Що таке каламбур в українській мові? Приклади
Українська мова глибока і багатогранна. Окремі її слова можна використовувати так, що вони “заграють” новими фарбами і несподіваними значеннями.
Серед прийомів, які застосовуються в літературі, потенціал української мови найкраще здатен розкрити каламбур. Подібна рима будується на фонетичній схожості слів і дозволяє замаскувати цензуру або тривіальність.
Що означає слово “каламбур”?
Походження слова “каламбур” до сих пір залишається спірним. За однією з версій, походження пов’язане з німецьким містом Келемберг, яке відоме своїми жартами, за іншою – з ім’ям графа Калемберга, який проживав у 17 – му столітті в Парижі.
Деякі історики вважають, що термін походить від італійського словосполучення calamo burlare, що в перекладі означає “жартувати пером”.
Як би там не було, до кінця 17-го століття “каламбур” міцно вкоренився у французькій мові, а за часів Миколи Карамзіна потрапив в Російську Імперію.
Що таке каламбур?
Під каламбуром розуміється літературний прийом, при якому в одній фразі використовуються схожі слова з різним значенням. У більшості випадків він вживається з метою справити комічний ефект і висловити той сенс, який знаходиться під забороною.
У різні часи з його допомогою люди намагалися обійти цензуру або по-іншому передати значення слів, які в суспільстві вважаються непристойними. Іноді каламбур дає можливість висловити досить абсурдні ідеї або замаскувати банальність.
Завдяки такому прийому:
- Повчальність перетворюється в мудрість; Хамство – в жарт; Нісенітниця – в загадкову глибокодумність.
На каламбурах часто будуються анекдоти або загадки, ними користуються гумористи для створення своїх монологів і навіть працівники рекламної сфери. Часто багатозначність слів в каламбурі створює незручні ситуації, а сам жарт може навіть образити співрозмовника.
Погодьтеся, не зовсім тактовно виглядає пропозиція сліпому поговорити “віч-на-віч” або повідомлення кривому, що він “кульгає” в будь-яких науках і знаннях.
Які види каламбурів бувають?
Залежно від характеру смислового зв’язку між словами виділяють три великі групи каламбурів:
“Сусіди” – відрізняються мирним співіснуванням грою слів і представляють собою поєднання смислів зі схожим звучанням. Наприклад:
- “Ноги такої і талії немає у всій Італії”
“Маска” – в їх основу покладено поєднання слів, які мають полярні значення. Наприклад:
- “З вікна дуло. Штірліц вистрілив. Дуло зникло”.
Тут двічі використовується слово “дуло”, тільки в першому випадку під ним розуміється подих вітру, а в другому – деталь пістолета.
“Сім’я” – це комбінація перших двох видів каламбуру, при якій відбувається енергійне зіткнення слів, але при цьому значення одного з них не скасовує іншого. Зокрема:
- “І в нельотну погоду можна вилетіти зі служби”
Тут автор “пограв” з дієсловом “летіти”.
Приклади каламбуру в літературі
Каламбури використовувалися ще за часів Київської Русі. У моду вони увійшли в 19-му столітті і стали широко використовуватися в прозових творах. Одним з відомих майстрів каламбуру є персонаж Козьма Прутков, афоризми якого до нашого часу залишаються свіжими і злободенними:
- “Легше тримати в руках віжки, ніж кермо влади”.
Прославилися своєю грою слів майстра “срібного століття” – Аверченко, Оршер, Теффі, які в своїх розповідях широко застосовували каламбури для додання комічності.
Володимир Висоцький був відомий своїми каламбурами з групи “маска”.
Більшість його шанувальників, напевно, чули афоризм:
- “Я добре засвоїв почуття ліктя, який мені тицяли під ребро”.
Чимало гумористичних виразів належить поетові-сатирика Дмитру Мінаєву:
- “Область рим – моя стихія, і легко пишу вірші я”.
Каламбури є навіть у таких знаменитих майстрів пера, як:
- Пушкін; Чехов; Салтиков-Щедрін.