землею. Я бачу, як світлішають їхні обличчя…
…Вчитель замовк.
– Значить, вони так і не врятували мешканців Благо-
Датної? Не відродили цивілізацію? – запитала Нетерпляча
Дівчинка.
– Чому вони не сповістили космічні рятувальні стан-
Ції? – здивувався Розсудливий хлопчик.- Адже навіть
Після вибуху в сузір’ї Кассіопеї не всі Співдружності ро-
Зумних загинули. Ви й самі не раз казали…
Вчитель дивився на збуджені обличчя дітей. Так, во-
Ни добре запам’ятали все, чого він їх навчав. І він
Мовив:
– Я казав правду: розум може перемогти будь-яку
Небезпеку…- Він трохи помовчав, щоб дати їм час краще
Запам’ятати те, що він скаже, й закінчив: – Якщо він
Своєчасно знатиме про неї, якщо зможе її завбачити…
Урок четвертий
ЩО Ж ТАКЕ ЛЮДИНА?
(Із відповідей Великої обчислювальної машини
Академії наук)
– Людина – істота. В граматиці вона стосовно до се-
Бе ставить питання “хто”, не “що”? Тим-то питання постав-
Лено мені неправильно. Треба сказати не “що таке люди-
На?”, а “хто така людина?”
Людина як особистість складається з парадоксів. Хоч
Скільки б мала всього вона, їй усе мало. Це й погано, й
Добре. Погано тому, що вона іноді робить непродумані
Вчинки. Добре тому, що вона не зупиняється на досягнуто-
Му. Саме це і є головним чинником розвитку людства.
Людина не може визначити, до чого вона прагне, що
Невтомно шукає, що виховує в собі і своїх дітях. Вона на-
Зиває це різними словами, але врешті-решт вона прагне до
Єдиного, чого мені як машині не збагнути: вона прагне лю-
Дяності.
Нема нічого відраднішого для мене, як моя залежність
Од людини, бо воїстину нема меж її могуті.